2. Я.А.Коменський – основоположник наукової педагогіки („ Велика дидактика”).

Народився в 1592р. в м. Нівніце (Південна Моравія) в сім’ї мірошника, члена громади „Чеських братів”. В 1618 році община „чеських братів” призначає Коменського пастирем-проповідником в м. Фульнеці (Північна Моравія) і одночасно ректором братської школи. За час життя і діяльності в Перові і Фульнеці Коменський отримав досвід роботи з дітьми в школі, що в значній мірі обумовило багатство і різноманітність його педагогічного вчення. Цей період діяльності великого педагога можна вважати одним з найвизначніших в становленні його педагогічного кредо, яке стало в подальшому основою його наукового вчення.

Спочатку він вів педагогічну роботу в гімназії „братів”: викладав у старших класах суспільствознавчі предмети та фізику, а потім став ректором цієї гімназії (1635).

В 1642 році йому доручають посаду секретаря ради старійшин. У ці роки він активно працює над головною працею свого життя – „Великою дидактикою”, роботу над якою завершує в 1632р.

Коменський розробив періодизацію і систему шкільної освіти. Все життя дитини він розбив на чотири вікових періоди по 6 років кожному. Для кожного періоду пропонується своя школа: дитинство – від народження до 6-ти років-материнська школа, отроцтво – від 6-ти до 12-ти років – школа рідної мови, юність – від 12-ти до 18-ти років – латинська школа чи гімназія, змужнілість – від 18-ти до 24-х років-академія чи університет.

Коменський висуває в своїх роботах принцип природовідповідності, згідно з яким в навчальному процесі необхідно враховувати вікові особливості дитини. Говорячи про виховання людяності в людині, Коменський виділяє чотири основних доброчесності: мудрість, поміркованість, мужність і справедливість. Педагог підкреслює, що людина не народжується з моральними якостями – вони у неї виховуються на протязі всього життя; моральність пов’язана з вихованням мудрості і любові до неї в учнів.

Підручники Коменського містили в собі повний навчальний матеріал, вони були в той самий час короткими, в них не було нічого зайвого, щоб відвертало увагу людей від основної теми. Матеріал був розташований послідовно, в певній системі, викладений посильною для учнів мовою.

У „Великій дидактиці” Коменський не тільки розробив чітку систему виховання і виховання, але й розкрив суть основних її принципів, таких як: свідомість і активність; послідовність і систематичність знань; міцне оволодіння знаннями і навичками. Великий дидакт вимагав, щоб навчання починалось не з словесного тлумачення речі, а з спостережень над ними, при чому буде краще якщо речі будуть в натуральному вигляді, а якщо ні, то необхідно замінити їх моделями, зображеннями, малюнками.

3. Система педагогічних наук. Взаємозв’язок педагогіки з філософією, психологією, соціологією, етнопедагогікою та іншими науками.

Структура сучасної педагогіки відображає зв'язки і відносини, що виникли під час історичного розвитку педагогічних знань, визначає місце кожної з педагогічних наук, її роль для педагогічної практики. Нині педагогічна наука об'єднує до двадцяти педагогічних галузей

Загальна педагогіка. Вивчає і формулює принципи, форми і методи навчання й виховання, які є загальними для всіх вікових груп та навчально-виховних закладів. Складається з чотирьох розділів:

— основи педагогіки (її філософські засади, характеристика систем освіти);

— теорія навчання та освіти (дидактика — сутність процесу навчання і змісту освіти);

— теорія виховання (сутність процесу виховання, організації виховного процесу);

— теорія управління навчально-виховним процесом (школознавство — система управління школою і діяльність органів освіти).

Вікова педагогіка. Вивчає закономірності виховання й навчання, організаційні форми й методи навчально-виховного процесу стосовно різних вікових груп. Її поділяють на такі напрями:

— дошкільна педагогіка (закономірності виховання дітей дошкільного віку у сім'ї, в дошкільних виховних закладах);

— педагогіка загальноосвітньої школи (зміст, форми й методи навчання і виховання школярів).

Професійна педагогіка. Досліджує і розробляє питання підготовки фахівців для різних галузей народного господарства. Залежно від рівня освіти існують такі напрями:

— педагогіка професійно-технічної освіти (підготовка кваліфікованих робітників і фахівців середньої ланки для різних галузей народного господарства);

— педагогіка вищої школи (навчально-виховний процес у вищих закладах освіти, проблеми здобуття вищої освіти).

Спеціальна педагогіка (дефектологія). Вивчає проблеми і розробляє методи виховання, навчання та освіти дітей з різними фізичними або психічними вадами. Залежно від виду дефектів педагогічні знання цієї галузі поділяють на такі напрями:

— сурдопедагогіка (навчання й виховання глухонімих, глухих і туговухих дітей);

— логопедія (навчання й виховання дітей з порушеннями мовлення);

— тифлопедагогіка (навчання й виховання сліпих та слабозорих дітей);

— олігофренопедагогіка (навчання й виховання розумово відсталих і дітей із уповільненим розумовим розвитком).

Історія педагогіки. Висвітлює процес розвитку теорії та практики навчання й виховання в різні історичні епохи, різних країн і народів.

Методики викладання окремих предметів. Вивчають закономірності викладання і вивчення конкретних навчальних дисциплін у закладах освіти різних типів.

Шкільна гігієна. Вивчає і визначає санітарно-гігієнічні умови життя учнів, організацію навчального процесу залежно від віку, стану здоров'я.

Порівняльна педагогіка. Порівнює системи народної освіти різних країн.

Галузеві педагогіки. До них належать спортивна, авіаційна, військова, інженерна, медична, культурно-освітня; педагогіка виправно-трудової системи, педагогіка підвищення кваліфікації та перекваліфікації спеціалістів, робітничих кадрів.

Педагогіка пов'язана з багатьма науками: філософією (етикою), соціологією, естетикою, психологією, анатомією і фізіологією людини, економічними науками, етнологією, педіатрією, кібернетикою тощо. Міжпредметні зв'язки педагогіки з іншими науками дають змогу глибше пізнати педагогічні факти, явища і процеси.

Філософські науки допомагають педагогіці визначити мету виховання, правильно враховувати дію загальних закономірностей людського буття і мислення, забезпечують оперативною інформацією про зміни в науці й суспільстві, коригуючи спрямованість виховання. Психологія вивчає закономірності розвитку психіки людини, а педагогіка — ефективність виховних впливів, які зумовлюють зміни у її внутрішньому світі й поведінці. Кожен розділ педагогіки спирається на відповідний розділ психології. Анатомія і фізіологія людини є основою для розуміння її біологічної сутності — розвитку вищої нервової діяльності, першої і другої сигнальних систем, розвитку та функціонування органів чуття, опорно-рухового апарату, серцево-судинної і дихальної систем. Економічні науки дають змогу простежити вплив закономірностей розвитку виробничих відносин, економічних процесів, навчання й виховання. Етнологія вказує на національні особливості людей, які завжди є представниками певних етнічних груп. Соціологія допомагає у пізнанні таких систем суспільства, як сім'я, школи різних типів, трудові колективи, формальні та неформальні групи, юнацька субкультура тощо, використовуючи фактичний матеріал для раціональної організації навчання й виховання.

4. Роль педагогічної літератури у професійному становленні вчителя. К.Д.Ушинський, В.О.Сухомлинський про значення педагогічної літератури у професійній підготовці вчителя-вихователя.

У праці Ушинського „ Про користь педагогічної літератури” можна виділити такі основні моменти:

• „ ...Педагог повинен багато вчитися розуміти душу вихованця і багато думати про мету, предмет і засоби виховного мистецтва, перш ніж стати практиком ...”

... Звичайно не кожен педагог-практик повинен бути вченим і глибоким психологом, рухати науку вперед і сприяти створенню випробуванню на ділі і виправленню психологічної системи. Але від кожного педагога-практика можна і повинно вимагати, щоб він добросовісно і свідомо виконував свій обов’язок. Узявшись за виховання духовної сторони людини, вживаючи всі залежні від нього засоби, познайомитися, скільки можливо ближче, з предметом діяльності всього свого життя...

• ... Педагогічна література представляється для цього самий наймогутніший засіб. Вона знайомить нас з психологічними наглядами безлічі розумних і досвідчених педагогів і, головне, направляє нашу власну думку на такі предмети, які легко могли б вислизнути від нашої уваги.

Педагогічна література одна тільки може пожвавити виховну діяльність, додати їй те значення і ту цікавість, без яких вона скоро робиться машинальним проведенням часу, призначеного на уроки...

• ...Вона одна тільки може порушити в суспільстві увагу до справи виховання і дати в ньому вихователям те місце, яке вони повинні займати по важливості обов’язків, що покладаються на них. Педагогічна література встановлює в суспільстві , з однієї сторони, правильні вимоги відносно виховання, а з другого боку – відкриває засоби для задоволення цих вимог.

Потрібно стільки любові до дітей, щоб поодинці про них постійно думати, і суспільство не має права вимагати такої любові від кого б не було, якщо воно саме не показує участі до справи виховання.

• Важко переконати деяких педагогів, що його особиста, недовголітня досвідченість, хоч їй і 40 або 50 років, ніщо перед досвідом декількох сторіч, в якому зосередилися результати педагогічної діяльності багатьох педагогів, притаманні, таких же як він, між якими було багато чудових талантів і незвичайних осіб, що віддали всі свої сили вихованню підростаючого покоління.

• Але не для одних вихователів необхідна пед. Література, вона необхідна і для батьків.

• Там, де історично не сформувалась громадська думка в справі виховання, як наприклад, виробилася вона в Англії тисячолітніми університетами і багатовіковими школами, діяльна педагогічна література являється найважливішим органом не тільки для виразу громадської думки, але і навіть для його розвитку і очищення. Ясна ж і визначена громадська думка про виховання, обізнана мета виховання, його вимоги і засоби, є саме той грунт, в якому може укорінятися самостійний розвиток громадського виховання – один з найважливіших історичних завдань загального народного розвитку.

• Виховання діє, зокрема, на людину і на суспільство через переконання; а органом життя такого переконання і є педагогічна література.”

Сухомлинський В.О. з книги „Павлиська середня школа”: „Якщо вчитель вдумливо аналізує свою роботу, в нього не може не виникнути інтересу до теоретичного осмислення свого досвіду, прагнення пояснити причинно-наслідкові зв’язки між знаннями учнів і своєю педагогічною культурою. Логічний наслідок цього аналізу своєї роботи полягає в тому, що вчитель зосереджує свою увагу на якомусь боці педагогічного процесу, який на його думку, відіграє в даному разі найважливішу роль, досліджує, визначає факти, читає педагогічну і методичну літературу. Так починається вищий етап педагогічної творчості – поєднання практики з елементами наукового дослідження. В результаті після року, двох, трьох роботи вчитель виступає на теоретичному семінарі або на засіданні педагогічної ради з доповіддю ... найголовніше, для вчителеві потрібен час, - це питання. Без читання, без духовного життя вчителя серед книжок втрачають сенс усі заходи підвищення його педагогічної кваліфікації.”