17. Історичні праці Прокорія Кессарійського

(бл.500-бл.565), секретаря стратиґа Велисарія часів імператора Юстиніана. обізнаний зі стосунками при дворі і політикою імператора, Прокопій написав декілька праць, важливих з огляду на вміщені в них дані про сусідні народи, зокрема “Історію війн Юстиніана з персами, вандалами, ґотами” та інші, в яких високо оцінив політику Юстиніана. Проте пізніше підготував твір “Таємна історія”, який став одним з найоригінальніших творів середньовічної історіографії.У “Таємній історії” Прокопій фактично заперечив думки і оцінки попередніх своїх творів щодо Юстиніана, звинувативши його у слабовільності, недалекоглядній політиці, підпорядкуванні впливам дружини Теодори.. Він засуджує необмежену владу імператора, віддаючи перевагу римській системі управління з великими повноваженнями аристократичного сенаторського стану.

18. Творчість Михаїла Пселла.

Хронографія», — який охоплює період з 976 до 1075 року

Михаїл Пселл, був іпатом (деканом) філософів університет Константинополя, мав різнобічні зацікавлення у математиці, філософії. праві, медицині, агрономії й історії.Залишаючи за Богом загальну ідею творення і еволюції природи та людини, Пселл проголошував потребу пояснення земних справ природними і морально-психологічними чинниками. Тим самим він намагався поєднати теологію з античною філософією .. Його твір“Хронографія” описував події сучасної автору історії. Він не прагнув подавати повну картину подій, чимало з них він пропускав і не згадував як другорядні. Провідна думка— показати “людські” слабкості візантійських правителів, які були наслідком впливу влади, яка “псує” особистості, перетворюючи їх у деспотів.

19. Основні риси гуманістичної історіографії.

Епоха Ренесанса (Відродження) європейської цивілізації, який сформував підвалини новочасного світобачення і спричинив бурхливе піднесення людського інтелекту. Культура Відродження, що виникла в Італії в кінці ХІV ст., перетворила духовний образ Європи. Найвагомішим здобутком Відродження став гуманістичний світогляд — цілісна система ідей, яка запроваджувала якісно нове бачення світу і людини в ньому. Перш за все необхідно підкреслити, що гуманізм не виник спонтанно і раптово, його елементи тривалий час співіснували. найповажнішу роль у становленні гуманізму відіграв літературно-мовний інтерес до античного спадку.уявлення про природу і космос були замінені геліоцентричною системою Коперніка, що не могло не відбитися на світогляді сучасників. Винайдення в середині ХV ст. книгодрукування, яке докорінно змінило умови поширення знань й інформації Піонерами гуманістичної історіографії були італійські письменники і поети.Вони орієнтували історіографію на місцеві та локальні проблеми, відсунувши на бік“всесвітню історію”, а в їхніх рамках майже виключно на політичну історію. Найважливішим внеском гуманістів в історіографію була секуляризація історичної

думки. У їхніх працях історія відривалась від теології і перетворювалась у світську галузь знання. Другим важливим нововведенням гуманістів було запровадження історичної критики. Критика була породжена потребою відновлення спотворених текстів античних авторів, а також недовір’ям до літератури всієї попередньої епохи, яку вони називали часом “ґотичного варварства”. Першим зразком критики документів був лист Ф.Петрарки до імператора Священої Рим.імперії Карла ІV, в якому було наведено докази фальсифікації грамот, котрі ніби-то дав Юлій Цезар і Клавдій Нерон Східній марці.Гуманісти висунули гасло — до джерел! Вони вимагали ознайомлення з оригіналом, не довіряли усним переказам, концентрували увагу на писаних джерелах.

Гуманісти вперше відкрили уявлення про історичну ретроспективу, історичний час, як відмінність суспільного життя у різні епохи. Це призвело до відкинення періодизації всесвітньої історії за шістьма віками чи чотирма монархіями і запровадження нового

поділу — на “давню” (античність), “середню” (середні віки) і “нову” (“відродження”античних традицій). У підстави такої періодизації Петрарка поклав великі культурні зрушення, вважаючи, що “середні віки” стали “варварським” запереченням здобутків людського генія часу античності. У період Відродження зазнала змін мова історичних творів. Твори ранніх гуманістів були написані класичною латиною, яку вони протиставляли

середньовічній. Пізніше все більше творів з’являлись на “народних” національних

мовах.