54. Іван Франко «з вершин і низин».

Розглядаючи художню творчість Франка, ми хоч і говоримо з захоплення про нього як сміливого новатора в прозі, одного з основоположників народного театру на Україні, талановитого драматурга - до серця насамперед Франка-поета. Не тому, що він був геніальним поетом, а тому, що він був поетом у всьому: в громадських ідеалах своїх і в щоденній практичній роботі, в ліричних зізнаннях і вчених архівних розшуках. Поезія дала Франкові друге ім'я – Каменяр. З поезії він почав і нею завершив свій творчий шлях.        За 30 років активного творчого життя, з 1876 по 1906 рік, Франко видав шість книжок поезій: "Баляди і розскази" (1876), "З вершин і низин"(1887),"Зів'яле листя"(1896), "Мій Ізмарагд"(1897), "Із днів журби"(1900) і "Semper tiro"(1906).           Іван Франко хотів продовжувати традиції й ідеї Шевченка в українській поезії, але розумів, що в нових історичних умовах міг писати по-новому. Це завдання він виконав. Його поетична збірка "З вершин і низин" викликала справжнє захоплення в колах передової молоді і дике збурення в таборі націоналістичної реакції. Успіх книжки окрилив Франка. Збільшивши обсяг майже вчетверо, але під тією ж щасливою назвою "З вершин і низин", він у 1893 році випустив її другим виданням.

Збірка "З вершин і низин" у доповненому виданні 1893 року стала етапом у розвитку української поезії післяшевченківського періоду, водночас вона підсумувала поетичну діяльність Франка за двадцять років. Збірка вражала насамперед своїм тематичним багатством і версикаційною різноманітністю. В ній знайшли яскраве відбиття всі важливі питання епохи. Тут є все: гучні поклики до бою і ніжний шепіт любовного освідчення, радість весняного цвітіння і скорботна печаль зів'ялих листочків осені, м'який, задушевний ліризм сповіді і їдкий сарказм викриття, - усе, в чому виявляється душевне багатство ліричного героя збірки і що робить зустріч з ним приємною і радісною.

Збірка "З вершин і низин" – це складна мистецька будова, а не звичайна збиранина віршів, писаних у різний час і з різного приводу. Збірка складається з семи великих розділів, які умовно розподіляємо тут на дві нерівні частини. У перших трьох розділах – "De profundis", "Профілі і маски" та "Сонети" – зібрано ліричні твори, в чотирьох останніх – "Галицькі образки", "Із жидівських мелодій", "Панські жарти" та "Легенди" – твори епічні.          Політичну лірику Івана Франка зосереджує головним чином у розділі "De profundis" і ставить його на чолі всієї збірки. Оскільки ж у політичній ліриці сплітаються мотиви душевного піднесення і спаду, віри і зневір'я, радості і печалі, розділ "De profundis" розподілено на цикли, назви яких говорять самі за себе: "Веснянки", "Осінні думи", "Скорбні пісні", "Нічні думи", "Думи пролетаря", "Excelsior". Для громадської лірики останньої чверті XIX ст. як російської, так і української характерними були поетичні алегорії і символи. Наприклад: образ осені символізував згасання суспільного життя, образ зими – пору суспільного застою, образ ночі – період чорної політичної реакції, і навпаки: образ весни, весінньої громовиці символізував час громадського пробудження в народі. Особливо характерний з цього погляду його цикл "Веснянки".           Далі "з низин"суспільного життя, йде жорстока боротьба між бідними і багатими, між пригнобленими і гнобителями, мисль поетова злітає до "вершин" ідеальних відносин, у ту специфічну сферу людських змагань, у якій реальні соціальні конфлікти виступають як зіткнення ідей. Мова йде про цикл політичної лірики Франка – "Excelsior".Складається він з шести невеличких творів: "Наймит", "Беркут", "Христос і хрест", "Човен", "Каменярі" та "Ідилія".Назвати їх можна було б ліро-епічними поемами-алегоріями, у яких ліричні переживання поета виявляються не у формі прямої, безпосередньої реакції на оточення, а у формі алегорії. У 1878 році, повернувшись з тюрми, Франко написав свою марсельєзу – пісню "Товаришам із тюрми", бадьорі інтонації якої закликали молодь до масових  виступів         Збірка "З вершин і низин" ще й досі вражає нас незвичайним багатством життєвого змісту і різноманітнітністю форм його художнього вираження, - Франко виступає в ній як гідний наступник Шевченка, продовжувач його революційних традицій у зовсім нових умовах визвольної боротьби. Іван Франко міцно стояв на грунті класичного віршування. Улюбленою віршовою формою його був, наприклад, сонет.