55.Двосторонній характер процесу навчання.

Навчання - це різновидність діяльності людини, яка носить двосторонній характер: взаємодія викладача і учнів (одного чи колективу), що протікає в певних умовах (навчально-матеріальних, морально-психологічних, естетичних).

Процес навчання складається з двох процесів: викладання (діяльність викладача), учіння (діяльність учня чи колективу).

Навчання не можливе без одночасної діяльності викладача і тих, кого він навчає, без їх дидактичної взаємодії, в результаті якої реалізується єдність навчального і особистісного впливу педагога, внутрішнього відображення цього впливу, виникненню самостійних бажань учня по оволодінню знаннями, вміннями, навичками, певними елементами вихованості І розвиненості. Процес навчання разом з тим не є механічною сумою процесів викладання і учіння: це неподільний процес, цільність якого випливає із спільних цілей викладання і навчання, в неможливості існування викладання без навчання.

Учіння - це власне навчальна діяльність учня. Це не лише оволодіння тим, що дає вчитель, і процес пізнавальної діяльності учнів, завдяки якій: учень усвідомлює мету навчання; розвиток і поглиблення потреб, мотивів; осмислення нового матеріалу; запам'ятовування, застосування, самоконтроль. Пізнавальна діяльність учнів стоїть у центрі навчання. Розрізняють учіння у вигляді предметів - практичної і інтелектуальної діяльності. Учіння передбачає одночасне здійснення двох процесів: нагромадження знань; оволодіння способами керування ними.

Акт засвоєння знань.

Сприйняття - відображення в свідомості людини властивостей предметів і явищ, які діють в цей момент на органи чуття. Сюди входять не тільки дані безпосередніх відчуттів учня (зорових, моторних і ін.), але і дані його попереднього досвіду.

Осмислення, розуміння. Сприйняття обов'язково повинно переростати в осмислення і розуміння вивченого. На цьому етапі появляється певне відношення до вивченого, зародження переконання, міцне уміння доводити справедливість певних висновків. В результаті учень глибоко осмислює матеріал і впевнено оволодіває ним.

Узагальнення - виділення головного, загальних характерних рис предметів і явищ. Для цього треба: аналізувати факти і властивості; синтезувати їх певним чином, абстрагуватися від деталей і конкретностей, порівнювати їх значимість І робити висновки, які з деталей найважливіші. Цей процес протікає при активній допомозі і управлінні з боку вчителя.

Закріплення - здійснюється шляхом заучування основних фактів, визначень, зв'язків, методів доведення, шляхом узагальнення висновків, виконання письмових і лабораторних вправ спеціально направлені на закріплення, застосування і отримання знань.

56. Народна педагогіка - галузь педагогічних знань і досвіду наро­ду, що виявляється в домінуючих у нього поглядах на мету, зав­дання, засоби і методи виховання та навчання.

Цей термін уперше вжив О. Духнович у підручнику "На­родна педагогия в пользу училищ и учителей сельских".

У 60-х роках XX ст. у педагогічну науку запровадже­но термін "етнопедагогіка" (Г.Волков). Якщо поняття "на­родна педагогіка" охоплює емпіричні педагогічні знання без належності до конкретної етнічної спільноти, то по­няття "етнопедагогіка" пов'язане з конкретною етнічною належністю педагогічних традицій. Вона досліджує мож­ливості й ефективні шляхи реалізації прогресивних пе­дагогічних ідей народу в сучасній науково-педагогічній практиці, способи встановлення контактів народної педагогічної мудрості з педагогічною наукою, аналізує пе­дагогічне значення явищ народного життя і визначає їх відповідність сучасним завданням виховання².

• Українська народна педагогіка — складова народо­знавства (українознавства) й водночас один із засобів його реалізації на практиці, тобто є основою педагогіки наро­дознавства.

• Педагогіка народознавства — напрям сучасної педа­гогіки, "шкільної практики, який,забезпечує практичне засвоєння учням,и (в процесі продовження творчих тра­дицій, звичаїв і обрядів, у діяльності, поведінці) куль­турно-історичних, мистецьких надбань батьків," дідів і прадідів.

• Народознавство у вузькому значенні (етнографія) — наука про культуру, побут народу, його походження й розселення, національні традиції, звичаї, обряди. У ши­рокому значенні — це сукупність сучасних наук про на­род, його духовність, національну культуру, історію, а також здобутки народного і професійного мистецтва, які відображають багатогранність життя народу, нації.

• Родинна педагогіка — складова частина народної пе­дагогіки, в якій зосереджено знання й досвід щодо ство­рення і збереження сім'ї, сімейних традицій (трудових, моральних, мистецьких). Це сприяє формуванню в дітей любові до матері і батька, бабусі й дідуся, поваги до пам'яті померлих та ін.

• Педагогічна деонтологія — народне вчення про ви­ховні обов'язки батьків перед дітьми, вчителів — перед учнями, вихователів — перед вихованцями, вироблені народом етичні норми, необхідні для виконання покла­дених на них педагогічних функцій.

• Педагогіка народного календаря передбачає вихован­ня дітей та молоді послідовним залученням їх до сезон­них робіт, звичаїв, свят і обрядів.

• Козацька педагогіка — частина народної педагогі­ки, спрямована на формування козака-лицаря, мужньо­го громадянина з яскраво вираженою українською на­ціональною свідомістю, твердою волею і характером