2. Необрядова українська лірична пісня, її поетика

Народнопісенна необрядова лірика є історично пізнім видом фольклору порівняно з обрядовою, яка виникла у той час, коли фольклор почав втрачати своє первісне практичне значення і став набувати ознак художньо-поетичної творчості. До основних ознак ліричного жанру дослідники відносять: поглиблений ліризм (естетичне сприйняття дійсності крізь призму людських переживань); відсутність прямого зображення подій - увага зосереджена на відтворенні внутрішнього стану людини (думок, переживань); в центрі ліричної пісні - не сюжетність (подієвість, фабульність), а драматизм події, емоційний стан людини. Ліричну пісенність традиційно розподіляють на соціально-побутові (козацькі, чумацькі, рекрутські, солдатські, наймитські, заробітчанські, бурлацькі), пісні родинно-побутові (дитячі, колискові, пісні про кохання та родинний побут, жартівливі, сатиричні, танцювальні та ін.).

Перша група охоплює козацькі пісні — про звитягу, подвиги і смерть мужніх захисників Вітчизни, тугу за ними їх рідних, коханих; чумацькі — про тривалі і небезпечні мандрівки чумаків у Крим чи на Дон за стіллю і рибою, трагічні події в степу, недугу і смерть чумака; рекрутські, солдатські — насильне засилання молодих хлопців у солдати, їх поневіряння у казармах, військові походи, каліцтво і смерть за чужі інтереси; наймитські, бурлацькі, у яких оспівується недоля бідних наймитів і тих, що змушені шукати роботи, заробітків поза рідною домівкою; ремісницькі, в яких відображені заняття ремісників (шевців, ковалів, кравців, бондарів, купців та ін.) і ставлення до них селян; емігрантські — пісні тих і про тих, що змушені були через безземелля, злидні, переслідування полишати рідний краї, родину і шукати кращої долі на чужині; робітничі, поява яких зумовлена формуванням робітничого класу і його боротьбою за свої соціальні права.

Групу родинно-побутових складають численні пісні про кохання, які відображають широкий спектр настроїв та переживань; від світлої радості першого кохання до гіркоти розчарувань, невірності, розлуки; про сімейне життя, серед яких вирізняються пісні про жіночу недолю; нестерпне буття заміжньої жінки з нелюбим чоловіком, чоловіком — п’яницею, злою свекрухою, в умовах несправедливого ставлення до невістки в хаті чоловіка і т.ін. До цієї групи належать пісні про недолю дітей-сиріт, бідної вдови, самотньої матері, яка втратила дітей. Родинно-побутові ліричні пісні відзначаються глибиною почуття і драматизму. Жартівливі й гумористичні пісні складають значну частину народнопісенного репертуару. Вони належать до різних груп народних пісень, у тому числі й до обрядових. Але особливо насичені жартівливо-гумористичним елементом, молодечею безжурністю і веселістю короткі одно і двострофові пісеньки-співанки, що нерідко виконуються як приспівки до танцю. Найбільш поширені з них — коломийки, козачки, шумки, частівки, яким властивий танковий ритм.

Пісенний фольклор відображає традиційне піклування людей про дітей, їх виховання. Воно виявляється в численних колискових піснях і забавлянках, які виконуються для дітей дорослими, а також у піснях і приспівках, що їх співають самі діти”. Сюди ж належать і різні ігрові дитячі пісні та вірші (заклички, примовки, лічилки, скоромовки та ін.):Сонечко, сонечко, Виглянь у віконечко, Дітки гуляють, Тебе виглядають

У репертуарі мандрівних народних співців — лірників і кобзарів — було багато пісень набожного змісту, основою для яких служили біблійні оповідання про Ісуса Христа, Божу Матір, святих, різні чуда, покару грішників і т.ін. чимало таких ліричницьких пісень і псалмів присвячено морально-етичним темам, взаєминам батьків і дітей тощо. Найчастіше їх складали самі співці та письменні люди, але немало їх переходило і в народне середовище, ставало фольклорними.