10.4. Попит та пропозиція на ринках землі та природних ресурсів. Ціна землі. Економічна, земельна диференціальна рента
На ринку факторів виробництва формується ще одна специфічна група − ринок природних ресурсів. Особливістю цього типу факторів є їхня невідтворюванність, а отже, постійна, фіксована пропозиція, що знаходить відображення в його абсолютній нееластичності (на графіку крива пропозиції таких ресурсів має вигляд вертикальної прямої, перпендикулярної осі кількості). Найбільш яскравим прикладом природного фактора є земля.
Рис. 81. Нееластичність пропозиції землі
Цей ресурс обмежений і не відтворюється і, незалежно від рівня попиту на нього, кількість залученої в економічну діяльність землі в даний період і в даному місці залишається незмінною. Збільшення земельної площі за рахунок меліорації, осушення боліт, ділянок моря і т.п. не може розглядатися як природний ресурс у чистому вигляді: це скоріше застосування капіталу, і отриманий дохід буде в даному випадку відсотком на цей капітал.
Що ж стосується доходу, який винагороджує участь в економічній діяльності фактора, пропозиція якого абсолютно нееластична в довгостроковому періоді, то він називається чистою економічною рентою. Її ринковий рівень встановлюється в точці перетину кривої пропозиції, що представляє обмеженість природних ресурсів, і кривої попиту, що відображає їхню продуктивність, тобто граничний дохід від даного фактора.
Якщо рента вища за точку рівноваги – не вся земля використовується повністю, власники ведуть конкуренцію в пошуках орендарів і, як наслідок, рента має тенденцію до зниження. Якщо вона нижча за точку рівноваги, конкуренцію за обмежену кількість землі ведуть вже орендарі, і рента підвищується.
З величиною ренти пов’язана і ціна тієї ділянки землі, з якої її отримують. Ціна землі − це капіталізована вартість ренти, тобто сума, яка за даної норми відсотка приноситиме дохід, що дорівнює річній ренті з даної ділянки.
%
де: P1 – ціна землі;
R – рента;
r – позичковий відсоток.
Так, ділянка землі, що приносить 5000 грн ренти на рік, буде коштувати 50 000 грн за річної норми відсотка − 10% і 10 000 грн за норми відсотка, що дорівнює 5.
Ціна землі може змінюватися відповідно до зміни величини ренти. Рівноважний рівень ренти може переміщатися залежно, по-перше, від зрушення кривої попиту. Зростання попиту на землю у разі фіксованої пропозиції приводить до зростання ренти, а падіння попиту − до її зниження. По-друге, рівень ренти може змінюватися і залежно від зрушення кривої пропозиції. Річ у тому, що абсолютно нееластичної пропозиції природних ресурсів, у тому числі землі, практично не буває. Ділянки землі можуть бути різної якості, розташовані в більш-менш зручному місці, призначені для різних цілей, нарешті, у них уже можуть бути зроблені які-небудь попередні вкладення. Через це пропозиція стає більш еластичною, крива пропозиції відхиляється від вертикальної лінії, що спричиняє можливість коливань рівня ренти.
Власники факторів виробництва реалізують їх на ринку, одержуючи відповідні доходи: заробітну плату, відсоток, ренту. Але на цьому ринку виступають і покупці факторів – підприємці, що, комбінуючи їх у різних сполученнях, роблять матеріальні блага і послуги. Якщо виторг від продажу останніх перевищує загальні витрати на їх виробництво, виникає прибуток.
Розглянемо процес його утворення на елементарному прикладі. Якийсь виробник на невеликій ділянці землі вирощує картоплю з метою прогодувати себе і свою родину. Користуючись найпримітивнішим знаряддям праці (лопатою), він одержує на рік 1000 кг, що дає йому можливість годуватися і залишати запас для посадки на наступний рік. Вирішивши стати підприємцем і вирощувати картоплю на продаж, він орендує додатково гектар землі, здобуває більш продуктивні насіння, добрива, бере напрокат трактор з причіпними пристосуваннями, нарешті, наймає в допомогу собі одного працівника. У результаті його продуктивність виросте до 10 т на рік. Залишивши собі на їжу і на насіння 2000 кг, інші 8 т наш підприємець реалізує на ринку. З вирученої суми вартість 2000 кг він повинен буде заплатити у вигляді зарплати найнятому ним працівникові, вартість ще 2000 кг − віддати у вигляді відсотка за придбаний капітал (насіння, добриво, лізинг трактора), а вартість наступних 2000 кг − у виді ренти за орендовану ділянку. Загальні витрати − прямі і непрямі − становитимуть вартість 8000 кг. Але зроблено було 10 000 кг. Різниця в 2000 кг і буде чистим економічним прибутком.
Питання про джерело і причину утворення прибутку здавна є предметом дискусій в економічній науці. Трудова теорія вартості, особливо в її марксистській інтерпретації, єдиним джерелом прибутку вважає працю найманих робітників, здатну створювати вартість більшу, ніж та, що виплачується у вигляді заробітної плати. Цей надлишок над вартістю робочої сили привласнює у виді прибутку власник засобів виробництва. Якщо б його не було, надлишок розподілився б між усіма учасниками трудового процесу.
Теорія факторів виробництва пропонує інше пояснення цього процесу. Прибуток вона розглядає як винагороду четвертого фактора виробництва – підприємницької діяльності. Це особлива здатність до організації економічної діяльності, без якої поєднання інших факторів виробництва було б або неможливим або неефективним. Як і інші фактори виробництва, цей ресурс обмежений: не кожен здатний організувати бізнес. Відповідно, як і інші фактори, ця діяльність заслуговує на винагороду за свій внесок у виробництво товарів і послуг. Разом з тим цей фактор має свою, досить істотну, специфіку. По-перше, він не має кількісної одиниці виміру, а отже, неможливо точно визначити ціну одиниці цього фактора. По-друге, прибуток як винагорода за підприємницьку діяльність не може виникнути в ситуації повної економічної рівноваги. У такому разі вартість продукту повинна розподілитися між традиційними ресурсами: працею, капіталом, природним фактором. Прибуток виникає тоді, коли порушується рівновага і власники інших ресурсів змушені поступатись частиною своїх доходів підприємцю.
У чому ж виявляється внесок підприємця у виробництво, що вимагає оплати й утворення особливого виду доходу? Насамперед, це ризик. Світ економічних відносин відрізняється невизначеністю, тобто відсутністю повної і достовірної інформації про те, що відбудеться в майбутньому. Якби в якій-небудь сфері така інформація існувала і гарантувала стійке перевищення доходів над витратами, така сфера стала б дуже вигідним об’єктом вкладень, і капітали, що сюди спрямувалися б, швидко зрівняли б виторг і витрати, звівши прибуток до нуля. Практично ж наслідки вкладень завжди невизначені: можна виграти і отримати прибуток, можна програти і зазнати збитків. Тому, ризикнувши, підприємець має право у разі успіху розраховувати на винагороду у вигляді надлишку виторгу над витратами. Це плата за ризик, за уміння краще інших пророкувати невизначене майбутнє. Власники інших факторів повинні будуть погодитися на зменшення своїх доходів на користь підприємця в нагороду за те, що він бере на себе велику частину ризику.
Прагнення отримати прибуток змушує підприємця шукати і застосовувати різні технічні й організаційні нововведення. За допомогою цих новацій створюються можливості для одержання прибутку, оскільки, застосовуючи нововведення, підприємець стає, принаймні тимчасово, свого роду монополістом, порушуючи економічну рівновагу, за якої прибуток неможливий. Однак у міру того, як нововведення або удосконалення стає надбанням багатьох, конкуренція відновлює порушену рівновагу. Так само колись ризиковане підприємство, ставши успішним, перестає бути таким і залучає багатьох інших, що бажають отримати прибуток. Але саме ця обставина і скорочує прибуток, зводячи його поступово нанівець. Тим самим створюються умови, що спонукають до нового ризику і пошуку нових удосконалень. Прибуток, таким чином, виступає як могутній стимул технічного й економічного прогресу.