29. Вимірювання безробіття. Закон Оукена. Механізм державного регулювання зайнятості.

Для вимірювання безробіття використовуються абсолютні й відносні показники. До основних абсолютних показників належать: чисельність безробітних на рівнях: країна, область, місто, район; чисельність безробітних за статево-віковою ознакою, освітою, місцем проживання, соціальним статусом; середня тривалість безробіття в місяцях. До основних відносних показників безробіття належить рівень безробіття, який визначається на початок або на кінець періоду і розраховується у відсотках до трудових ресурсів (офіційна статистика) і до економічно-активного населення.

Спробу математичними розрахунками визначити вплив безробіття на обсяги валового національного продукту країни зробив американський вчений Артур Оукен. Він вивів закон, відповідно до якого щорічний приріст реального ВНП приблизно на 2,7 % утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові два відсотки приросту реального ВНП зменшують кількість безробітних на один відсоток. Аналогічно, кожне додаткове скорочення темпів приросту ВНП на два відсоткових пункти спричинює зростання норми безробіття на один відсоток.

Із даного закону випливає, що певна величина приросту ВНП необхідна для того, щоб не було можливості зростання безробіття. У зв'язку зі збільшенням кількості працездатного населення і продуктивності праці необхідно 2,5—3% щорічного приросту реального ВНП спрямовувати на створення нових робочих місць, здатних утримувати безробіття на певному рівні.

Закон Оукена дає змогу визначити рівень нормального безробіття, що, як встановлено, підвищується внаслідок розвитку ринкової економіки. Так, для 60-х років природний рівень безробіття в США визначався в 4 %, а для 80-х — 6—7 %. В інших країнах він може бути нижчим через менші масштаби і мобільність ринку праці.

В Україні безробіття регулюється Законом України "Про зайнятість населення" (1991 p.), який визначає правові, економічні та організаційні положення щодо регулювання зайнятості населення та його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю. Ці положення є основою правового регулювання зайнятості населення не лише на загальнодержавному, а й на регіональному рівнях.

Основними соціально-економічними категоріями Закону є зайнятість і безробіття.

Зайнятість - це діяльність громадян, пов´язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі у вигляді заробітної платні, утримання, додаткових виплат і допомог.

Безробітними визнаються громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку (трудового доходу), зареєстровані в державній службі зайнятості, шукають роботу та здатні приступити до праці.

Законом декларуються принципи державної політики України щодо регулювання зайнятості населення:

— забезпечення рівних можливостей усім громадянам в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб;

— координація діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державних і регіональних програм зайнятості;

— співробітництво професійних спілок, асоціацій підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення.

При розв´язанні багатьох проблем зайнятості та безробіття важливі функції покладаються на Державну службу зайнятості. її діяльність здійснюється під керівництвом Міністерства праці і соціальної політики України та місцевих адміністрацій. Вона фінансується з Державного фонду сприяння зайнятості і звільняється від сплати податків, митних та інших зборів, що вносяться до бюджету.