120 Допит

ребування допитуваного у вказаному місці; б) постановку контрольних запитань щодо фактів, точно встановлених у справі; в) оголошення фрагментів показань осіб, на яких посилався обвинувачений (підозрюваний), стосовно суперечностей, що виник­ли; г) оголошення показань осіб, які спростовують заяву про алібі; ґ) пред'явлення доказів, які підтверджують перебування допитуваного у місці вчинення злочину; д) оголошення висновку експерта, результатів окремих слідчих дій, які свідчать про можливість перебування допитуваного на місці злочину.

Розглянемо функціональне призначення і ефективність окремих тактичних при­йомів цієї підсистеми під час її використання.

Так, при розслідуванні квартирної крадіжки як підозрюваний був допитаний Г, який мешкав у сусідньому будинку. На допиті Г заявив, що він нічого не знає про вчинений злочин, бо тоді, коли сталася крадіжка, він перебував у спортивному таборі за містом. Так­тика викриття неправди була заснована на використанні групи тактичних прийомів до­питу. Зокрема, слідчий поставив деталізуючі запитання щодо тих заходів, які проходили у таборі в той час, коли була вчинена крадіжка (такими заходами були відвідування ба­сейну і обід). Відносно відвідування басейну допитуваному були поставлені такі запитан­ня: Чи відвідував Г. басейн? Коли він прийшов туди? Чи організовано проходило плаван­ня? Хто керував спортсменами? З ким він спілкувався? Про що вони розмовляли? Як дов­го він там пробув? З ким він покинув басейн? Відносно обіду: Чи ходив Г. на обід? Чи не було запізнення з приготуванням їжі? Що було подано на обід? За яким столом він сидів? Хто обідав з ним за одним столом? Про що вони говорили? Хто першим вийшов із-за столу? Після фіксації відповідей допитуваного слідчий оголосив показання К. і С, на яких посилався підозрюваний Г., як осіб, що можуть підтвердити його дані. Хоча у цілому ці показання підтверджували факт присутності Г. і в басейні, і на обіді, але в деталях їх по­казання мали істотні розбіжності. Слідчим були оголошені ті фрагменти показань, які су­перечили показанням Г Підозрюваний пояснив їх наявність тим, що «ніхто не ставив за мету запам'ятати нікому не потрібні дрібниці».

Наступним тактичним прийомом, використаним у допиті, було оголошення пока­зань вихователя табору В., який шукав Г. близько 12-ї години на території табору в той день і не міг знайти його, а зустрівся з ним лише о 14-й годині.

Становить інтерес і прийом, заснований на результатах огляду місця події. Так, по­передньо у допитуваного було з'ясовано, що він ніколи не заходив до квартири, де було вчинено злочин, а після цього слідчий повідомив йому про виявлені в процесі огляду місця події сліди рук Г, роз'яснив їх значення.

Таким чином, тільки використання всього комплексу тактичних прийомів підсисте­ми сприяло спростуванню заяви про алібі і одержанню правдивих показань про обста­вини вчиненого злочину.

§ 8. Допит неповнолітніх

Підготовка і проведення допиту неповнолітніх зумовлені віковими особливостя­ми допитуваної особи. Знання цих особливостей має велике значення для обрання прийомів встановлення психологічного контакту, вибору режиму проведення допи­ту, здійснення впливу на неповнолітнього, оцінки його свідчень.

Неповнолітні — це особи, які не досягай 18 років. У психологічній літературі запропоновано шість вікових груп неповнолітніх: 1) дитячий вік (до 1 року); 2) раннє дитинство (від 1 до 3 років); 3) дошкільний вік (від 3 до 7 років); 4) молодший шкільний вік (від 7 до 11-12 років); 5) підлітковий вік (від 11 до 14-15 років); 6) стар­ший шкільний вік (від 14 до 18 років).

Вікові особливості — це сукупність взаємопов'язаних типових для даного віку процесів, станів і властивостей, що виявляються у поведінці та вказують на загаль-

Допит неповнолітніх 1 21

ну спрямованість розвитку особи. При розгляді психологічних особливостей непов­нолітніх окремих вікових груп необхідно враховувати не тільки хронологічний вік, а й загальні якості культури і товариства, до якого вони належать, соціально-еконо­мічний стан, стать, індивідуально-типологічні якості.

Вік, починаючи з якого неповнолітній може виступати на допиті як свідок або потерпілий, у кримінально-процесуальному законодавстві не визначений. У п. З ст. 69 КПК України лише вказано, що не можуть бути допитані як свідки особи, які у зв'язку зі своїми фізичними або психічними вадами нездатні правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати про них показання. Характерні для неповнолітніх особливості психіки не є психічними чи фізичними вадами, але вони, без сумніву, впливають на процес формування і давання показань. Практиці розслідування злочинів відомо чимало прикладів, коли діти віком 3—5 років повідом­ляли на допиті дані, які сприяли встановленню об'єктивної істини у справі. Разом з тим дітей рекомендується допитувати тільки у крайніх випадках, бо допит може не­гативно вплинути на їх психіку.

Для дітей дошкільної вікової групи характерна кмітливість, їх сприйняттю прита­манна деталізація. При відтворенні події, що спостерігалася, діти можуть свідчити про факти, яких не помітили дорослі. У цьому віці діти не мають достатньої здат­ності до послідовного логічного мислення і можуть давати лише нескладні відповіді на зрозумілі їм запитання.

Для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку характерна наявність підвище­ного навіювання та схильності до фантазії. Ці психологічні особливості необхідно враховувати у процесі допиту і при оцінці показань неповнолітнього.

Підлітковий вік — це перехідний етап від дитинства до дорослості. Принципово нова відмінна риса цього віку — «почуття дорослості». Підліткам притаманні імпуль­сивність, швидка зміна настрою, негативізм. Ці якості можуть бути причиною від­мови від спілкування зі слідчим і повідомлення необхідної інформації.

Якщо свідком є неповнолітній, який не досяг 14 років, допит має проводитися у присутності педагога. Присутність педагога при допиті свідків у віці від 14 до 16 раків не є обов'язковою. Це питання у кожному випадку вирішує слідчий. У разі не-гзхідності при допиті неповнолітнього свідка можуть бути присутніми лікар, батьки -.:■! інші законні його представники (ст. 168 КПК України). Згідно зі ст. 438 КПК України при допиті неповнолітнього обвинуваченого присутність педагога або ліка-г-:, батьків чи інших законних представників винесена на розсуд слідчого чи проку-г:за або може бути здійснена за клопотанням захисника.

Важливим питанням підготовки до допиту неповнолітнього є вибір місця і об-

-Г^новки допиту (вдома, у школі, в кабінеті слідчого тощо), що має сприяти вста-

- іїлєнню психологічного контакту і одержанню необхідної інформації. Треба зазда-

ігіль підготувати запитання, які необхідно з'ясувати у неповнолітнього. Вони ма-

• ~- бути простими, доступними для розуміння допитуваного. Виконання такого

.-.-;.іння забезпечується складанням плану допиту.

У процесі допиту неповнолітнього слідчому необхідно встановити з ним психо-

\-:-:ий контакт. Для цього рекомендується провести бесіди на загальні теми (спорт,

.: іння, ігри, нові фільми, книжки та ін.), продемонструвати знання його потреб

"їргсів. При допиті неповнолітнього підозрюваного або обвинуваченого слідчий єн триматись спокійно, доброзичливо, але й достатньо твердо. Така манера по-: •_,: сприяє встановленню необхідного контакту з підлітком, навертає його на ■ -..-^ сгсіду.