Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
123.doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
2 Мб
Скачать
☆

25. Байкарська творчість л. Глібова 40-60 та 80-90-х років хіх ст., її новаторство.

У холодочку, під вербою, Приліг Чабан спочить; Кийок поклав під головою, Собака у ногах лежить,— Не боязко, заснути можна сміло: Отара стишилась, лінується ходить, Бо дуже сонечко пригріло, І хоч би що — собака не проспить. Заснув Чабан, а лишенько не спало: Гадюка вилізла з трави, сичить… Комар углядів, жалко стало, І Чабана він кинувся будить; Гудів-гудів, аж крилечки помліли, А той не чує — спить; Комар присів на лоб, щоб з усієї сили Свій гострий носик устромить. Чабан прокинувся — аж перед ним Гадюка, Він києм — бух — і витяглась зміюка; Пропав би був Вівчар, Та визволив Комар. Куди ж він з переляку дівся? Ото ж то й що! Чабан Гадюку вбив, А Комара, що прислужився І впору розбудив, Спросоння тріснув так, що аж прилип до лоба. Така-то за добро шаноба!

Як перед більшим менший чоловік До правди повернуть язик Одважиться, по стародавній мові, Що хлібець їж, А правду ріж, Того й гляди — утнуть, як Комарові.

Глібов народ. 4 березня 1827 року на Полтавщині, в родині управителя маєтків магнатів Родзянків. Початкової грамоти Глібова навчила його мати, Орина Гаврилівна, потім хлопця учив місцевий панотець, а в 1840 році його віддали до Полтавської гімназії. У перші роки перебування в Полтавській гімназії Л.Глібов пробує писати російською мовою. Його творча біографія починається віршем «Сон», написаним у 1841 році. Захворівши Л.Глібов змушений був залишити гімназію. Після одруження і невдалої спроби вступити на медичний факультет Київського університету він вступає в1849 р. до Ніжинського ліцею вищих наук князя Безбородька. З 1855 р. Л.І. Глібов, після закінчення ліцею, працює викладачем історії та географії в дворянському училищі в м.Чорному Острові, Подільської губернії.

Байкарська творчість Глібова ділиться на два періоди: перший - 50-60-ті рр., другий - 80-90-ті рр.

У байках першого періоду (1853-1872 рр.) багато уваги приділено зображенню різних сторін самодержавно-поміщицької системи з насильством і розбоєм, цинічно-зневажлевим ставлення до трудового люду («Вовк і кіт», «Гадюга та Ягня», «Вовк та Зозуля», «Вовк та Мишеня», «Лев та Миша», «Громада», «Вовк та Ягня»). Правдимим відтворенням взаємин між знедоленим, безправним народом і гнобительско-чиновницьким апаратом Царської Росії є байки «Медмідь-пасічник». «Щука», «Лисиця і Ховрах», «Вівчар», «Вовк та вівчарі». В байках «Мишача рада», «Квіти» Л.Глібов висміяв кумівство у вирішенні громадських справ. Письменник з неприхованим розчаруванням говорить про царський маніфест 1861 року в байці «Хмара».

В другий період творчості Л.Глібов пише байки: «Ластівка і Шуліка», «Ле на облаві», «Кундель», «Коник – стрибунець», «Цуцик», «цяцькований осел», «Мальований стовп» та інші.

В байках «Сила», «Скоробагатько» Глібов звертається до змалювання руїнницької сили капіталізму. За своє життя Леонід Глібов написав 107 байок.

В байці «Вовк та Ягня» викривалися непримиренні суперечності феодально-кріпосницького ладу. В алегоричному образі Вовка втілено всевладдя пана, безкарність його сваволі, нелюдськість вчинків, зажерливість, примхливість, брутальність. Якщо Ягня – уособлення лагідності, то Вовк - «страшенний та здоровенний» – присікується до Ягняти, рикає на нього, шукає зачіпки, аби тільки надати видимість законності звичайнісінькій розправі. Спроба Ягняти виправдатися наперед приречена на невдачу, бо Вовку ніякі спростування не потрібні: він вирішив з'їсти Ягня – і цього досить. Головний резон його поведінки - «він Вовк, він пан».

Сила байок Л.Глібова в тому, що майже в кожному творі відчувається народна точка зору на зображувані події. Розкриваючи паразитиз, жорстокість панівних класів, байкар протиставляє їм працьовитість і чесність простого люду, показував його моральну вищість, стверджував його місце і роль у житті суспільства.

Байка «Мальований Стовп» (1891 р.) В основі її сюжету, за свідченням осіб, які були в дружніх стосунках з Глібовим, лежить дійсний факт. Один із знайомих Глібова, цілком віддавшись чинавницькій службі, відійшов від життя сучасності, занедбав навіть особисте життя і перетворився в бездушного бюрократа. Але значення байки ширше за відображення окремого факту. Алегоричний образ мальованого Стовпа надзвичайно яскраво і загострено виражає соціальну суть чиновництва. Сучасне і минуле Стовпа становить різкий контраст. Колись «був він деревом, шумів і зеленів», йому «усміхалася червоная калина і степ широкий серце веселив». Ставши Стовпом, він не спроможний відчувати радість життя, став чужим зеленому лісу і тепер самотньо стирчить край безлюдної дороги. Гострота сатиричного викриття в байці чередується з ліричним описом природи. Природа тут живе своїм яскравим повноцінним життям. Байдужі їй переживання якогось мальованого Стовпа, який перестав бути її частиною. Природа в байці символізує собою народ. Як чужий для неї мальований Стовп, так і чиновництво для народу було чужим. Ідея байки значно ширша авторського задуму: в образі Стовпа засуджується байдужість до страждань трудового народу, його інтересів і потреб, засуджується відхід від проблем громадського життя.

Яскраво змалював байкар руйнування поміщицьких господарств, банкрутство панів у творі "Мірошник". Хома, колись добрий господар, занедбав своє господарство, бо «не гаразд за діло брався». Викриває паразитизм і марнотратсво поміщиків.

У байці "Ведмідь-пасічник" Л. Глібов висміяв вибори у земство, створивши пародію на царський суд, показавши уміння хижаків пристосовуватися до нових умов.

У байці "Цуцик" автор засудив продажних, морально низьких людей, які за недогризену кістку з панського стола готові зрадити вірних друзів. Цуцик зверхньо ставиться до Бровка, бо дуже запанів, він байдужий до страждань колишнього товариша. Бровко – дворовий собака, в образі якого втілено риси чесного, щирого трудівника.

Значну частину байок Л.Глібов присвятив проблемам суспільної і особистої моралі. В них письменник висміює ряд побутових вад:

неуцтва, глупоту («Жук і Бджола», «Осел і Соловей», «Півень і перлина»); брехливість і лицемірство («Диковина», «Лисиця-жалібниця», «Хмелина і Лопух»); жадібність і заздрість («Старець», «Шпак», «Жаба і Віл», «Лисиця і виноград»);

лінощі, неробство («Зозуля і Горлиця); підлабузництво («Цуцик», «Ґава і Лисиця»);

невдячність («Білочка», «Чабан і Комар»); самовпевненість, зарозумілість, пиху («Будяк і Васильки», «Вередлива дівчинка», «Гуси», «Деревце»); боягузтво («Миша і Пацюк»); хвастовитість («Синиця», «Діток і Вітряки»); пияцтво («Два куми»).

Серед творів українських байкарів саме байка Глібова спроможна певною мірою передавати немовби відроджене відчуття первісного анімізму. Персонажі окремих байок Глібова, не будучи характерами, виступають не просто як персоніфікації сил природи, – вони наділені здатністю відносно розгалуженого, емоційно нюансованого психічного життя (особливо часто — стани смутку, розпачу тощо). Означуючи певну ментальну якість, елементи незвичайного одушевления предметів, сил природи, рослин і тварин досить відчутні у байках «Огонь і Гай», «Дідок і Вітряки», «Мальований Стовп», «Зозуля й Горлиця», «Торбина», «Деревце», «Квіти», «Хмара», «Коник-стрибунець».

Головні зусилля Л.Г. спрямовує на худ. з’ясування та ствердження субстанційних начал національної духовності, джерелом, носієм і порукою яких є життя народних мас.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]