20. Гуманістична історіографія італійського відродження: головні етапи та постаті.

Іт. Відродження у своєму розвитку пройшло кілька етапів. Ранній гуманізм, коли нові віяння стали надбанням невеликої групи осіб — поетів і письменників, охоплює другу половину ХІV ст. У ХV ст. (кваттраченто) гуманізм перетворився у могутню культурну течію, захопивши своїми впливами більшість

європейських країн. ХVІ ст. (ВисокийРенесанс) позначене охопленням

гуманістичним світоглядом усіх сфер суспільної свідомості, зародженням раціоналістично-наукових засад пізнання . Ранній гуманізм ХІV ст. висунув програму побудови нової культури, зверненої до людини й проблем її земного життя. Гуманісти всіляко підносили поезію, гармонію слова і думки, протиставляючи їх теологічно-схоластичній культурі. Зразками для них були античні мислителі, котрі сприймали світ через власні емоційно-моральні переживання. Власне розробка принципів нової філології, пов’язаної з критичним вивченням текстів античних рукописів, насамперед римської літератури і

публіцистики — Горація, Овідія, Вергілія, Ціцерона та інших — послужила підставою для Гуманізму. Відродження відкрило античність як би наново. Пошук й прочитання рукописів античних авторів захопили гуманістів. На початку ХV ст. гуманізм перетворився у потужний культурний рух, який здобув переваги у Флоренції, Мілані, Неаполі, Венеції та інших італійських державах. У Італії, а потім у інших країнах Європи гуманісти об’єднувалися у вільні товариства, які за античною традицією називалися академіями

Поступово рух перемістився до університетів, для яких гуманісти розробили

комллекс гуманітарних .для історіографії була секуляризація історичної думки. У їхніх працях історія відривалась від теології і перетворювалась у світськугалузь знання.

Честь відкриття історичної ретроспективи в європейській культурі належить Франческо Петрарці. Він першим усвідомив свій час як щось нове відносно недавнього минулого й античності. Першим істориком-гуманістом Леонардо Бруніз Ареццо. Ще в юнацькі роки він здобув популярність як перекладач творів античних авторів, Головні його праці “Коментар до подій мого часу” та “Історія флорентійського народу у 12-ти книгах”. Над останньою працею вчений працював близько тридцяти останніх років життя, так і не завершивши. Праця стала “програмною” для розвитку гуманістичної історіографії На відміну від теологічної історіографії Бруні описав діяння людей у рамках державних утворень.Флавіо Бьондо -“Декади історії від часу падіння Риму” Загальна оцінка всього періоду була запозичена Бьондо з теологічної доктрини —“покарання” за гріхи людські Лоренцо Валли. підніс принципи наукової критики.Трактат “Роздуми про підложність так званої Дарчої грамоти Константина”. З допомогою переконливих суджень і філологічної критики вчений зумів довести Нікколо Макіавеллі _ твори- (“Монарх”, “Роздуми з приводу перших десяти книг Тіта Лівія”, “Історія Флоренції” та ін.) мислитель піддав аналізу минулий і сучасний йому досвід політичної діяльності, зробив висновки про її властивості.

життя.