4. Проблематика трагедії й.-в.Гете „Фауст”. Образи Фауста і Мефістофеля.

Трагедія „Фауст” (1831) плод творения Гете (створ. 60 років).

Размышления над жизнью.Человек, его предназначение (эта идея заложена в прологе «на небе») Гете визначив „Фауста” як трагедію/ філософська поема в драматизованій формі.

Центральна проблема „Фауста” - проблема поєднання ідеалу з реальним життям, а сюжет - подорожі героя в пошуках її вирішення.

Дію „Фауста” випереджує „Присвячення”. Відкривають трагедію два прологи: „Театральний вступ” і „Пролог на небі”.

У ”Театральному вступі” Гете заявляє про свої творчі принципи. Трагедія будується на вільному поєднанні конкретної реальності, фантастичних образів, запозичених із фольклору і міфології і образів, створених уявою самого поета. „Пролог на небі” намічає проблематику трагедії, художньо виражає її філософський задум.

Шлях пошуків героя отримав чітке відображення в композиції

Фауста. Гете поставив своєю метою провести людину через різні фази розвитку: через особисте щастя - поривання до художньої краси - спроби реформаторської діяльності - творчу працю. Тому в „Фаусті” немає єдиного конфліктного центру, ряд конфліктних ситуацій,. В них можна виділити два великих етапи, відповідно двом частинам твору: в першій із них герой шукає себе в особистих пристрастей, у другій - в сфері соціальних інтересів.

Зміст „Фауста” універсальний: молодість і старість, мужність і жіночність, народження і смерть, війна і мир, побут і політика, наука і мистецтво.

Проблематика трагедії, її філософський задум намічається в „Пролозі на небі”. про сутність і можливості людини.

мефистофель. Предназначение: скептический ум, анализирует, что происходит в действительности; главный двигатель Фауста. – ученый-схоласт, многое познав, остается глупцом, находит себя вслужении народу, переводит Библию.

Путь исканий Ф. совпадает с путем искушения М.

Мефістофель вважає життя людини безглуздим, саму людину - мізерною. Господь же навпаки: помилки людини аж ніяк не доводять її мізерності.

Фауст”, глибоко розчарований в своїх великих, але відірваних від життя знаннях. Із тісної камори вченого він рветься до життя, природи, людей, хоч і знає, що в людях багато вад. Але тим важливіше протистояти цим вадам і в собі і в інших, тим більш істотними є пошуки істини. Фауст укладає угоду з Мефістофелем не тільки тому, що хоче насолодитись повнотою буття, але й тому, що відчуває відповідальність перед людьми. Але Фауст не може зупинитись у своїх пошуках. Він завжди буде рухатись вперед

Хто ж такий Мефістофель ? Це не просто чорт із казки. В художній системі філософського твору Гете Мефістофель як і Фауст є символічною фігурою. Мефістофель - символ сили заперечної. Але без заперечування не буває і творення. Також можна вбачати в Фаусті і Мефістофелі два боки єдиної натури людини: натхненний ентузіазм і несмішливу тверезість. І не випадково Гете дав Мефістофелю досить багато особистих думок. Але будучи фігурою символічною, Мефістофель разом з тим наділений гостро окресленою індивідуальністю: розумний, сміливий, винахідливий, пустотливий, він в той самий час може бути безжальним, нещадним. В другій частині трагедії, де Фауст звертається до творення, а Мефістофель йому заважає чи перекручує його наміри, образ Мефістофеля набуває сатиричних рис.

Саме Мефістофель стає провідником Фауста в його життєвих мандрівках. Він потрібен Фаусту, тому що не можна рухатися вперед, не залишаючи позаду того, що вже віджило себе.

5. Просвітництво, його ідейно-естeтичні основи та представники.

Просвітництво - це ідейний рух, розповсюджений в країнах Західної Європи і Північної Америки в 17-18 ст., боротьби проти феодалізму в абсолютистській монархії, церкві, а також в літературі і мистецтві.

Ідеологія Просвітництва в процесі розвитку буржуазних стосунків І антифеодальної боротьби з”явилась спочатку в Англії в 17 ст., де буржуазна революція відбулася раніше ніж в інших країнах. Особливо високого рівня Просвітництво досягає у Франції напередодні Великої французької революції

Просвітництво висувало ідеї буржуазної демократії, суспільного прогресу, рівності, праці на користь суспільства, вільного розвитку особистості. Боротьба просвітників проти церкви супроводжувалась розвитком деїзму, атеїзму, розквітом механістичного матеріалізму. Висуває на перший план безпосереднє вивчення природи, розвиток техніки, просвітники в соціальних питаннях залишались ідеалістами, вважаючи що суспільні перебудови можуть бути досягнуті через переконання і пропаганду.

Основною метою Просвітництва було переборення з допомогою розуму мороку невігластва. Ідеї Просвітництва знайшли яскравий вираз в філософії і художній літературі, яку просвітники вважали чи не найголовнішим знаряддям формування нового суспільства.

Еволюція ідейного змісту і художніх форм літератури 18 ст. відзначена такими течіями як просвітницький класицизм (А.Поп, Вольтер), просвітницький реалізм (Дефо, Г.Філдінг, Дідро, Г.Є.Лессінг), сентименталізм (С.Річардсон, Л.Стерн, Руссо). Жоден із напрямів не зміг стати єдиним виразником свого часу, відображаючи його по-своєму: класицизм - через конфлікт між ідеальним і реальним, реалізм - з позицій встановленої розумом норми, сентименталізм - виходячи з почуттів Та усіх їх поєднувало прагнення наблизити літературу до життя, зробити її дійовим чинником формування суспільної моралі, тому вона мала публіцистичний характер, несла високі громадянські ідеали, пафос ствердження позитивного героя.

Проблематика трагедії, її філософський задум намічається в „Пролозі на небі”. В „народній книзі” був „Пролог в пеклі”. Перенісши пролог на небо, Гете заявив тим самим про новітність трактовки теми. В просторах Космосу, на фоні вічно рухомих світил і постійної зміні світла і темряви, іде спір Господа із чортом - Мефістофелем - про сутність і можливості людини. Обидві ці фігури, при усій їх умовності, є зоровими і конкретними.

Мефістофель вважає життя людини безглуздим, саму людину - мізерною. Господь же навпаки: помилки людини аж ніяк не доводять її мізерності. „Хто шукає, змушений блукати” - заперечує він. І віддає людину „під опіку” чорту, заздалегідь впевнений, що людина не дозволить чорту принизити себе. Тут вже, по суті, виявлений основний зміст „Фауста”.

Людиною, на прикладі якої Мефістофель намагається довести в суперечці з Господом свою правоту, виявляється старий вчений Фауст, глибоко розчарований в своїх великих, але відірваних від життя знаннях. Із тісної комори вченого він рветься до життя, природи, людей, хоч і знає, що в людях багато вад. Але тим важливіше протистояти цим вадам і в собі і в інших, тим більш істотними є пошуки істини. Фауст укладає угоду з Мефістофелем не тільки тому, що хоче насолодитись повнотою буття, але й тому, що відчуває відповідальність перед людьми. Умова цієї угоди така: Мефістофель повинен надати Фаусту мить повного задоволення життям і собою, коли б Фауст міг вигукнути: „Мить, зупинись!” Тільки в такому разі Мефістофель заволодіє душею Фауста. Але Фауст не може зупинитись у своїх пошуках. Він завжди буде рухатись вперед. Мефістофель же стане йому і помічником і перешкодою на цьому шляху.

В художній системі філософського твору Гете Мефістофель як і Фауст є символічною фігурою. Мефістофель - символ сили заперечної. Але без заперечення не буває і творення. Також можна вбачати в Фаусті і Мефістофелі два боки єдиної натури людини: натхненний ентузіазм і тверезість. І не випадково Гете дав Мефістофелю досить багато особистих думок. Але будучи фігурою символічною, Мефістофель разом з тим наділений гостро окресленою індивідуальністю: розумний, сміливий, винахідливий, пустотливий, він в той самий час може бути безжальним, нещадним. В другій частині трагедії, де Фауст звертається до творення, а Мефістофель йому заважає чи перекручує його наміри, образ Мефістофеля набуває сатиричних рис.