7. Історіографія еллінізму,полібій

Період еллінізму (ІІІ-І ст. до н.е.) приніс злиття ант. і сх.. ку-р, яке у підсумку збагатило культурний кругозір людства. Усі елліністичні автори писали в дусі античної традиції. Освічені правителі елліністичних держав сприяли розвитку освіти і культури, збагаченню

знань. Достатньо згадати, що два перших Птолемеї подарували своїй столиці Мусей

(“святилище муз”) і Бібліотеку. Зібрання

александрійської Бібліотеки у І ст. до н.е. нараховували понад 700 тис. сувоїв. Іст. Елл. періоду зазнала поважних змін, полягали не тільки у розширенні кругозору і ставлення до життя, але й у розумінні практичного призначенння історичної літератури. У ній знайщли втілення заклики. Змінився й стиль історичних праць, їхні автори прагнули штучно белетризувати свої твори, не переймаючись правдивістю інформації, а дбаючи насамперед про емоційне враження на читача. Пізнавальні якості історичного твору відійшли на другий план. Історія, на їх думку, повинна була перш за все розважати йприносити естетичну насолоду.Так, Філарх у своєму творі “Історії” намагався вразити читача описами тортур під час війн, пікантних ситуацій з життя владців, гетер і придворних скандалів. Разом з тим, в елліністичну епоху були написані й історичні твори, в яких переважав практичний аспект — пізнання життя і звичаїв народів. Агафархід з Кніда (ІІ ст. до н.е.) у творі “Червоне море” намалював картини життя людей у копальнях, Посідоній з Апамеї — повстання рабів на Сицілії, звичаї кельтів і германців.

У працях гр.. історика Полібія (бл.200-120 рр. до н.е.), який гостро засудив белетристичний стиль своїх сучасників. Праця — “Всесвітню історію” у 40-ка книгах. Спирався набагату тогочасну лі-ру, але не завжди посилався на джерела. “Всесвітню історію” Полібій присвятив історії Риму — від заснування міста до найвищого його розквіту та могутності, намагаючись зрозуміти причини підвищення держави римлян. Висновок: злет Риму є результатом діяльності і праці громадян міста, досконалості їхнього політичного устрою. Полібій виступив першим теоретиком історії як “праґматичного” жанру письменства. У ХІІ-й книзі він писав:”Наука історії є потрібною: по-перше, це заняття з писаними документами і укладання матеріалу, здобутого з них; по-друге, топографія. Мислитель відокремлює історію від трагедії і поезії, яким “дозволено”створювати ілюзію, подібну до правди. Правдивість —головна відмінність історії від іншого письменства. У цьому Полібій слідує свойому кумирові — Фукідіду. Полібій прагне знаходити причинно-наслідкові зв’язки, відрізняючи при цьому причину від приводу. Кінцева причина всіх історичних явищ знаходиться у думках, планах, розрахунках видатних осіб. Особа — головний історичний чинник.Історіограф надає великої ваги правдивості джерел інформації. Він залучаєдо опису літературу, свідчення очевидців, перекази, власні спостереження. Здогадки Полібія про вплив природних умов на Х-р, звичаї, політику народів та їх окремих представників. Природа виступає

важливим чинником історичного процесу, який розвивається циклічно,повертаючися до вже пройдених форм.