Глава 10. Загальні положення криміналістичної тактики

§ 1. Поняття і предмет криміналістичної тактики

У період зародження криміналістики як самостійної галузі знання тактика роз­глядалась як частина поліцейської (кримінальної) техніки. У працях вчених Австро-Угорщини і Німеччини Г. Гросса, А. Вейнгарта, Г. Шнейкерта, В. Штібера та ін. дістали відображення перші уявлення про криміналістичну тактику. Зокрема, А. Вейнгарт указував, що у боротьбі зі злочинністю, як і на війні, насамперед не­обхідні енергійна діяльність, виявлення особистої ініціативи та швидкість. Але роз­починаючи розслідування з можливою поспішністю, не слід діяти необмірковано та навмання.

Термін «тактика» означає теорію і практику підготовки та проведення бою. У більш загальному розумінні — це система засобів, спрямованих на досягнення пев­ної мети через боротьбу, зіткнення інтересів та подолання опору. Розслідування зло­чинів звичайно здійснюється у ситуації конфлікту інтересів, протидії заінтересова­них осіб. Термін «тактика» у криміналістиці має деякі елементи умовності, оскільки зона не рівноцінна воєнній тактиці. Криміналістичну тактику не можна зводити тіль-:*зі до способів усунення конфліктних взаємозв'язків та протидії.

Погляди щодо змісту і сутності тактики неодноразово зазнавали змін у теорії ;-гзиміналістики. Історія науки знає різноманітні терміни, що визначали її поняття: кримінальна тактика, слідча тактика, криміналістична тактика. Змінювалась не тіль-•;л назва тактики, а й її зміст. Процес становлення і розвитку тактики йшов від вив-- ення особи злочинця та засобів вчинення злочинів, розробки найкращих методів їх тозкриття до дослідження прийомів провадження окремих слідчих (судових) дій.

Криміналістична тактика — це відносно самостійна частина науки криміналіс­тки. Це система наукових положень і рекомендацій щодо організації та плануван--і і досудового і судового слідства, які розробляються на основі визначення оптималь-

80 Загальні положення криміналістичної тактики

ної лінії поведінки осіб, прийомів провадження слідчих і судових дій, спрямованю на збирання і дослідження доказів та встановлення обставин, що сприяли вчинен­ню злочину.

У структурному відношенні в тактиці виділяються два розділи: перший містить загальні положення (вчення про криміналістичну версію, планування розслідування, взаємодію слідчого з органами дізнання, залучення громадськості до розслідування злочинів); другий охоплює положення щодо тактики провадження окремих слідчих дій. Таке розуміння тактики та її структури має найбільш загальний характер і є за­гальновизнаним. Проте воно звужує сферу застосування та межі криміналістичної тактики.

Крім слідчої тактики, необхідно розглядати судову тактику. Судова тактика у тео­ретичному аспекті залишається до цього часу недостатньо дослідженою. Судова ре­форма в Україні ставить за мету звільнити суд від виконання функції обвинувачен­ня. Суд повинен вислухати погляди сторін, що змагаються (державного обвинувача та захисника), про доведеність обвинувачення, перевірити наявні у справі докази. Конституція України як принципи судочинства оголошує рівність усіх учасників про­цесу перед законом та судом, змагальність сторін та свободу у поданні суду своїх до­казів. З урахуванням цього конституційного положення якісно змінюється й такти­ка провадження таких судових дій, як допит, очна ставка, пред'явлення для впізнан­ня, огляд місця події та ін. У зв'язку з цим можна говорити про тактику суду (судді), тактику державного обвинувачення і тактику професійного захисту.

Дискусійними є питання, які відносяться до тактики оперативно-розшукових за­ходів і тактики розшуку. Процес становлення теорії оперативно-розшукової діяль­ності як самостійної галузі наукового знання багато в чому схожий з історією роз­витку криміналістики: спочатку елементи цієї теорії та практичні рекомендації з про­ведення оперативно-розшукових заходів розроблялися у розділі кримінальної тактики.

Розшукова діяльність є функцією органів дізнання та досудового слідства. Роз-шукова діяльність органів дізнання має непроцесуальний, переважно розвідувальний характер та здійснюється спеціальними засобами. Тактика провадження оперативно-розшукових заходів повинна посісти відповідне місце не тільки у теорії оперативно-розшукової діяльності, а й у криміналістиці. Це пов'язано з тим, що хоча природа оперативно-розшукової та кримінально-процесуальної діяльності різна, однак існує тенденція до легалізації та надання доказової сили оперативно-розшуковим заходам.

Необгрунтовано забутою є тактика злочинної діяльності (кримінальна тактика), яка визначає типові способи вчинення та приховування злочинів, форми поведінки злочинця, його психологічний портрет, особливості протидії заінтересованих осіб, створення інсценувань та фальсифікацій. У злочинців у процесі злочинної діяльнос­ті виробляються своєрідні вміння та навички, звички та схильності, тобто «злочин­ний почерк». Схильність до вчинення злочинів певним способом є передумовою кри­мінальної професіоналізації. Знання специфіки способів професійної злочинної діяль­ності — ключ до виявлення винуватих.

Сучасна криміналістична теорія не має достатньої кількості досліджень в галузі тактики злочинної діяльності та не виділяє її у своїй структурі. Разом з тим особли­вості кримінальної тактики необхідно враховувати судово-слідчим працівникам під час провадження процесуальних дій, виявлення слідів злочину, встановлення неправ­дивих відображень — негативних обставин.

Тенденції розвитку криміналістичної тактики потребують розширення меж її до­слідження. За своїм змістом криміналістична тактика повинна мати трирівневу струк-

Сутність, принципи та функції тактичного прийому 8 1

туру: 1) загальні положення (поняття і предмет криміналістичної тактики, її принци­пи, елементи планування і організації розслідування, вчення про криміналістичну вер­сію та ін.); 2) підгалузі (слідча тактика, судова тактика, тактика розшукової діяльнос­ті, тактика злочинної діяльності); 3) окремі наукові теорії (теорія прийняття тактич­них рішень, теорія слідчої ситуації, теорія систематизації тактичних прийомів та ін.). Оскільки тактика є частиною криміналістичної науки, вона не може не включа-ги в себе деяких її положень. Це можуть бути окремі криміналістичні теорії або їх

лруктурні підрозділи. Окремі наукові теорії у криміналістичній тактиці мають різ-

шй ступінь сформованої, тому вона є відкритою системою, яка характеризується

юявою нових теорій.

Структурність криміналістичної тактики можна простежити на її елементному

кладі, який передбачає виділення тих «часток», на яких грунтується тактика:

1. тактичний прийом як спосіб здійснення процесуальної дії, спрямований на зсягнення її мети;

2. тактична рекомендація — науково обґрунтована та перевірена практикою по- іда щодо вибору і застосування засобів, прийомів та форм поведінки;

3. система (підсистема) тактичних прийомів — упорядкована сукупність взаємо-' ш'язаних та взаємообумовлених прийомів, що мають цільову спрямованість у про­ сі її реалізації (іноді систему тактичних прийомів іменують тактичною комбіна- е;ю);

4. тактика слідчої (судової, оперативно-розшукової) дії, яка охоплює весь типо- й тактичний комплекс можливого її здійснення, реалізації;

5. система слідчих або інших дій (тактична операція), яка спрямована на вико- тя завдання розслідування у відповідній слідчій ситуації.

Криміналістична тактика тісно пов'язана з іншими розділами криміналістики —

іміналістичною технікою та методикою розслідування злочинів. Тактика провад-

шя тих або інших процесуальних дій змінюється залежно від характеру задіяних

збів та прийомів криміналістичної техніки. Використання технічних засобів пе-

бачає їх тактичне обґрунтування та доцільність. Взаємозв'язок криміналістичної

гики і методики розслідування окремих видів злочинів визначається тим, що ре-

ендації тактики реалізуються тільки через методику розслідування з урахуванням

ідфічних рис конкретного виду злочину. Криміналістична тактика по відношен-

цо методики є первісною базою.