25) Молодший сучасник Макіавеллі і перший його критик Франческо

Гвіччардіні (1483-1540) теж належав до провідних політиків Флоренції, але дотримувався дещо відмінних поглядів на історію і політику. У творах “Роздуми з приводу роздумів Макіавеллі” і “Спогади” він висміяв намагання Макіавеллі встановлювати “історичні закони” і пропагувати ідеї “мудрої” політики. Свої погляди на історію і політику він виклав у праці “Історія Італії”.Гвіччардіні був більш обережний у поводженні з історичним матеріалом, критично використовував державні документи, описував політичні події в Італії з точки зору зіткнення інтересів станових груп і окремих осіб. Проте у методологічному плані вчений дотримувався подібних до Макіавеллі поглядів на історію.

Більш прискіпливе ставлення до джерел і фактів дозволило Гвіччардіні виявити приховані важелі тогочасної політики. Вчений звернув увагу на економічні і фінансові питання, які зумовлюють людські інтереси, намагався звести матеріальні прагнення на реалістичний ґрунт.

26.Французька гуманістична історіографія –головні постаті та здобуnrb

Іншими шляхами адаптувався гуманізм у Франції. Його поширенню у цій країні сприяли завойовницькі війни французького короля Карла VІІІ у Італії наприкінці ХV — першій половині ХVІ ст., коли французьке дворянство зіткнулося з культурними досягненнями італійців. Від того часу італійці стали постійними гостями французького королівського двору. Під їхнім впливом пожвавилася французька література, мистецтво і науки. Проте зіткнення гуманізму з ідеями Реформації і Контрреформації на терені Франції позначилося виникненням оригінальної історичної думки, в якій переплітались гуманістичні і теологічно-догматичні елементи Філіпп де Коммін (1447-1511), що залишив широко відомий твір “Мемуари”. У

ньому він подав докладний опис свого мінливого політичного життя на службі у

французьких королів, головних подій європейської політики другої половини ХV ст.,проявивши раціоналізм і праґматизм у оцінці причин та наслідків політичних подій,

котрі вбачав у особистих прагненнях видатних осіб. Гійом Бюде (1467-1540), котрого пізніше назвали “батьком філології у Франції”. З-під його пера вийшли трактати про грецьку мову, переклади античних авторів, твір “Виховання монарха”.Бюде розвивав ідеї виховання “короля-філософа”, спроможного керувати державою в дусі гуманістичних засад. У період переслідувань протестантів він написав трактат “Про перехід від еллінства до християнства”, в якому засудив християнську церкву за переслідування іншодумців.

Після того, як королівська влада під тиском аристократії і духовенства відмовилась від підтримки реформаторів, Бюде змушений був приховати свої погляди.

27.Ерудит Йосип Юст Скалігер

Релігійні війни у Франції зродили масу полемічної літератури, в якій обґрунтовувалися позиції протилежних сторін. Політична заанґажованість авторів не

викликала сумнівів. Не були виключенням й представники т.зв. школи “ерудитів”, котрі намагались зберегти об’єктивність і зайняти позиції примирення сторін. Йосиф Юст Скаліґер (1540-1609), який походив з Італії, вчився у Франції і залишився тут, зосередившись на перекладі й коментуванні творів античних авторів. Виняткові філологічні здібності дозволили йому досягти видатних успіхів. Праця Скаліґера “Виправлення хронології” (1583) була відповіддю на запровадження 1582 р. папою Григорієм ХІІІ нового календаря, У цьому акті протестанти й Скаліґер побачили претензію церкви керувати світом й виступили із запереченнями. Наприкінці життя він опублікував велику працю “Скарбниця часу” (1606), в якій зібрав і порівняв різні системи числення й показав їхнє значення в написанні історії. Вперше звів до єдиної системи хроноголічне обчислення подій.