8. Візантійська історігорафія-етапи і головні здобутки

Різниця Віз. Іст. від хронік -зв'язок історіографії з ант. традицією.Віз. істор. з самого початку слідувала традиціям Геродота і Фукідіда не тільки в плані мовному, але і в сенсі концепції творів. У V-VІІІ ст. християнські богослови доклали зусиль для систематизації православної догматики християнства, що народжувалась у безперервній боротьбі з поганськими культами та єресями. На відміну від католицтва візантійські богослови докладно розробляли насамперед питання людської особистості. Тому в полі зору постала проблематика тіла і душі, котра розроблялась з огляду на античну традицію. Богословські праці Симеона Нового Богослова (949-1022) і Григорія Палами (1297-1360) поширили вчення про спроможність людини досягти духовного поєднання з Богом через внутрішнє очищення і аскетизм. чітко розмежовувало душу і тіло, земне і небесне. Ставлення богословів та літераторів до земної дійсності було дуже критичним, в усіх проявах людської натури вони намагались розглядіти “спокуси». Загальна ідеологічна доктрина православ’я, збереження ант. традицій зумовили особливості розвитку візантійської історіографії. Віз. Іст. твори були багатшими на описи подій, характеристику дійових осіб, вміщували спроби раціонального пояснення явищ.

Тематика праць оберталась переважно навколо сутичок з варварськими племенами або двірцевих переворотів.

У той час як на Зх. Європи у VІ-VІІІ ст. був відчутним занепад історіописання, у Візантії спостерігався розквіт історичної л-ри, що відбився у творах Прокопія Кесарійського, Феофілакта Сімокатти, Менандра Протиктора та ін.Періоди-

-ранній –кінець 4-початок 7 ст. представники прокопй кесарійський, феофілакт сімокатт, іоан малала.

- друга половина 7-8 ст. перерва в історіописанні

-9- середина 11 ст. період Македонської династії

- 2 половина 11- середина 13 ст. правління Комнінів

-2 половина 13 ст.-1453р. від часу часу Михайла 7 до взяття констанинополятурками.

9. Характерні риси,етапи розвитку і жанри історіографії європейського середньовіччя

Період VІ-VІІІ ст. характерний тим, що антична традиція ще продовжувала жити,; цьому сприяла асиміляція “варварської” знаті римською аристократією. Християнські теологи переписували твори гр.. і рим. істориків або записували сучасні події, даючи їм богословське тлумачення. Проте й правителі “варварських” європейських держав дуже швидко усвідомили значення історії як інструменту політичної пропаганди й обґрунтування своїх претензій на римський спадок. У 519 р. римський аристократ Кассіодор склав малозмістовну “Всесвітню хроніку”, що представляла собою компіляцію з пізньоримських істориків. Автору присвячувала ідея обґрунтування початку “нової епохи”, яка продовжувала славні традиції Риму — епохи примирення й злиття“варварів” і римлян. Період ІХ-ХІ ст. пройшов у Зх. Європі під знаком завоювань Карла В. і створення імперії Каролінґів-“каролінзького ренесансу” християнська ідеологія досягла повного розквіту й посіла безроздільні позиції у суспільній свідомості, підпорядкувавши усі сфери культурно-духовного життя. Ств. світської школи значно збагатили культурно-духовне життя, підвищили інтерес до писемної продукції. Іст. збагатилась у цей час анналами, що провадились у багатьох монастирях невідомими авторами-ченцями. З’явились

придворні аннали, які провадились при королівському дворі в інтересах “увічнення”

діянь правлячої династії. На замовлення Карла Великого з цією метою були ств. аннали держави франків — “Аннали Франкського королівства”(“Лоршські аннали”). Твори про життя і діяльність видатних

людей, написані з метою прославляння їхніх діянь – “Життя Карла Великого”. Період ХІІ-ХІV ст. характеризувався у Західній Європі екон. піднесенням, утворенням і зміцненням перших нац. Держав. Іст. Л-ра у ХІІ-ХІІІ додались “посібники”, “енциклопедії”,” міські хроніки”, полемічні праці. Унів. міста перетворились у центри освіти і к-ри, які притягализдібну молодь і досвідчених вчених.У теологічній літературі сформувались дві течії: традиційно-консервативна, дотримувалась августинської традиції, і теологічно-реформаторська,представники якої намагалися розглядати питання віри з більш раціональних позицій. Новим явищем в історіографії ХІІІ-ХІV стали “лицарської хроніки”, при дворах євр. монархів.