22. Теорії олігополії: модель Курно. Модель Бертрана.
Вперше спроба пояснити поведінку олігополії була зроблена французом А. Курно в 1838 році. Його модель заснована на таких принципах:
- на ринку присутні тільки дві фірми;
- кожна фірма, яка приймає своє рішення, вважає ціну та обсяг виробництва конкурента постійними.
Так, припустимо, на ринку діють дві фірми X і У. Як буде визначати фірма X ціну та обсяг виробництва? Окрім витрат, вони залежать від попиту, а попит, у свою чергу, від того, скільки продукції випустить фірма У . Однак що буде робити фірма У , фірмі X невідомо, вона лише може передбачити можливі варіанти її дій і відповідно планувати власний випуск.
Оскільки ринковий попит є величина задана, розширення виробництва фірмою У викличе скорочення попиту на продукцію фірми X . На рис. 46 показано, як зміститься графік попиту на продукцію фірми X (він буде зміщуватися вліво), якщо У почне розширювати продаж. Ціна та обсяг виробництва, що встановлюються фірмою X, виходячи з рівності граничного доходу та граничних витрат, будуть знижуватися відповідно від р доР1, Р2 і від
<<0 до "2.
Якщо розглядати ситуацію з позиції фірми У, то можна накреслити подібний графік, що відображає зміну ціни та кількості продукції, що виготовляється, в залежності від дій, здійснюваних фірмою х.
Об’єднавши обидва графіки, отримаємо криві реакції обох фірм на поведінку одна одної. На рис. 47 крива Xвідображає реакцію фірми х на зміни у виробництві фірмиУ, а крива У - відповідно навпаки. Рівновага настає в точці перетину кривих реакцій обох фірм. У цій точці передбачення фірм співпадають з їх реальними діями.
Рис. 47. Криві реакції фірм X і У на поведінку одна одної
У моделі Курно не відображена одна істотна обставина. Передбачається, що конкуренти відреагують на зміну фірмою ціни певним чином. Коли фірма У виходить на ринок і забирає у фірми X частину споживчого попиту, остання "здається", вступає в цінову гру, знижуючи ціни та обсяг виробництва. Однак фірма X може зайняти активну позицію і, значно знизивши ціну, не допустити фірму У на ринок. Такі дії фірми X не охоплюються моделлю Курно.
"Цінова війна" знижує прибутки обох сторін. Оскільки рішення однієї з них впливають на рішення іншої, існують підстави домовитися про фіксацію цін, поділ ринку з метою обмеження конкуренції та забезпечення високих прибутків. Оскільки всілякі змови підпадають під антимонопольне законодавство та переслідуються державою, то фірми в умовах олігополії вважають за краще від них відмовитися.
Оскільки цінова конкуренція невигідна нікому, кожна фірма була б готова тримати більш високу ціну за умов, що її конкурент буде діяти аналогічним чином. Навіть якщо зміниться попит, або скоротяться витрати, чи відбудуться ще якісь події, які дозволяють знизити ціну без шкоди для прибутку, фірма не зробить цього, побоюючись, що конкуренти сприймуть подібний крок як початок цінової війни. Підвищення цін також не є привабливим, оскільки конкуренти можуть і не наслідувати приклад фірми.
Реакція фірми на зміну цін конкурентами відображена у моделі вигнутої кривої попиту на продукцію фірми в умовах олігополії. Ця модель була запропонована в 1939 році американцями Р. Холлом, К. Хітчем і П. Суїзі. На рис. 48 зображені криві попиту і граничного доходу фірми X (виділені жирною лінією).
Якщо фірма піднімає ціну вище Р0 , то її конкуренти не почнуть у відповідь підвищувати ціни. Внаслідок цього фірма X втратить своїх споживачів. попит на її продукцію при цінах вище Р0 дуже еластичний. Якщо ж фірма X встановить ціну нижче Р0, то конкуренти, скоріше всього, підуть услід за нею, щоб зберегти свою частку ринку. Тому при цінах нижче Р0 попит буде менш еластичним.
Різка різниця в еластичності попиту при цінах вище Р0 та нижче Р0 призводить до того, що крива граничного доходу переривається, а це значить, що зниження ціни не зможе бути компенсоване розширенням обсягу продаж. Модель вигнутої кривої попиту дає відповідь на питання, чому фірми в умовах олігополії намагаються підтримувати стабільні ціни, переносячи конкурентну боротьбу в не-цінову сферу.
Існують і інші моделі олігополії, засновані на теорії ігор. Так, при визначенні власної стратегії фірма оцінює вірогідні прибутки та втрати, які будуть залежати від того, яку стратегію вибере конкурент. Припустимо, що фірми А і В контролюють основну частку продаж на ринку. Кожна з них намагається збільшити обсяг продаж і тим самим забезпечити собі зростання прибутків. Досягнути результату можна зниженням цін і приверненням на свою сторону додаткових покупців, активізацією рекламної діяльності і т. ін.