53. Позитивізм і англійська історіографія: т. Бокль, в. Стебс, Дж. Ектон.

Позитивізм привернув увагу дослідників до впливу на соціальні процеси різних чинників — природного середовища, господарства, духовно-психологічнихявищ тощо. У анґлійській і європейській історіографіях середини й др. пол. ХІХ ст. значної популярності набула праця Генрі Томаса Бокля (1821-1862) 2-томна“Історія цивілізації в Англії” (1857-1861). Вчений дотримувався позитивістських поглядів на завдання і метод іст. Дос., закликав звільнити історію від “порожніх базік”. Був переконаний, що наукове пізнання можливе тільки методами природничих наук. Серед них він виокремлював експериментальний, типологічний, порівняльний, статистичний. Слідуючи за Контом, Бокль ототожнював суспільний прогрес нагромадженням наукових знань, котрі дозволяють людству постійно вдосконалювати суспільну організацію. Прогрес є природно-закономірним і зумовлений на перших стадіях розвитку природно-географічними і матеріальними обставинами..У системі поглядів Бокля суспільство зазнавало впливу двох груп закономірностей: природничих географічно-кліматичних, які визначали матеріальні умови життя народів, і розумово-психічних, котрі дозволяли долати залежність людини від географічного середовища.Стебс Вільям англійський історик-медієвіст; єпископ Оксфордський (з 1888). За пол. поглядами консерватор, в методологічному відношенні близький до позитивізму. Праці Стебса. присвячені конституційної історії Англії та історії англійської церкви. Історична концепція Стебса. переслідувала мету довести древні традиції і виняткові гідності англійської парламентського ладу, який за Стебсом. сформувався в боротьбі між древніми демократичними установами англо-саксів і сильною нормандської державністю. С. був активним учасником видання серії джерел

54. Малонімецька історична школа. Йоган Густав Дройзен

главою “малонімецької школи” був історик Йоганн Ґустав Дройзен (1818-1884). За молодих років він опублікував праці з історії еллінізму,пізніше переключився на історію прусської політики (“Історія прусської політики” у14 томах), а у 1857 р. першим розпочав читати у Берлінському університеті курс“Енциклопедія і методологія історії”. Свої міркування стосовно предмету історії й пізнавальних засобів історика він виклав у праці “Нарис підстав історії” (1867).Одним з перших Дройзен виступив з критикою позитивістської методології історії. Різке заперечення німецького вченого викликало наближення історії до природничих наук і використання методів останніх у гуманітарних студіях. Жодні закони історії не можна вивести зі статистики, психології мас чи природних умов. Для пояснення минулих подій потрібне, насамперед, їхнє розуміння Історія представлялася Дройзену втіленням морально-ціннісного світу людини. За таких умов історична наука взагалі не є можливою .Дройзену вдалося систематизувати головні методологічні проблеми історії у їх тогочасному вигляді, висловити по кожній з них свої міркування. Він нав’язував до традицій нім. класичної філософії, збагачуючи їх ідеями Л.Ранке. У центрі його бачення минулого знаходиться історична людина, яка стає такою тільки у спілкуванні з іншими людьми, у спільній роботі над моральним вдосконаленням людської спільноти. Моральна сфера є найбільш стійкою і незмінною опорою спільноти, яка визначає рух ідей і речей.. Дройзен побачив обмеженість можливостей історика у дослідженні минулого, оскільки його свідомість “обтяжена” приналежністю до певної нації, культури, політики, релігії. Ця приналежність перешкоджає досягненню істинних знань, але дозволяє, принаймні, прийти до розуміння минулого. Учений пропонує пізнавальне гасло — “досліджуючи, розуміти”. Не істина, а розуміння є завданнямісторика. Як Дройзен, так і інші представники школи (Г.Трайтшке, Ґ.Зібель)