43. Індивідуальний та диференційований підхід у навчанні.

Технологія – вваж. с-ма методів, за допом. яких досягається бажаний результат. Епоха універсалізації освіти, енциклопедичних знань відходить у минуле. Темпи сучасного життя потребують більш раннього визначення сфери подальшої професійної підготовки. Таку можливість дає диференціація освіти.

Епоха універсалізації освіти, енциклопедичних знань відходить у минуле. Темпи сучасного життя потребують більш раннього визначення сфери подальшої професійної підготовки. Таку можливість дає диференціація освіти.

Індивідуалізація навчання – це система засобів, яка сприяє усвідомленню учнем своїх сильних і слабких можливостей навчання, підтримці і розвитку самобутності з метою самостійного вибору власних смислів навчання. Індивідуалізація сприяє розвитку самосвідомості, самостійності й відповідальності. Індивідуалізація передбачає: 1) індивідуально орієнтовану допомогу учням в усвідомленні власних потреб, інтересів, цілей навчання; 2) створення умов для вільної реалізації завданих природою здібностей і можливостей; 3) підтримку школяра у творчому самовтіленні; 4) підтримку учня у рефлексії. Отже, педагогічна підтримка використовується з метою допомоги учням у вирішенні проблем: діагностичної, пошукової, діяльносної, рефлексивної. Звісно, вона не може замінити процес навчання – основний шлях одержання поколінням, що підростає, соціального досвіду, створюваного людством протягом тисячоліть. У цьому випадку здійснюється індивідуальний підхід, суть якого полягає в управлінні розвитком учня, що базується на глибокому знанні рис його особистості і умов життя.

Під диференціацією розуміють таку форму індивідуалізації, коли учні, схожі за певними індивідуальними особливостями, об’єднуються в групи для окремого навчання. У педагогічній літературі є два терміни: “зовнішня диференціація” і “внутрішня диференціація”. Терміном “зовнішня диференціація” позначають таку організацію навчального процесу, за якої для задоволення різнобічних інтересів, здібностей і нахилів учнів створюються спеціальні диференційовані класи, школи. Термін “внутрішня диференціація” застосовують до такої організації навчального процесу, за якої розвиток індивідуальності здійснюється в умовах роботи вчителів у звичайних класах. Зовнішня диференціація навчання здійснюється за двома напрямами: 1) шляхом створення класів і шкіл на основі спеціальних здібностей, інтересів і професійних нахилів учнів (профільні та спеціалізовані навчальні заклади, класи з поглибленим вивченням окремих предметів); 2) шляхом створення шкіл і класів за певним рівнем загального розумового розвитку учнів і стану здоров’я учнів (школи для обдарованих дітей та підлітків, школи для дітей з відхиленням у здоров’ї, класи вирівнювання). Диференціація середньої освіти в Україні відбувається як на макро- та мезо-, так і на мікрорівні. Щодо макро- та мезорівня, то йдеться про існування різних типів середніх навчальних закладів: загальноосвітніх шкіл, спеціалізованих шкіл, гімназій, колегіумів, ліцеїв. Ці навчальні заклади мають академічний профіль, призначені для обдарованої молоді, спрямовані на підготовку учнів до вступу у вищі навчальні заклади. Відбір до них є конкурсним, здійснюється відповідно до рівня розвитку певних здібностей та навичок.

Диференціація на мезорівні властива школі-ліцею, школі-гімназії, школі-комплексу, а також звичайній загальноосвітній школі, в якій створені спеціалізовані класи.

Диференціація на мікрорівні традиційно виявляється в роботі вчителів, передбачає роботу вчителя на уроці з кількома групами дітей відповідно до рівня навчальних навичок.

Відповідно до навчальних можливостей, учнів умовно поділяють на такі групи:

1) учні з дуже високими навчальними можливостями. Вони здатні швидко засвоювати матеріал, вільно вирішувати завдання, з інтересом і самостійно працювати. Потребують завдань підвищеної трудності;

2) учні з високим рівнем навчальних можливостей. Мають міцні знання, володіють навичками самостійної роботи, не поступаються першій групі у засвоєнні матеріалу, але не завжди старанно закріплюють вивчене, бо їм не властива висока працездатність. Потрібна корекція їх роботи, періодичний контроль за їх навчальною діяльністю;

3) учні із середніми навчальними можливостями. Вони можуть непогано вчитися, але їм заважає низька навчальна працездатність;

4) учні з низькими навчальними можливостями. Мають слабку здатність до навчання і низьку навчальну працездатність, вимагають спеціального підходу педагога.

Формуючи такі групи, слід пам'ятати, що учні не повинні здогадуватися про причини їх поділу на групи. У складі групи може бути 4—6 учнів.

44. Закон України “Про позашкільну освіту”. Завдання і зміст позашкільних освітньо-виховних закладів. Концепція позашкільної совіти і виховання.

Закон визначає держ політику у сфері позашкільної освіти, її правові, соц-економ, організаційні, освітні та виховні засади.

С-ма позашкільної освіти – освітня підсистема, що включає держ, комунальні, приватні позашкільні навчальні заклади.

Завдання: забезп прав громадян на здобуття позашкільної освіти, визначення основних засад держ політики щодо позашкільної освіти, створення нормативно-правової бази для подальшого розвитку позашкільної освіти. Здобуття позашкільної освіти ґрунтується на принципі добровільності вибору типів закладів тв видів діяльності. Фінансування здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, приватних закладів – за рахунок коштів засновників.

Концепція. Затверджена колегією Міністерства Освіти України. Концепція – перший крок наукового осмислення розвитку позашкільної освіти і фактично відкриває простір для становлення нової галузі пед науки – позашкільної педагогіки.

Основні принципи позашкільної освіти: гуманізація, єдність загальнолюдських і нац цінностей, демократизація, науковість і системність, безперервність, наступність та інтеграція, багатоукладність та варіативність, добровільність та доступність, самостійність і активність особистості;

Основні напрями: соціокультурний, художньо-естетичний, дослідницько-експерементальний, науково-технічний, еколого-природничий, туристсько-краєзнавчий, фізкультурно-оздоровчий, військово-патріотичний, дозвіллєво-розважальний.

Позашкільна освіта та вих-ня мають сприяти: творчій спрямованості особистості, розвитку творчіх рис характеру, творчій самосвідомості, розвитку творчіх якостей інтелекту, постійному зростанню потенціалу творчої діяльності, формуванню психічних якостей творчої особистості, вих-ню у дітей та підлітків здатності до творчого спілкування.

45. Методична робота школи. Вивчення, узагальнення, розповсюдження продуктивного педагогічного досвіду. Аналіз інноваційного досвіду вчителів України і Житомирщини.

Методична робота в школі - один із шляхів підвищення кваліфікації вчителів. Вона повинна забезпечити безпосереднє зростання їхньої наукової спеціальності, підвищення їх методичної майстерності.

Індивідуальна методична робота вчителя є складовою частиною його самоосвіти. Виникненню у вчителя потреби в самовихованні І самоосвіти повинні сприяти керівники школи, громадські організації, педагогічний колектив.

Індивідуальні форми методичної роботи включають самоосвіту, стажування, наставництво та індивідуальні консультації.

Педагогічна самоосвіта - це цілеспрямована самостійна діяльність вчителів по вдосконаленню і поповненню своїх психолого-педагогічних і методичних знань та по їх творчому використанню в процесі практичної діяльності.

Система роботи з самоосвіти вчителів має на увазі перспективне і поурочне планування, вибір раціональних форм і засобів вивчення літературних джерел, оволодіння методикою аналізу та засобами узагальнення власного і колективного педагогічного досвіду, поступове набуття навичок дослідницької роботи.

До колективних форм методичної роботи в школі слід віднести: шкільні І міжшкільні об'єднання; конференції вчителів, постійно і тимчасово діючі семінари, педагогічні читання; опорні школи і школи педагогічного досвіду; університети педагогічних знань, лекторії-виставки; методичні збори, інститути вдосконалення вчителів; педагогічні наради.

Педагогічна рада - це постійно діючий орган, де розглядаються основні питання педагогічного процесу. Методичні об'єднання є основною формою методичної роботи в школі. Роботу методичних об'єднань спрямовує педагогічна рада. Методична робота зосереджується головним чином на вивченні питань, пов'язаних з підвищенням якості роботи вчителя і класного керівника. На засіданнях шкільних методичних об'єднань, які проводяться один раз на чверть, обговорюються питання на науково-технічні теми, доповіді, які узагальнюють позитивний досвід, повідомлення, огляд загально-педагогічної і методичної літератури.

Складовою частиною плану роботи методичних об'єднань є і організація самоосвіти педагогів. В ньому вказується список вчителів з визначеною для кожного проблемою, над якою він буде працювати самостійно. Традиційною формою роботи методичних об'єднань школи є підготовка вчителями доповідей і повідомлень на основі вивчення психолого-педагогічної і методичної літератури і узагальнення практичного досвіду.

В методичних кабінетах шкіл створюються картотеки матеріалів з питань самоосвіти вчителів, які знайомлять їх з новинками методичної літератури, з досвідом кращих вчителів.

З 1990року на Україні проходить конкурс “Вчитель року”, а з 1995 року він набув офіційного статусу. На Житомирщині 1 такий конкурс проводився у 1990 році. Кожен рік за результатами конкурсу видається збірник кращого пед досвіду роботи вчителів області.