Глава 2. Криміналістична ідентифікація

§ 1. Поняття ідентифікації

Термін «ідентифікація» походить від пізньолат. Шепіі/ісо — ототожнюю. Теорія ідентифікації вивчає засоби, методи і прийоми встановлення тотожності об'єктів, що мають значення для розслідування злочину.

Вирішення питань про тотожність має важливе значення при розслідуванні різних злочинів. В той саме час встановлення тотожності є встановленням суттєвих по справі обставин.

Встановлення тотожності різних об'єктів дозволяє встановити факти, важливі для розслідування злочину, тобто доказові факти, одержати докази.

Процес встановлення тотожності об'єктів (взуття — за слідами, особи — за прик­метами зовнішності, знаряддя злому за відбитками тощо) здійснюється різними ме­тодами. Теорія ідентифікації вивчає найбільш загальні прийоми і методи, принци­пи, які характерні для всіх випадків встановлення тотожності, і тому називається за­гальною теорією криміналістичної ідентифікації.

Об'єкти, типи і види ідентифікації 1 1

Для того, щоб вирішити питання про тотожність або відмінність, необхідно в одних випадках здійснити більш-менш складне дослідження (криміналістичну екс­пертизу), в інших — провести слідчі дії (наприклад, пред'явлення для впізнання). Тому розрізняють оперативно-слідчу та експертну ідентифікацію.

В усіх випадках встановлення тотожності являє собою процес, який охоплює дослідження, порівняння або зіставлення ознак. Такий процес називається іден­тифікацією або ототожненням.

Таким чином, криміналістична ідентифікація — це процес встановлення індивіду­альної тотожності об'єктів, які мають значення для розслідування злочину або розгля­ду кримінальної справи.

Розробка теорії криміналістичної ідентифікації є досягненням криміналістики. Криміналісти при з'ясовуванні всіх вузлових питань ідентифікації виходять із поло­жень діалектичної тотожності, а саме: немає двох речей, предметів матеріального сві­ту, які б були абсолютно подібні за всіма рисами та ознаками. Кожний об'єкт тотож­ний тільки сам собі, відрізняється від усіх інших, хоча б і подібних.

Наведене положення є головним в теорії криміналістичної ідентифікації. То­тожність тільки з собою та відносна стійкість ознак й обумовлюють можливість іден­тифікації. Положення «об'єкт тотожний тільки сам собі» — дозволяє науково обґрун­тувати висновок про тотожність при збігу комплексу ознак.

Винятково важливим для теорії ідентифікації та правильного застосування її по­ложень у судово-слідчій та експертній практиці є положення про те, що «конкретна тотожність містить у собі також розбіжності, зміни».

Для висновку про тотожність необхідно враховувати зміни, що відбулися в об'єк­тах ідентифікації, а також те, що розходження в деяких ознаках при порівнянні не виключає тотожності.

§ 2. Об'єкти, типи і види ідентифікації

Наданий час загальновизнаним є те, що об'єктами ідентифікації в криміналістиці можуть бути речі, тварини та особи. Об'єктами ідентифікації вони стають, коли по­трапляють в орбіту судового процесу, а встановлення тотожності набуває істотного значення для справи.

Предмети (речі). Завдання встановлення тотожності предметів може виникнути при розслідуванні різних злочинів. Неможливо надати вичерпний перелік предметів, стосовно яких може бути необхідне встановлення тотожності. За кримінальними спра-зами такими предметами можуть виступати: знаряддя і засоби, використані злочин-лем при вчиненні злочину; залишені сліди, предмети, загублені злочинцем викраде­ні речі, печатки, штампи тощо.

Тварини. Встановлення тотожності тварин набуває значення, коли тварина була використана злочинцем для вивозу викрадених цінностей і на місці події були ви-яаіені сліди ніг (лап) або коли тварина була предметом розкрадання тощо.

Особи. Об'єктом ідентифікації може бути особа людини або труп. У слідчій прак-^гз найчастіше зустрічаються випадки ідентифікації особи обвинуваченого, потер-~-таго, жертви злочину (невпізнаного трупа) та ін.

У криміналістиці розрізняють такі типи (випадки) ідентифікації:

24 встановлення тотожності об'єкта за ознаками, відбитими у пам'яті людини;

5і встановлення тотожності за описом;

з встановлення тотожності за фотозображенням;

12 Криміналістична ідентифікація

г) встановлення тотожності за слідами, які відображають ознаки зовнішньої бу­дови та інших речових проявів;

ґ) встановлення тотожності цілого за частиною.

Ідентифікація цілого за частиною є особливим типом встановлення тотожності. У таких випадках вирішується питання про те, чи складали дві або декілька частин одне ціле; чи є дані частини частинами одного цілого. Можливість ідентифікації ці­лого за частиною відкриває шлях до використання з метою розкриття злочину різ­них дрібних часток. Нерідко вирішення питання про те, що частини предмета на місці вчинення злочину складали одне ціле до його руйнації, дозволяє встановити злочинця і викрити його.

Варто пам'ятати, що під час підготовки, вчинення або приховування злочину де­які об'єкти інколи руйнуються — розрізаються, розпилюються і частини цих об'єктів виявляють в різних місцях — на місці злочину, у квартирі злочинця, на його одязі.

Необхідно розрізняти індивідуальну ідентифікацію (ідентифікацію у вузькому ро­зумінні) і встановлення групової належності (групову ідентифікацію).

При індивідуальній ідентифікації встановлюється конкретна тотожність, тобто те, що даний об'єкт є саме тим, що спостерігався раніше або залишив сліди. При вста­новленні групової належності з'ясовується лише те, що об'єкт відноситься до певної групи (роду, виду, марки, системи та ін.). Тобто при індивідуальній ідентифікації встановлюється конкретна тотожність, а при встановленні групової належності по­дібність (віднесення об'єкта, що залишив сліди до групи, роду, виду об'єктів).

Встановлення конкретної тотожності має більш важливе значення для слідства, ніж встановлення групової належності. Проте не слід недооцінювати й групову іден­тифікацію.

Значення групової належності полягає в такому.

1. встановлення групової належності є, як правило, необхідним етапом до вста­ новлення конкретної тотожності;

2. встановлення групової належності є засобом виключення деяких версій у спра­ ві й тим самим звужує коло пошуків потрібного об'єкта.

Групова належність має місце тоді, коли необхідно ідентифікувати матеріали і речовини. У цьому випадку мова йде про збіг властивостей порівнюваних об'єктів, які належать до певної групи, що і буде ототожнюваним об'єктом.

Індивідуальна ідентифікація не завжди можлива і дослідження може обмежува­тися тільки встановленням групової належності. Частіше за все індивідуальна іден­тифікація буває неможлива через недостатньо повне відображення ознак об'єкта.

У деяких випадках можливість встановлення тільки належності до групи зале­жить від рівня розвитку даної науки. Існує загальне правило, за яким індивідуальна ідентифікація можлива тільки за ознаками зовнішньої будови об'єктів, а якщо таких ознак немає (рідина, газоподібні речовини) або вони не відобразились як слід, то прова­диться тільки групова належність.

Висновок про належність до групи має тим більше значення, чим менш чисель­на група, до якої належить об'єкт.

При ідентифікації є два види об'єктів — ідентифіковані (відображувані) та іден­тифікуючі (відображуючі).

Ідентифікованим називається об'єкт, встановлення тотожності якого складає за­вдання даного дослідження. Ідентифікуючими називаються об'єкти, за допомогою яких встановлюють тотожність чи групову належність. Ідентифікуючі об'єкти є но­сіями матеріально-фіксованого відображення ознак ідентифікованих об'єктів.

Загальна методика ідентифікації' 1 З

Для вирішення питання про тотожність або відмінність користуються ідентифіку­ючими об'єктами. Наприклад, для того, щоб вирішити питання: чи залишені сліди ніг, виявлені на місці злочину, вилученим у обвинуваченого взуттям (чи є воно тим самим), необхідно дослідити самі сліди або їх копії (зліпки). За допомогою зліпка вирішується зазначене питання. Зліпок — ідентифікуючий об'єкт.

Ідентифікуючі об'єкти поділяються на дві групи.

Перша група — це об'єкти, що за припущенням слідчого відображають ознаки ідентифікованого об'єкта. Наприклад, сліди ніг, пальців рук, знарядь злому тощо, виявлені на місці події.

Друга група — це об'єкти, походження яких від певного об'єкта безсумнівне. Такі ідентифікуючі об'єкти називаються зразками. Залежно від характеру даної ідентифі­кації і властивостей інших ідентифікуючих об'єктів до зразків пред'являються ті або інші вимоги. Загальною і найбільш важливою вимогою є безсумнівність походжен­ня зразків.

Зразки, у свою чергу, поділяють на основні та додаткові або експериментальні.