- •Адвокатам теперішнім і майбутнім
- •Частина перша
- •1.2. Історія української адвокатури. Судове представництво у Київській Русі у IX—XIII ст. Та характерні риси цього представництва.
- •1.3. Формування професійної адвокатури в Україні, виник нення поняття «адвокат». Пам'ятки права XIV—XVI cm. Вимоги щодо осіб, які виявили намір займатися адвокатсь кою діяльністю.
- •1.22. Припинення адвокатської діяльності. Відносини адвокатури з Міністерством юстиції та органами місцевого самоврядування. Спілки та асоціації, в які можуть об'єднуватися адвокати.
- •2.1. Основні принципи адвокатської етики згідно з Правилами адвокатської етики
- •2.3. Компетентність та сумлінність. Обов'язки адвоката з дотримання цих принципів згідно з Правилами адвокатської етики.
- •2.4. Рекламування діяльності адвокатів. Які відомості рекламного характеру щодо своєї діяльності може і які не може використовувати адвокат згідно з Правилами адвокатської етики.
- •2.6. Особи, від яких адвокат може прийняти доручення на надання правової допомоги. Забезпечення реальної згоди клієнта на надання йому допомоги певним адвокатом згідно з Правилами адвокатської етики.
- •2.5. Відносини адвоката з клієнтами. Форма та зміст угоди з клієнтом про надання правової допомоги відповідно до Правил адвокатської етики.
- •2.10. Засади прийняття доручення клієнта декількома адвокатами згідно з Правилами адвокатської етики.
- •2.11. Гонорар. Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні розміру гонорару згідно з Правилами адвокатсь кої етики.
- •2.12. Гонорарні відносини у разі дострокового розірвання угоди. Отримання гонорару за фактично виконану правову допомогу згідно з Правилами адвокатської етики.
- •2.13. Одностороннє розірвання адвокатом чи особою угоди про надання правової допомоги згідно з Правилами адвокатської етики.
- •2Л4. Етичні аспекти відносин адвоката з клієнтом — юридичною особою згідно з Правилами адвокатської етики.
- •2.15. Етичні аспекти здійснення захисту за призначен ням. Випадки, коли адвокат може відмовитися від виконан ня захисту за дорученням згідно з Правилами адвокатської етики.
- •2.16. Етичні аспекти надання адвокатом правової допо моги малозабезпеченим громадянам згідно з Правилами адвокатської етики.
- •2.17. Відносини адвоката з судом. Дотримання адвокатом принципів незалежності та конфіденційності у цих відносинах згідно з Правилами адвокатської етики.
- •2.19. Відносини адвоката при здійсненні професійної діяльності з іншими державними органами та особами згідно з Правилами адвокатської етики.
- •2.21. Дотримання норм адвокатської етики в громад ській, науковій та публіцистичній діяльності адвоката згідно з Правилами адвокатської етики.
- •2.22. Відповідальність за порушення Правил адвокатсь кої етики згідно з Правилами адвокатської етики.
- •3.1. Захист прав людини та приведення української системи цього захисту за формою і змістом до європейського рівня.
- •3.2. Правова система України та європейська правова традиція,
- •3.3. Право на життя та обов'язок позитивних дій держави. Заборона смертної кари, питання екстрадиції та видачі правопорушників.
- •3.4. Заборона катувань, нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження або покарання.
- •3.5. Заборона рабства та примусової праці.
- •3.6. Право на свободу і особисту недоторканність. Свобода пересування.
- •3.7. Право на справедливий судовий розгляд.
- •3.8. Заборона зворотної дії кримінального права.
- •3.9. Право на повагу до приватного життя.
- •3.10. Свобода думки, совісті і віросповідання.
- •3.11. Свобода вираження.
- •3.12. Свобода мирних зібрань та об9єднань.
- •3.13. Право на ефективний засіб захисту прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
- •3.14. Заборона дискримінації.
- •3.15. Право власності в Європейській конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
- •3.16. Право на оскарження у кримінальних справах. Відшкодування за судову помилку.
- •3.17. Право на освіту. Право на вільні вибори.
- •3.18. Процедура розгляду справ у Європейському суді з прав людини.
- •3.19. Критерії прийнятності заяви до розгляду Європейським судом з прав людини.
- •3.20. Характеристика виняткових випадків, коли не потрібне вичерпання національних засобів захисту.
- •3.21. Виконання рішень Європейського суду з прав людини.
- •4.1. Конституція України щодо питань діяльності адвокатури. Механізми реалізації цих конституційних положень.
- •4.2. Право громадян на працю. Правова допомога, яка може бути надана адвокатом з дотримання передбаченого Конституцією права на працю.
- •4.3. Конституційні гарантії захисту честі, гідності та ділової репутації особи. Механізм правової допомоги, що може бути надана адвокатом із захисту цих прав.
- •4.4. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної особі органами державної влади та місцевого самоврядування. Допомога адвоката у представництві громадян у цих справах.
- •4.5. Конституційний Суд України і його повноваження. Звернення до Конституційного Суду України та порядок їх розгляду.
- •4.7. Правові засади звернення до Європейського суду з прав людини. Вимоги до складання звернення до цього Суду. Рішення Європейського суду щодо розгляду цих звернень та наслідки прийнятих рішень.
- •4.8. Право на житло згідно з Конституцією України. Правова допомога адвоката із захисту прав та законних інтересів громадян щодо дотримання цього права.
- •4.10. Правовідносини, на які поширюється і на які не поширюється юрисдикція судів. Умови призначення на посаду судді. Звільнення суддів з посади.
- •4.11. Право на освіту та охорону здоров'я. Правова допомога адвоката з дотримання зазначених конституційних гарантій громадян.
- •4.12. Соціальний захист громадян згідно з Конституцією України. Правова допомога адвоката із захисту цих прав.
- •4.13. Питання шлюбу, сім'ї, батьківства і материнства відповідно до Конституції України.
- •4.14. Громадянство України. Набуття та втрата громадянства. Нормативно-правові акти, що регулюють вирішення цих питань.
- •Запобігання виникненню випадків без громадянства.
- •Неможливості позбавлення громадянина України громадянства України.
- •Визнання права громадянина України на зміну громадянства.
- •Припинення громадянства України
- •Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
- •4.15. Державний устрій України. Формування парламенту* Уряду, органів місцевого самоврядування. Президент України, умови обрання, його повноваження щодо вступу законів у дію.
- •4.16. Обов'язки громадян України. Правова допомога адвоката у випадках притягнення громадян до відповідальності за порушення конституційних обов'язків.
- •4.17. Права людини згідно з Конституцією України. Захист прав людини і громадянина. Механізм реалізації цих прав.
- •4.18. Перелік прав і свобод, які регулюються винятково законами України. Порядок прийняття законів та набрання ними чинності.
- •4.19. Акти Кабінету Міністрів України, їх прийняття та результати згідно з Конституцією України. Формування та повноваження Кабінету Міністрів України.
- •4.20. Прокуратура України, її завдання, організація та порядок діяльності згідно з Конституцією України.
- •4.22. Політичні партії, громадські організації, професійні спілки. Утворення та діяльність політичних партій і громадських організацій згідно з Конституцією України.
- •5.1. Цивільна правоздатність і дієздатність. Цивільна дієздатність фізичної особи. Повна цивільна дієздатність. Правові підстави надання повної цивільної дієздатності.
- •5.2. Поняття та види правочинів. Загальні вимоги закону, дотримання яких є необхідним для чинності правочину.
- •5.3. Правові наслідки вчинення правочину малолітньою та неповнолітньою особою за межами їх цивільної дієздатності.
- •5.4. Правові наслідки вчинення правочину фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, або недієздатною особою.
- •5.5. Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману чи насильства.
- •5.7. Поняття позовної давності. Загальна і спеціальна позовна давність. Обчислення позовної давності.
- •5.8. Поняття та види особистих немайнових прав. Спростування недостовірної інформації. Право на відшкодування майнової та моральної шкоди.
- •5.9. Право на повагу до гідності та честі, недоторканності ділової репутації. Відповідальність за порушення цих прав.
- •5.10. Право власності. Форми права власності в Україні. Підстави набуття права власності. Набувальна давність.
- •5.12. Право на особисте сільське господарство. Вирішення спорів щодо ведення особистого сільського господарства.
- •5.13. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача. Захист права власника у суді.
- •5.14. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду. Розмір відшкодування. Відшкодування шкоди, завданої внаслідок непереборної сили або у стані крайньої необхідності.
- •5.16. Особливості відшкодування шкоди, завданої малолітньою або неповнолітньою особою. Відшкодування шкоди, завданої кількома малолітніми або неповнолітніми особами. Підготовка справи до розгляду.
- •5.17. Особливості відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. Наслідки відшкодування кількох джерел підвищеної небезпеки. Підготовка адвокатом справи до розгляду.
- •5.18. Способи відшкодування майнової шкоди. Врахування вини потерпілого. Порядок відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я чи смертю потерпілого.
- •5.19. Поняття та види спадкування. Право на спадкування. Усунення від спадкування. Час і місце відкриття спадщини.
- •5. Цивільне право
- •Глава 85 цк України встановлює достатньо широкий перелік прав, які має заповідач при складанні заповіту.
- •2. Право на визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом (ст. 1236 цк України).
- •3. Право на заповідальний відказ (ст. 1237цк України).
- •4. Право на покладення на спадкоємців інших обов'язків (ст. 1240 цк України).
- •5. Право скласти заповіт з умовою (ст. 1242 цк України).
- •7. Право на підпризначення спадкоємця (ст. 1244 цк України).
- •5.20. Підстави недійсності заповіту. Підготовка позову до суду.
- •5.21. Прийняття спадщини. Строки її прийняття. Наслідки пропущеного строку. Відмова від прийняття спадщини та її наслідки.
- •5.22. Призначення виконавця заповіту. Його повноваження. Строк чинності повноважень виконавця.
- •6.1. Дія цивільного процесуального закону в часі, просторі та по колу осіб. Межі судового розгляду.
- •6.2. Принципи цивільного процесуального права.
- •6.3. Підвідомчість та підсудність цивільних справ. Види підвідомчості та підсудності.
- •6.5. Забезпечення позову і забезпечення доказів. Діяльність адвоката з цих питань.
- •6.7. Судові витрати. Їх види. Звільнення від судових витрат. Розподіл судових витрат між сторонами у цивільній справі.
- •6.8. Процесуальні строки. Судові виклики і повідомлення.
- •6.9. Сторони в цивільному процесі, їх права. Треті особи. Представники сторін і третіх осіб.
- •6.10. Пред'явлення позову. Зустрічний позов. Підготовка та подання позову. Надання правової допомоги стороні з цих питань адвокатом.
- •6.13. Рішення суду. Законність і обґрунтованість судових рішень у цивільних справах. Аналіз адвокатом рішення у цивільній справі.
- •6.15. Встановлення неправильності запису в книгах реєстрації актів громадянського стану. Зміст заяви. Робо та адвоката у таких справах.
- •3) Пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем
- •6.18. Право касаційного оскарження рішень. Строки оскарження. Форма і зміст касаційної скарги. Пояснення на касаційну скаргу. Методика складення касаційної скарги. Порядок її подання.
- •6.19. Пояснення на апеляційну та касаційну скарги. Порядок та строки їх принесення.
- •6.20. Перегляд судових рішень у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами. Надання адвокатом право вої допомоги у таких справах.
- •6.21. Виконання судових рішень. Надання адвокатом юридичної допомоги сторонам на цій стадії.
- •8.22. Зупинення та закриття провадження у справі. Залишення заяви без розгляду. Надання адвокатом правової допомоги у таких ситуаціях.
- •7.1. Поняття злочину. Класифікація злочинів. Відмежування злочину від проступку та діянь, що не становлять суспільної небезпеки.
- •7.2. Скоєння навмисного злочину та злочину з необережності. Доводи, що подаються адвокатами на підтвердження правової позиції про вчинення злочину.
- •7.3. Закінчений та незакінчений злочин. Готування до злочину та замах на злочин. Добровільна відмова від вчинення злочину.
- •7.5. Необхідна оборона та крайня необхідність. Переви-щення меж необхідної оборони. Уявна оборона. Діяння, повуязане з ризиком. Захист у таких справах.
- •7.6. Поняття співучасті. Види співучасників. Відмежування співучасті від приховування та неповідомлення про підготовлений або вчинений злочин. Кримінальна відповідальність співучасників.
- •7.7. Поняття покарання та його мета. Види покарань. Основні та додаткові покарання.
- •7.8. Арешт, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк. Довічне позбавлення волі.
- •7.9. Відповідальність за злочини, пов'язані з використан-ням транспортних засобів. Методика роботи адвоката у таких справах.
- •7.16. Кваліфікуючі ознаки злочинів проти власності: крадіжка, грабіж, розбій, вимагання, шахрайство та розмежування між ними.
- •7.19. Зловживання владою або службовим становищем. Поняття службової особи. Службова діяльність.
- •7.20. Відповідальність за хабарництво. Одержання та давання хабара. Вимагання та провокація хабара. Захисту справах про хабарництво.
- •7.21. Відповідальність за злочини проти правосуддя. Порушення права на захист. Розголошення даних судового слідства або дізнання.
- •7.22. Військові злочини. Захист у справах про військові злочини.
- •8.2. Участь адвоката у слідчих діях. Сутність, методика, значення, тактика. Оскарження адвокатами дій слідчого.
- •8.3. Дізнання у кримінальному процесі. Захисник і захист у цій стадії процесу.
- •8.6. Докази у кримінальній справі. Права адвоката зі збирання та подання відомостей про факти, що можуть бути використані як докази у справі, і збирання ним таких відомостей.
- •8.7. Судова експертиза як доказ у кримінальній справі. Робота адвоката з експертами та експертизою.
- •8.8. Допит як спосіб доказування. Ведення адвокатом допиту в суді підсудного, потерпілих, свідків, експертів, спеціалістів.
- •8.9. Адвокат — представник потерпілого, цивільного позивача та відповідача у кримінальній справі. Цивільний позов у кримінальній справі.
- •8.13. Робота адвоката при виконанні вимог ст. 218 кпк України. Правовий режим, методика ознайомлення з кримінальною справою, клопотання захисника про виконання вимог ст. 218 кпк України.
- •8.16. Захисна промова адвоката. Підготовка та методика її проголошення.
- •8.17. Протокол судового засідання. Термін виготовлення протоколу та порядок подання на нього зауважень і їх розгляд. Правове значення протоколу судового засідання.
- •8.19. Пояснення адвоката в апеляційній інстанції та їх відмінність від захисної промови у суді першої інстанції.
- •8.21. Строки у кримінальному процесі. Специфіка роботи адвоката у питаннях застосування строків у кримінальному процесі.
- •8.22. Скасування вироків за винятковими обставинами. Забезпечення права на захист у таких ситуаціях. Підготовка адвокатом клопотання про перевірку справи за винятковими обставинами.
- •1. Історія адвокатури. Правове становище адвокатури
- •У двох частинах
- •Видавничий Дім «Ін Юре»
5.9. Право на повагу до гідності та честі, недоторканності ділової репутації. Відповідальність за порушення цих прав.
Право на повагу до гідності та честі, недоторканності ділової репутації належить до особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.
Відповідно до ст. 297 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними.
Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Згідно зі ст. 299 ЦК України, фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
5.10. Право власності. Форми права власності в Україні. Підстави набуття права власності. Набувальна давність.
Право спільної власності. Право спільної часткової власності. Визначення часток. Поділ (виділ) частки з майна, що є у спільній власності.
Право власності — це основне речове право фізичних та юридичних осіб. Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користувалися та розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної та тзорчої діяльності.
Інститут права власності є важливим інститутом цивільного права. Крім Конституції України, норми інституту права власності містить ЦК України, Закон України «Про власність», а також деякі інші законодавчі акти.
Відповідно до ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи наріч (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Прийнято розрізняти право власності в об'єктивному та суб'єктивному значенні.
Право власності в об'єктивному значенні — це сукупність правових норм, що регулюють відносини власності і є юридичною підставою для реалізації права власності у суб'єктивному значенні.
Право власності у суб'єктивному значенні — це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися річчю за власним розсудом.
Отже, зміст права власності у суб'єктивному значенні складається з трьох сравомочностей власника, а саме:
— право володіння (можливість фактично тримати річ та фізично впливати на
369
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
право користування (можливість отримувати споживчі властивості речі);
право розпорядження (можливість визначати фактичну та юридичну долю речі).
На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Стаття 319 ЦК України встановлює загальні правила та межі здійснення права власності:
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Власність зобов'язує.
Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Держава не втручається у здійснення власником права власності.
Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Особливості здійснення права власності на національні, культурні та історичні цінності встановлюються законом.
Важливим конституційним принципом здійснення права власності є принцип непорушності права власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Примусове відчуження об'єктів права власності (реквізиція) може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості можливе лише в умовах військового або надзвичайного стану.
До особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно.
Власник несе тягар утримання майна, він зобов'язаний утримувати майно, шо йому належить, здійснюючи свою владу над майном.
Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом. Випадкове знищення або пошкодження майна мають місце у випадку, коли воно сталося не з вини учасників договору, а в силу випадкових причин (непереборної сили. випадку, коли вина когось відсутня).
Об'єктами права власності можуть бути різноманітні об'єкти цивільних прав, а саме: земельні ділянки, рухоме та нерухоме майно, майнові права, гроші, цінні папери, результати інтелектуальної, творчої діяльності, природні ресурси.
Переважним способом захисту права власності є судовий захист.
Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
370
5. Цивільне право
Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчи-нення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Крім того, власник має право:
1. Витребувати своє майно із чужого незаконного володіння (від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним) (ст. 390 ЦК
України).
Володіння може бути законним та незаконним. Законне володіння засноване на певному праві. Незаконне володіння може бути добросовісним та недобросовісним. Добросовісне володіння має місце у випадку, коли володілець не знав та не міг знати про неправомірність свого володіння. Недобросовісний володілець — не особа, яка знала або повинна була знати про неправомірність володіння.
2. Витребувати майно від добросовісного набувача (ст. 388 ЦК України).
Вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).
Пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, жкий засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).
Пред'явити позов про визнання недійсним та скасування правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника (ст. 393 ЦК України).
Отримати компенсацію у зв'язку із зниженням цінності земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель у результаті діяльності, що призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності території, погіршення природних властивостей землі (ст. 394 ЦК України). Конституція України, а також ЦК України передбачають такі форми власності:
право власності Українського народу;
право приватної власності;
право державної власності;
право комунальної власності.
Відповідно до ст. 13 Конституції України та ст. 324 ЦК України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної морської економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від ні Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.
Кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності Українського народу відповідно до закону. Право приватної власності — це така форма власності, суб'єктами якої є фізичні та юридичні особи.
Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за ви-
нятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими. Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи.
371
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.
У комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування. Комунальна власність сьогодні є окремою формою власності, її не слід розглядати як різновид державної власності. Суб'єктом права комунальної власності є безпосередньо територіальна громада, що здійснює свої повноваження безпосередньо або опосередковано через утворені нею органи місцевого самоврядування.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не забороненій законом.
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.
Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будів-споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майні Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Особа, яка самочинно переробила (переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ) чужу річ, не набуває право власності на нову річ і зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість. Право власності на рухому річ, створену особою шляхом переробки з матеріалу, що їй не належить, набувається власником матеріалу за його бажанням, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу, право власності на нову річ набуває за її бажанням особа, яка здійснила таку переробку. У цьому разі особа, яка здійснила переробку, зобов'язана відшкодувати власникові матеріальну та моральну шкоду. Власник матеріалу, який набув право власності на виготовлену з нього річ, зобов'язаний відшкодувати вартість переробки особі, яка її здійснила. якщо інше не встановлено договором.
Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майні вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язанню доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно. Право власності на майно за догово-
372
5. Цивільне право
ром, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Безхазяйні нерухомі речі (безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий) беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність. Безхазяйні рухомі речі можугь набуватися у власність за набувальною давністю, крім випадків, встановлених статтями 336, 338, 341 і 343 ЦК України.
Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном — протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК України. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем ( правонаступником) вона є. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору : його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно — через п'ять років з часу спливу позовної давності.
Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом нього строку позову про його витребування. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація ійснюється у порядку, встановленому законом.
Різновидом права власності безвідносно до форм власності є право спільної власності (ст. 355 ЦК України).
Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Спільна власність — це різновид права власності, ускладнений множинністю суб'єктів. Право спільної власності є правовою формою об'єднання майна фізич-мкх, юридичних осіб, держави і територіальних громад. Отже, правовідносини в иьому випадку виникають не тільки між власниками та третіми особами, а й між співвласниками.
Видами права спільної власності є:
— спільна часткова власність;
— спільна сумісна власність.
Спільна часткова власність — це власність двох або більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності (ст. 356 ЦК України). Суб'єктами права
373
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Кожному учаснику у праві спільної часткової власності належить частка у праві власності на спільну річ.
Законом встановлена презумпція спільної часткової власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.
Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільно: часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокрем ти, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.
Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без зголи інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова і є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності. Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.
Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у прав: спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
Плоди, продукція та доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншо: матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові мо-
374
5. Цивільне право
же бути надана лише за його згодою. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:
частка є незначною і не може бути виділена в натурі;
річ є неподільною;
спільне володіння і користування майном є неможливим;
таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. Якщо виділ в натурі частки із спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирішується судом.
У разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу.
У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов'язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку.
Майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
5.11. Переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності. Наслідки порушення переважного права купівлі частки у спільній власності. Строки позовної давності звернення до суду. Вимоги, які співвласник право якого порушено, може висунути до суду.
Право спільної сумісної власності. Виділ та поділ майна, що є у спільній сумісній власності. Підстави призначення експертизи для визначення варіантів виділу (поділу).
Встановлення порядку користування квартирою, житловим будинком. Умови припинення права на частку у спільному майні.
У разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.
375
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.
Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна — протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.
Якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця.
У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.
До таких вимог застосовується позовна давність в один рік.
Передача співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається.
Спільна сумісна власність — це власність двох або більше осіб без визначення части кожного з них у праві власності (ст. 368 ЦК України).
Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.
Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення право-чинів щодо розпорядження спільним майном. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому ст. 364 ЦК України.
Кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення
376
5. Цивільне право
стягнення на неї. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, для звернення стягнення на неї здійснюється у порядку, встановленому ст. 366 ЦК України.
Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. Уразі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.
У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
