95. Мор.-етич.Пробл., соц.-крит.Підхід і осмисл. Минул. І сучасн. У творч. О. Гончара («Собор»). Худ.Осмисл. Глоб. Загально люд.Проблем («Тронка», «Твоя зоря»)

Роман О.Г «Собор» вражає широтою і глибиною загально-людських, морально-етичних та екологічних проблем. Кожна з цих груп має свої стрижневі образи та конфлікти. До мор.-етичних проблем нал.: проблеми моральної ницості й бездуховності, кохання та подружнього життя, красивого та потворного у взаєминах людини. Серед загальнолюд. – спадкоємності поколінь, минулого та майбутнього людства, дух-их скарбів та народної пам’яті. Втіленням цього виступає собор як духовна субстанція. Особливо у творі розкривається проблема духовної та моральної краси, пранення до суспільної гармонії і взаємоповаги.

Символ моральної чистоти, людяності, свободи, ідея духовності, мистецької довершеності і краси.

"Собор". Носіями кращих моральних рис є Микола, Іван, Вірунька, Єлька, Ізот Лобода, вчитель Хома Романович, сліпий Костя – танкіст та ін жителі Зачіплянки. Чесні робітники, вони не байдужі до майбутнього своєї землі. Пристрсним поборником правди, шукачем ідеалу мор-ої та дух-ої краси змальований Микола Баглай. Він закоханий у рідні місця, у людей, що живуть там, у собор, який уособлює для нього все величне і прекрасне. Єлька — один з найпривабливіших людських характерів, змальованих у романі, її доля схожа на долі багатьох сільських дівчат, які, підрісши, їдуть з рідного села світ за очі в пошуках щастя. Єльчина доля ускладнюється тим, що виростала вона при фермі напівсиротою без батька, а коли й матір у глинищі придавило, стала круглою сиротою, мов та билина при дорозі. Образ простої сільської дівчини письменник змалював щиро, з великою любов'ю. Ізот Іванович Лобода — відомий ще до війни сталевар, чесна, принципова людина. «Козацька волелюбна душа» — хвалиться Володька. Але синові не відчути того страшного болю, якого завдав батькові, спровадивши його туди, звідки вже єдина дорога — на цвинтар.

Образ Володьки Лободи літературознавці називають явищем досить складним і навіть загадковим. Ця людина має страшну властивість розкладати цінності — одним дотиком, одним словом.

Дві сили – дух руйнівний, який уособлює анархіст Махно і його "сини всесвітньої волі", і дух творящий, будівничий в особі охоронця дивовижного витвору козацьких архітекторів, історика – Яворницького – звів пам'ятник у полемічному двобої.

«Собор», позначений публіцистичним, полемічним пафосом, закликає плекати і оберігати духовні скарби, історичну, культурну, будівничу спадщину українців. Водночас у романі розвінчуються такі негативні прояви сучасності, як бюрократизм, бездуховність, нігілістичне ставлення до української культури, споживацькі тенденції, дух руйнування, нехтування народними звичаями, народною піснею, почуттями патріотизму.

Роман Гончара «Твоя зоря» .У цьому творі помітні нові якості прози Гончара; ці зміни – не якась відмова від попередніх досягнень, а їхнє оновлення, збагачення, урізноманітнення. Структура твору ніби розпросторилась, але не тільки за допомогою розгорнутих, деталізованих епізодів, а насамперед внаслідок ущільнення часу романного дійства, збільшення швидкостей руху сюжету – цього двигуна характерів, його розгалудження, «перехресних» зіткнень багатьох доль, їхньої залежності від магнітного поля спільних історичних процесів і явищ.

Побудова твору досить складна, в її «розрізі» досить помітні часові зсуви. Але ці композиційні зміщення в часі не стихійні в романі, вони допомагають відтворити сучасність як закономірний наслідок історичного розвитку, відшукати духовні джерела, витоки сучасних характерів. Так само географія твору є планетарною, разом із головним героєм – дипломатом Кирилом Петровичем Забодотним читач переноситься і в глибинне полтавське село, і в Японію, і на американський континент. Теплої, просвітленої тональності, своєрідної інтонації надає творові образ оповідача – друга Заболотного з дитячих літ, а нині доктора наук, еколога, крізь суб’єктивно-оціночне сприймання якого переломлюється багато подій твору.

Письменникові насамперед потрібна людина. Вдивляючись у живі, неповторні постаті героїв «Твоєї зорі», які є представниками різних соціальних кіл, навіть світів, можна тільки уявити, як спресовував, акумулював він враження про зустрічі, спілкування з тими, хто став або ж безпосереднім прототипом його роману, або ж навіяв якийсь емоційний стан, створив погоду душі, збагатив знання, уявлення про неповторність людських характерів, або ж здивував, зачарував своєю життєвою мудрістю, глибокою народною філософією.

Людиною, яка зуміла відшукати для себе чесні духовні джерела свого народу, постає у романі наш сучасник – комуніст Заболотний. Пройшовши великий шлях, він відчуває внутрішню потребу оглянути, осмислити, підвести підсумки свого життя.

У дитинстві більше світлих, соковитих сто­рін буття. Степ під пером письменника створює у читача враження об'ємності зображень, їхньої перспективи у просторі, воскрешає всі тони степові, скромні квіти, шипшинові байраки і конопляні бал­ки, дух полинів, сухе тепло серпня, співи жайворонків, які тоді ще не боялися людей, і гудіння тисячолітніх бджіл... Степ — це не тіль­ки частина природи, а й частина вічної душі людини.

Кожному читачеві, знайомому з творчим шляхом О. Гончара, впа­дає в око автобіографічність деяких сюжетних ліній роману «Твоя зоря», його ландшафтів і шляхів. Звичайно, прямі аналогії тут умовні, але конструктивне письмен­ницьке осмислення пережитого — один із принципів Олеся Гончара.

Письменник у творі глибоко аналізує струкутуру складних, справді сучасних життєвих явищ. Водночас він добре відчуває рух історії, закономірності і смисл її процесів, що впливають на сучасність, формують її як наслідок свого розвитку. Цю ходу історії відбито в людських долях, характерах, у морально-етичних поняттях, соціальних проблемах і, зрештою, у самому побуті, стилі, способі життя.

У романі «Тронка» О.Гончар прагнув художньо осягнути найживотрепетніші питання сучасності, її складні проблеми й вражаючі контрасти. Задум письменника полягав у тому, щоб показати життя конкретної людини в тісних зв'язках з буттям планети, а планетарні проблеми спроектувати на індивіда. Такий масштабний погляд вимагав особливої форми. Тому жанровою оболонкою «Тронки» стала форма роману в новелах.

Роман складається з 12 новел. 12 новел, це 12 завершених історій, об'єднаних авторським задумом, а також чи то спільним героєм, чи то проблемою, темою. Так, у новелах «Азбука Морзе» і «Залізний острів» діють одні й ті самі герої — Тоня й Віталик. Інші новели вибудовують кістяк окремої сюжетної лінії, її вузлові моменти. Цим досягається цілісність твору, наскрізність його сюжету. Зцементовує роман і просторова точка, зображена письменником,— той конкретний куточок таврійського степу, де живуть і працюють радгоспники, будівники каналу, ракетники. Часові виміри твору охоплюють сучасне, минуле й майбутнє. Така паралель яскраво ілюструє думку письменника про зв'язок часів і поколінь, допомагає глибше осягнути проблематику сьогодення, письменник зробив спробу осмислити зв’язок раціональної епохи НТР з життєвим єством людини, де сплелися в один часовий вузол усі категорії історичного буття: минуле, сучасне, майбутнє. Скрізь ще видніються сліди минулої війни з фашизмом (чабанський дзвінок-тронка, зроблений зі снарядної гільзи; відром для набирання води з колодязя служить корпус торпеди; вулицями радгоспного селища без ніг, на дощечці з коліщатами, пересувається інвалід війни Мамайчук-старший), а тимчасом не вщухають вітри можливої нової війни. Інші проблеми у творі: творення й руйнування, екологія, ставлення людини до праці як мірило духовності, взаємини батьків і дітей, війна і мир.

Кожна з новел досліджує певний характер. Дід Горпищенко - простий чабан, хлібороб. Усе своє життя провів він на тій землі, по якій ходить і досі. Ніяких наук не вивчав, ні в яких країнах не бував. А мислить він широко, думає про долю всього світу, висловлюється мовою поетичною, образною, мудрою. До сина-льотчика звертається з такими словами;Я звідти, де пішки ходили. Де на волах Їздили.На конях гасали. Вітер! Птах! - то було найшвидше. А ти ось тепер у сталь загорнешся - і в .небо, як снаряд, зблиснеш, наче та ракета,- і вже тебе нема».Горпищенко не задовольняється тим, що в нього є, приваблюють його краї невідомі, й хочеться чабанові дізнатись, як люди далекі живуть, що там відбувається на планеті.

І постать Лукії Назарівни Рясної освітлена романтичним світлом. Рясна - смілива, невгамовна жінка, голова робіткому радгоспу. Вона з племені відважних, героїчних, самовідданих. З комсомольських часів збереглась у ній бурхлива запальність і гостре, безкомпромісне ставлення до людей, збереглась незатьмарена віра її молодості в те, що життя, яке вона будує, яке пристрасно утверджує, може й повинно бути досконалим, здатним давати людині радість і повне щастя. І директор радгоспу Пахом Хрисантович теж із такої породи людей, які повністю віддаються роботі, підсвідоме поринули в неї, які, не доживши до пенсійного віку, падають на ходу. Письменник запитує нас, і ми згодні з ним: може, в цьому і є воно, щастя,- в напруженні, боротьбі, в повноті буття, коли життя відкривається людині у своїх найістотніших зв'язках, проявах, достоїнствах? Цю повноту життя відчувають не тільки старші за віком, але й зовсім юні герої «Тронки» -Віталик і Тоня. Вони не знають спокою, будоражать навколишній світ, шукають у ньому щось своє, потаємне, не побачене й не пізнане ніким. Люблячи й художньо утверджуючи романтичне, героїчне, високе, О. Гончар не ідеалізує дійсності, не заколисує нас, не користується рожевими фарбами. В житті є і хороше й погане» Життя не створюється саме собою. Його треба безупинно формувати, чимсь допомогти, чомусь перешкодити, інакше розведеться чортополох, подібний до похмурого держиморди відставника Яцуби. Він і його однодумці ще існують, ще плутаються під ногами тих, які йдуть попереду, вони намагаються спинити час, повернути назад розвиток подій. Яцуба здається мізерним, нікчемним, приреченим серед людей, що його оточують.