16. Розвиток особистості в п’єсі г.Ібсена “Ляльковий дім”.

Генрік Ібсен (1828-1906) – славетний норвезький драматург і, мабуть, найзначніший драматург другої половини дев’ятнадцятого століття взагалі. Драматургія Ібсена підводить підсумок реалізму дев’ятнадцятого століття і започатковує нову європейську драму. Ібсен пройшов шлях від романтика до реаліста і від реаліста до символіста. Попри цю еволюцію драматургічна творчість Ібсена має єдиним стрижень, що ним є пошуки ціннісних орієнтацій для людини, яка втратила світоглядні орієнтири у складному, суперечливому світі без богів. Відповіддю Ібсена є сильна особистість.

Однією з його найвідоміших драм є п’єса “Ляльковий дім”, що була написана у 1879 році. Це історія розпаду щасливого буржуазного сімейства, побудованого традиційних засадах та буржуазному розумінні чеснот і розподілу соціальних ролей: чоловік – працівник та матеріальна опора існування сім’ї, а отже, голова; жінка – домашня господиня та мати і підпорядкована чоловікові у вирішенні всіх важливих питань, тобто є несамостійною особою, додатком до чоловіка. Головна героїня Нора порушила ці правила гри. Рятуючи хворого чоловіка, вона робить те, на що не має юридичного права, позичає гроші, підробляючи підпис. Через багато років цей злочин починає загрожувати кар’єрі чоловіка та благополуччю сім’ї в цілому. Чоловік, якого Нора вважала взірцем всіх чеснот, виявляється слабкою людиною перед загрозою публічного безчестя. І хоча ситуація розв’язується благополучно, Нора робить для себе висновок, що вона не розуміє світу, в якому живе і не є повноцінною людиною, і для того, щоб стати нею, вона йде від чоловіка, залишаючи навіть дітей, оскільки не може взяти їх з собою ні за матеріальними, ні за юридичними обставинами. Суспільство не може запропонувати їй однозначних норм, правил, за якими слід жити, ні у формі релігії, на традиційної моралі. Тож Нора вирішує залишитися сам на сам із життям, щоб випробувати себе і виробити власне його розуміння. Це і є способом її формування себе як особистості і першим кроком на цьому шляху.

17. Сутність конфлікту в романі о. Уайльда «Портрет Доріана Грея», його моральний аспект.

Літературна спадщина Оскара Уайльда напрочуд різноманітна і багатогранна: першими значними творами його були «Вірші» , збірки казок «Гранатова хатина».

Найвідомішим твором письменника, який приніс йому всесвітню славу і найповніше відбив його філософські та естетичні погляди, життєве кредо і принципи художньої творчості, був роман «Портрет Доріана Грея» 1891 рік.

Цей твір – ідеальний приклад парадоксальної фабули. Закоханий у свою зовнішність Доріан Грей ладен закласти душу дияволу, аби не старіти і залишатися вродливим юнаком і відбувається незвичайне, протиприродне, фантастичне: забражений на портреті Доріан Грей фізично старіє, його намальоване обличчя вкривається зморшками, його врода гине, а сам Доріан у житті залишається молодим і гарним. Та настає час, коли Доріан готовий знищити свій портрет, який є свідком його безчестя і підступності. Він кидається на своє зображення з ножем. Відчайдушний крик пролунав у великому будинку. Слуги, вбігши до кімнати господаря, побачили на стіні прекрасний портрет молодого Доріана Грея, а на підлозі з ножем у грудях лежав мертвий старий чоловік.

«Портрет Доріана Грея» можна вважати взірцем інтелектуального роману кінця 19-го ст. У цьому творі втілено найдорожчі для письменника думки, що визначали спосіб і стиль його власного життя. «Розкрити себе і втаїти митця – цього прагне мистецтво», - сказано в авторській передмові до роману.

Відомо, як виник задум роману: одного разу в майстерні свого приятеля Уайльд познайомився з натурником , який вразив його досконалістю своєї вроди. «Який жаль, - вигукнув письменник , - що таке славне створіння мусить старіти!». На це художник, погодившись, додав: «Чудово було б, якби він залишався такий точнісінько, як зараз , а натомість щоб його портрет старів і вкривався зморшками. Велику увагу Уайльд приділяє також одягу своїх персонажів. Його Доріан Грей, намагаючись передати своє почуття до Сібіл друзям, детально описує не її саму, а костюм: «Якби ви її тільки бачили! Очей не можна було відвести від її стрункої постаті, коли вона вийшла на сцену, прибрана хлопчиком. На ній була зеленава оксамитова куртка із світло-коричневими рукавами, щільно по нозі брунасті штанці, вишукана зелена шапчина із соколинм пером під пряжкою і плащ із каптуром». Тільки мімохідь Доріан зауважує , що обличчя Сібіли було мов бліда троянда.

Роман насичений детальними описами великосвітських віталень, будинку і кімнат Доріана Грея. Сам герой визнає: «Я кохався на красивих речах, до яких можна доторкнутись і взяти до рук. Старий грезет, зелена бронза, лаковані дрібнички, різблення із слонової кості, вишукані інтерєри, розкіш, пишно, ами зі всією складністю і багатогранністю реакцій на дійсність, тобто не є характерами реалістичними. У романі багато діалогів, майже на кожній сторінці ведуться бесіди, що розкривають життєву філософію кожного з героїв, а в сукупності – самого автора.

Лорд Генрі – втілення філософії насолоди. Це витонченний естет, що кохається у красі й вімежовується від повторного, бридкого в житті. Це прагнення не помічати нічого, крім краси, робить його непросто байдужим до всього іншого, а й цинічним: «Добрий той, хто живе у злагоді з самим собою... А хто змушений жити у злагоді з іншими людьми, той у розладі з самим собою... Своє власне життя – це найважлевіше. Він може собі козиритися своєю моральністю.» У лорда Генрі холодна душа людини, яка не має ідеалів.

Егоїзм лорда Генрі – це егоїзм естета, який хоч і має уявлення про реальне життя, але не зважає на нього . Навіть самогубство Сібіли лорд Генрі впершу чергу оцінює нез етичного, а з естетичного погляду. Здібний учень лорда Генрі, Доріан тільки спочатку вражений тим, що сталося. Пройде небагато часу, і він буде відчувати те ж, що і його натавник: «А все ж те, що сталося, не вразило мене так, як би мало вразити... У ньому – вся моторошна краса грецької трагедії, в якій я був один з головних героїв, але яка не поранила моєї душі. Обидва герої не хочуть визнати, що у реальному світі кожному вчинку обовязково притаманне своє етичне значення. Провина за смерть Сібіли залишається провиною, вбивство художника Безіла Голуорда – вбивством. Сам лорд Генрі не робить нічого аморального, його цинізм не тільки слова, тільки поза. Але ця поза його сутність.

Художник Безіл Голуорд – втілення ідеї служіння мистецтву. Він творить красу і для нього немає нічого вищого за малярство. Він має гаряче, чуйне, добре серце. Портрет Доріана Грея став його кращим творінням. Саме тому Безіл спочатку не хоче виставляти його, бо це означає відкрити свою душу, її глибинні порухи кожному, хто прийде подивитися нову роботу. Безіл захоплюється власним шедевром настільки, що вже не відділяє портрета від живої людини, з якої його написано. Він обожнює Доріана, стає йому другом, відчуває, що почав набагато краще малювати , як познайомився з цим юнаком. Голуорд приходить до Грея, щоб утримати його від бажання піддаватися спокусам , застерегти від такого способу життя , який потребує насолод різного роду за будь-яку ціну. Він не міг передбачити, як трагічно завершиться візит до того, хто надехнув його на найкраще полотно. Він спалює себе на вівтарі служіння мистецтву. І саме в цьому причина його трагедії.

Трагічна загибель Безіла, як і самогубство Сібіл яскравіше висвітлюють трагедію самого Доріана, який, бажаючи наповнити своє їснування постійним відчуттям прекрасного, домігся протилежного, зробив своє життя повторним. Здійснивши свій етичний вибір, він абсолютно відмовляється від відповідальності за реальне життя: «Вічна молодість, безмежні пристрасті, насолоди, витончені й потаємні , розгін несамовитих веселощів і ще несамовитіших гріхів – усього цього зазнає він. А портрет нестиме тягар його ганьби , і більше нічого». Не тільки власні недоліки, пороки, негарні вчинки, а й злочини спотворюють душу Доріана. Гине Сібіл. Вбивство Безіла стало ще одним кроком на шляху до того невідтворного краху , який чекає на Доріана Грея. Він залишається юним і вродливим , а його портрет відображає сутність його розбещеної натури , старіння не лише тіла , а й душі. Перші зміни на портреті зявляються тоді , коли Доріан посварився із Сібіл , що призвело до її сомогубства : «Інакше став вираз, щось жорстоке зявилося в обрисах вуст». Доріан намагається позбавитися портрета , але знищує не своє зображення , а себе самого.

«Портрет Доріана Грея» можна тлумачити по-різному , але не визнавати його безумовну неординарність і художню довершеність – неможливо.