7.Національна доктрина розвитку освіти України у ххі столітті.

Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті – є державним документом, який визначає стратегію і основні напрями її розвитку у 21 ст.

Головна мета: створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості.

Пріоритетами державної політики є особистісна орієнтація освіти, удосконалення системи неперервної освіти впродовж життя, створення ринку освітніх послуг, інтеграція української освіти в європейській та світовий простір та ін.

Освіта спрямована на втілення в життя української національної ідеї.

Однаковий доступ до освіти забезпечується – безоплатністю навчання і виховання, дотації, держави на утримання дітей у дошкільних закладах, охоплення всіх дітей різними формами медичного догляду і безоплатної підготовки до школи, створення системи підтримки молодих сімей, відповідальністю сім’ї, органів місцевого самоврядування за порушення прав дитини щодо обов’язкового навчання, створення системи допомоги батькам у догляді, навчанні й вихованні дітей з особливостями психофізичного розвитку, безоплатністю професійної освіти на конкурсній основі, розширення можливостей отримання вищої освіти через впровадження індивідуального кредитування та ін.

Єдність освіти і науки є провідним принципом державної освітньої політики.

Нова система управління сферою освіти утверджується як державно-громадська.

Модернізація управління галуззю передбачає – впровадження нової етики управління – партнерської, відмова від декларативного спілкування та дріб’язкової опіки, зміну форм і методів контролю, націленість на допоміжний, випереджувальний контроль, удосконалення процедури ліцензування, атестації та акредитації закладів освіти та ін.

Основними джерелами фінансового забезпечення освіти є кошти державного та місцевих бюджетів, кошти юридичних та фізичних осіб, громадських організацій і фондів, кошти галузей народного господарства, плата за додаткові освітні послуги, що надаються закладами освіти, економічна діяльність закладів освіти тощо.

Держава забезпечує умови для підвищення престижу і соціального статусу педагогічних працівників. Працівникам системи освіти гарантується належний рівень пенсійного забезпечення.

Держава сприяє розгортанню наукових досліджень та нових практичних розробок з проблем стану здоров’я і організації медичної допомоги дітям.

Освіта забезпечує вільне володіння державною, рідною, й кількома іноземними мовами.

Пріоритетом розвитку освіти є впровадження сучасних інформаційних технологій. Українська освіта є відкритим соціальним інститутом.

8.Сутність понять нар.Педагогіки та етнопед. Основні напрями і зміст української народної педагогіки.

У народних традиціях, святах, іграх, декоративно-прикладному мистецтві, піснях, легендах, переказах, думах, прислів'ях, казках знаходимо неоціненний скарб педагогічної мудрості народу, згусток віками накопичуваного досвіду І складає основу народної педагогіки.

Педагогіка, створена народом, визначається своєю демократичністю, що обумовлює: традиційна майнова рівноправність доньки і сина в українській родині, сім'ї в Україні відзначалися міцністю, шанобливим ставленням до старших та між батьками; великий вплив громадської думки та церкви.

У вихованні дітей найбільша увага приділяється ранньому періоду розвитку: привчати до здорового способу життя, використовувати оздоровчі сили природи (сонце, вода, повітря), поклавши в основу її виховання фізичне здоров'я як передумову розвитку розуму і почуттів

Народна педагогіка- Це галузь пед. знань про традиції набуті народом у справі вих.-ня та навчання.Це галузь емпіричних знань і досвіду народу у поглядах на мету, зміст, форми і медоди вих.-ня підростаючого покоління.

Н.П.-це система прийнятих в даній місцевості засобів, форм і методів виховання що передаються від покоління до покоління як ЗУН. Термін НП в наук обіг впровадили Ушинський і Духнович(1858).

Компоненти НП:українське родинознавство (це уявлення народу щодо створення та збереження міцної і здорової та щасливої родини),батьківська педагогіка(народна мудрість про соціалізацію дитини в сімї про передачу їй старшим поколінням дух-го та вир-го досвіду та прищеплення навичок культури поведінки), народне дитинознавство(усталені погляди на дітей , емпіричні знання про умови та руш сили розвитку фізіол-их, псих-их , емоц-их, вольових,пізнавальних процесів що відбуваються в організмі дитини з моменту народження до вступу в доросле життя),народна дидактика(народна мудрість що концентрується у поглядах народу на принципи, зміст і методи навчання, зміцнення піз-их сил дитини), Н.Пед-на деононтологія(це фор-ня необх. в думках і вчинках кожної Л{загальні людські цінності})

Народна педагогіка - це педагогіка рідної мови. Високоморальна. Народна педагогіка розглядає працю, як першооснову життя суспільства. Педагогіка народу широко використовує найцінніші надбання церковної педагогіки, котра своїми специфічними засобами впливала на виховання у дітей патріотизму, працьовитості, високих моральних якостей.

В народній педагогіці сформувалися три форми організації виховного процесу: індивідуальна (раннє виховання у колі сім'ї); групова (включення дитини у спілкування з однолітками), фронтальна (участь дитини у великих народних світах та обрядах).

Методи: 1. Метод формування суспільної сутності (розповідь, бесіда, порада, дискусія).. 2. Метод формування поведінки: уклад життя та діяльність дітей; вправи з метою виховання розумних звичок; дотримання режиму праці та відпочинку, виконання різних' доручень та обов'язків, що формують почуття відповідальності. 3. Методи стимулювання: суспільна думка, орієнтація на очікувану радість; застереження, заохочення. 4. Методи самовиховання. самооцінка; самопереконання; самозобов'язання.

Етнопедагогіка-це наука про народну педагогіку , тобто наука про педагогіку певного етносу( етнос з грецького-племя , це група людей що проживає на спільній території і хар-ся спільними історичними,культурологічними, мовними та конфесійними ознаками)

Термін Етнопедагогіка-в науковий обіг було введено в 1959 письменником Г. Волковим.