- •Поняття про міф, міфологію, архетипи.
- •Трагедія в.Шекспіра «Гамлет». Конфлікт та образ Гамлета.
- •Жанр сонету в літературі доби Відродження.
- •4. Проблематика трагедії й.-в.Гете „Фауст”. Образи Фауста і Мефістофеля.
- •5. „Робінзон Крузо” д.Дефо як просвітницька апологія буржуазної свідомості.
- •7.Гофман Ернест Теодор Амадей (1776 – 1822)
- •8. Роль Вальтера Скотта у створенні жанру історичного роману
- •Особливості творчості
- •Особливості історичного роману в.Скотта
- •9. Фредерік Стендаль „Червоне і чорне” (1831 р.)
- •10 Оноре де Бальзак „Батько Горіо” (1834р.)
- •11. Принципи створення нац.Характеру у новелыстицы Проспера Меріме (1803 – 1870)
- •Втілення «об’єктивного методу” фр. Реалізму у романі г. Флобера «Пані Боварі»
- •13. «Ярмарок марнославства» Уільям Теккерей (1811 – 1863)
- •Найбільш відомий роман – „Ярмарок суєти. Роман без героя”
- •Натуралізм у французькій літературі. Цикл романів е.Золя “Ругон-Маккари”. Склад і задум.
- •15.Тематика, проблематика та жанрова своєрідність новелістики е. По.
- •16. Розвиток особистості в п’єсі г.Ібсена “Ляльковий дім”.
- •Сутність конфлікту в романі о. Уайльда «Портрет Доріана Грея», його моральний аспект.
- •18. Самотність і відчуження людини в новелі ф.Кафки „Перевтілення” ф. Кафка (1883-1924)
- •19. Образ нескореної людини в повісті Ернеста Хемінгуєя «Старий і море»
- •20 Постмодернізм в літературі
- •21. «Евгений Онегин»
- •22. «Герой нашего времени» м.Ю. Лермонтов
- •Печорин
- •Образ Печорина
- •«Фаталист»
- •Украинский колорит тематики и образов сборника н.В. Гоголя «Вечера на хуторе близ Диканьки» (1831-1832)
- •Изображение народной жизни в «Записках охотника» и. Тургенева
- •«Преступление и наказание» ф. Достоевкого как философский и психологический роман
- •26. Художні особливості ранніх оповідань а. Чехова
- •Лирика с. Есенина: основные мотивы, связь с фольклором.
- •Философско-нравственная проблематика романа м. Булгакова «Мастер и Маргарита»
- •Поэма Анны Ахматовой «Реквием». Трагизм поэмы
- •Тема Великой отечественной войны в русс. Лит.
20 Постмодернізм в літературі
ПОСТМИДЕРНИЗМ - світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття 20 століття приходить на зміну модернізмові. Ознаки постмодернізму як цитатність, іронія, фрагментарність композиції, нелінійність оповіді Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних. Вперше термін «постмодернізм» згадується у 1917 p. в роботі німецького філософа Рудольфа Панвіца "Криза європейської культури", але поширився він лише наприкінці 1960-х pp. спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі — у літературі, малярстві та музиці.
Постмодерністи, завдяки гіркому історичному досвідові, переконалися у марноті спроб поліпшити світ, втратили ідеологічні ілюзії, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає теорію. Прогрес визнається ними лише ілюзією, з'являється відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним вважається варіювання та співіснування усіх (і найдавніших, і новітніх) форм буття. Принципи повторюваності та сумісності перетворюються на стиль художнього мислення з притаманними йому рисами еклектики, тяжінням до стилізації, цитування, переінакшення, ремінісценції, алюзії. Митець має справу не з «чистим» матеріалом, а з культурно освоєним, адже існування мистецтва у попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом серійного відтворення та тиражування.
Риси постмодернізму у мистецтві
культ незалежної особистості;
потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;
прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох
людей, націй, культур, релігій, філософій;
бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного
карнавалу;
використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності,
несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя;
зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);
суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;
сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;
запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях;
як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача;
іронічність та пародійність
"невизначеність",
"фрагментарність",
"деканонізація",
"втрата Я",
"іронія",
"гібридизація",
"карнавальність",
"сконструйованість"
Серед перших виразно постмодерністських творів — романи У. Еко «Ім'я троянди»(1980), П. Зюскінда «Запахи» (1985), Габриэль Гарсиа Маркес (Сто лет одиночества), Дж. Фаулз
Постмодернизм (англ. postmodernism), постмодерн — термин, обозначающий структурно сходные явления в общественной жизни и культуре современных развитых стран, художественное движение, объединяющее ряд постнереалистических художественных направлений конца XX века. Постмодернистское умонастроение несет на себе печать разочарования в идеалах и ценностях Возрождения и Просвещения с их верой в прогресс, торжество разума, безграничность человеческих возможностей. Общим для различных национальных вариантов постмодернизма можно считать его отождествление с именем эпохи «усталой», «энтропийной» культуры, отмеченной эсхатологическими настроениями, эстетическими мутациями, диффузией больших стилей, эклектическим смешением художественных языков. Авангардистской установке на новизну противостоит здесь стремление включить в современное искусство весь опыт мировой художественной культуры путем ее ироничного цитирования. Постмодернизм явился результатом отрицания. В свое время модернизм отверг классическое, академическое искусство и обратился к новым художественным формам, часто не создавая взамен ничего жизнеспособного. Оторванность модернизма от жизни привела к возникновению так называемому постмодернизму, провозгласившем возврат к предмодернистским( или всё же постмодернистким?) т. е. к классическим, академическим формам и стилям на другом уровне, [Сформировавшись в эпоху преобладания информационных и коммуникационных технологий начала ХХ века, постмодернизм несет на себе печать плюрализма и терпимости, в художественном проявлении вылившихся в эклектизм. Его характерной особенностью стало объединение в рамках одного произведения стилей, образных мотивов и приемов, заимствованных из арсенала различных эпох, регионов и субкультур.
