4. Мотиви і образи народних пісень зимового циклу.

Відповідно до призначення чи зв´язку із конкретним святом, до зимового календарного циклу відносимо такі словесні жанри: колядки, щедрівки, посівальні та водохресні пісні.

Колядками називаються поетично-пісенні народні твори, які виконуються в час і з нагоди святкування Коляди, якими супроводжуються магічно-ритуальні різдвяні дійства.

Основні групи к.: міфологічно-культові, родинно-господарські (величальні); історичні (лицарсько-дружинні); біблійно-апокрифічні.

У міфологічно-культових к., що є найархаїчнішими, відбились давні погляди праукраїнців, збереглися елементи давніх міфів та культів. До цієї групи належать к. про створення світу, у яких поєднані елементи анімізму, тотемізму, фетишизму з образами колишніх вірувань — сонця, місяця, зірок, птахів, світового дерева, води, землі.

За давнім звичаєм замовлянь у к. зверталися до сил природи, вірячи у магію слова, відповідали від імені сонця, місяця, дощу, землі, тому часом вони набувають діалогічної форми.

Родинно-господарські к. походять від культово-міфологічних і є витвором пізнішого періоду. Про їхні витоки свідчать образи небесних світил, сил природи, язичницьких божеств. Але тут вони не просто звеличуються, а покликані для того, щоб принести користь у господарстві. Тому з´являється мотив гостювання сонця, місяця, зорі, дощу в домі окремої родини, якій співається к.

Небесні сили постають товаришами господаря, який пригощає їх найкращими стравами зі свого столу (жертовна їжа). За добре гостювання вони обіцяють свою допомогу. Для цієї групи теж характерні коляди у формі діалогу з елементами замовлянь для задобрення природних стихій, аби вони не завдавали шкоди в господарстві. Поширеним є мотив світового дерева, що росте на дворі у господаря, чим вся увага зосереджується навколо дому та родинного життя окремої сім´ї.

У родинно-господарських к. центральними є образи членів родини. Часто вони змальовуються як небесні світила, порівнюються з ними: господар — красне сонце, господиня — ясний місяць, діти — дрібні зірки.

Згодом величальні коляди, звернені до юнацтва, набувають нового звучання. У них особлива увага приділяється детальним описам дорогого одягу, зброї, кінської упряжі. Це є свідченням їх пізнішого творення — часу виникнення та поширення чоловічих військових громад. Такі твори об´єднуються в групу лицарсько-дружинних коляд. Найхарактернішими для цього циклу є твори про сімсот молодців: про їх женихання з дівчатами, наймання у військо, походи по Дунаю, привольне життя молоді, що не підкорялась нікому, а жила за власними правилами.

У княжих к. є ряд мотивів, що теж зустрічаються у героїчному (зокрема билинному) та казковому епосі. Наприклад, мотив Дороги, роздоріжжя.

У к. цього типу образ дівчини ідеалізується, оспівуються її зовнішні риси та хороша вдача, значна увага звертається на детальний опис її дорогого, багато оздобленого вбрання.

К. княжого періоду органічно пов´язані з розвитком весільного обряду. Тому згодом образи князя та його дружини входять у обряд весілля: наречений — князь, наречена — княгиня, друзі нареченого — дружина (дружби, дружки), гостина — княжий бенкет.

Наступну тематичну групу колядок можна окреслити як історично-героїчні. Це — твори, які зафіксували окремі історичні факти та імена своєї епохи — періоду пізньої княжої доби. Центральним образом цих коляд є головний герой, який, як правило, називається по імені

У них часто знаходимо вказівки на конкретні території, міста чи поселення. Згодом у цих колядках поряд із звеличенням окремих князів та їх героїчних походів з´являються описи конкретних історичних подій — нападів степових кочівників, печенігів, половців, турецько-татарських завойовників

В історично-героїчних колядах поряд з образами відважних воїнів зустрічаються й жіночі образи, які теж звеличуються й опоетизовуються.

Апокрифічні та біблійні коляди теж пов´язані з історичним минулим давньоукраїнських земель, зокрема із приходом на ці території та прийняттям християнства. Будучи творами язичницькими, колядки дуже повільно засвоювали біблійно-християнські елементи, які упродовж довгого часу вкраплювались у давні тексти.

У цих творах усі мотиви — біблійні, взяті із Новозавітніх Євангелій: провіщення небесними ангелами про цю новину бетлеємськиц пастухам, які йдуть переконатися у слушності цих слів і бачать Спасителя у яслах; принесення царями Сходу дарів Немовляті; провіщення ангелами миру на землі

Щедрівки. На відміну від колядок, які первісно супроводжували магічне язичницьке дійство, пов´язане із народженням Всесвіту та божества сонця Коляди, щедрівки є словесно-пісенною частиною іншого свята — Нового року, пов´язаного із величанням місяця. Місяць посідав важливе місце у культовій системі праслов´ян, які, спостерігши його зв´язок із водою, вбачали його неабияку роль у вирощуванні врожаю. Тому свято, метою якого було вблагати духів неба та землі сприяти у господарстві, отримало назву Щедрого вечора. Звідси і походить назва творів, які виконувались у цей час — щедрівки.

У народних творах, приурочених до святкування Щедрого вечора, часто зустрічається образ пирогів, які вважалися жертовною стравою цього свята, що символізувала новонароджений місяць.

Важливою особливістю щедрівок є те, що вони, навіть значно видозмінившись і втративши драматичне начало, як правило, виконуються тільки дівчатами чи жінками, рідше — дітьми, і майже ніколи — чоловіками.

Як жанр усної народної творчості посівальні пісні виявились довгоживучими у народі. Як і колядки та щедрівки, вони теж значно видозмінились під впливом християнства.

Обов´язковою ознакою цього жанру є оспівування чи зображення сівби, мотив якої супроводжував магічно-символічне «засівання» двора, хати, членів родини і т. ін.

Подекуди на українських землях збереглися окремі зразки чи елементи водохресних пісень — творів, які виконувались на свято Водохреща — святкування переходу сонця в сузір´я Водолія — день богині води Дани чи божества сонця Ярдана.