Лекція№32 Права і обов’язки землекористувачів. Плата за землю. Засоби охорони земель. Земельно-правова відповідальність.

Право землекористування

Земельне законодавство встановлює, що користування землею може бути постійним і тимчасовим (оренда). Ст. 92 ЗК України визначає, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, що знаходиться в державній або комунальній власності, без встановлення терміна. Право постійного користування земельною ділянкою з земель державної або комунальної власності одержують лише підприємства, установи й організації, що належать до державної або комунальної власності.

Земельне законодавство України визначає підстави і порядок придбання права на землю громадянами і юридичними особами. Ст. 116 ЗК України передбачає, що громадяни і юридичні особи набувають права власності і права користування земельними ділянками з земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Придбання права на землю громадянами і юридичними особами здійснюється шляхом передання земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Зазначена стаття також встановлює, що безкоштовна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у випадку:

• приватизації земельних ділянок, що знаходяться у користуванні громадян;

• одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ і організацій;

• одержання земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в межах норм безкоштовної приватизації, визначених Земельним Кодексом України.

Надання у користування земельної ділянки, що знаходиться у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її у встановленому законом порядку.

Земельне законодавство України також передбачає можливість придбання громадянами і юридичними особами права власності і права користування земельними ділянками шляхом укладання цивільно-правових угод. Наприклад, ст. 127 ЗК України встановлює, що органи державної влади й органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної або комунальної власності громадянам і юридичним особам, що мають право на придбання земельних ділянок у власність, а також іноземним державам відповідно до закону. Продаж земельних ділянок державної і комунальної власності громадянам і юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон, конкурс), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок.

Порядок продажу земельних ділянок державної і комунальної власності громадянам і юридичним особам передбачений ст. 128 ЗК України. Відповідно до зазначеної статті продаж цих земельних ділянок провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Громадяни і юридичні особи, зацікавлені в придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) у відповідний орган виконавчої влади або сільську, селищну, міську раду. У заяві вказується бажане місце розташування земельної ділянки, цільове призначення і її розмір. До заяви додаються:

• державний акт на право постійного користування землею або договір оренди землі;

• план земельної ділянки і документ про її надання у випадку відсутності державного акта;

• свідчення про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності.

Законодавством України передбачаються й інші підстави придбання земельних ділянок на праві власності і на правах користування громадянами і юридичними особами. Порядок здійснення зазначених дій регламентується відповідними нормами Земельного Кодексу України.

Земельне законодавство України встановлює основні права й обов'язки землекористувачів. Ст. 95 ЗК України передбачає, що землекористувачі, якщо інше непередбачено законом або договором, мають право:

• самостійно господарювати на землі;

• право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на зроблену сільськогосподарську продукцію;

• використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;

• на відшкодування шкоди у випадках, передбачених законом;

• споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі і спорудження.

Також зазначена стаття регламентує, що порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

У свою чергу, ст. 96 ЗК України визначає, що землекористувачі зобов'язані:

• забезпечувати використання землі по цільовому призначенню;

• додержуватися вимоги законодавства про охорону навколишнього середовища;

• своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату;

• не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок і землекористувачів;

• підвищувати родючість ґрунтів і зберігати інші корисні властивості землі;

• своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади й органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;

• додержуватися правила добросусідства й обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів і охоронних зон;

• зберігати геодезичні знаки, протиерозійні спорудження, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Законом можуть бути встановлені інші обов'язки землекористувачів.

Земельне законодавство України також регламентує підстави і порядок припинення права користування земельною ділянкою. Ст. 141 ЗК України встановлює, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

• добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

• вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених Земельним Кодексом України;

• припинення діяльності державних або комунальних підприємств, установ і організацій;

• використання земельної ділянки засобами, що суперечать екологічним вимогам;

• використання земельної ділянки не по цільовому призначенню;

• систематична несплата земельного податку або орендної плати.

В усіх вищевказаних випадках законодавством передбачений особливий порядок припинення права користування земельною ділянкою. Ці відношення достатньо детально регламентуються нормами Земельного Кодексу України.

Пла́та за зе́млю (також земе́льний пода́ток, поземе́льний пода́ток) — це податок (обов'язковий платіж), що справляється з юридичних і фізичних осіб за використання земельних ділянок.

Питання плати за землю регулює Розділ XIII Плата за землю Податкового Кодексу України. 

Правові заходи охорони земель

Ст. 162 ЗК України встановлює, що охорона земель включає систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на їх раціональне використання, попередження необґрунтованого вилучення земель із сільськогосподарського обороту, захист від шкідливих антропогенних впливів, а також на відтворення і підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного й історико-культурного призначення. Охорона земель здійснюється на засаді комплексного підходу до зазначеного природного ресурсу, як до однієї зі складових частин природного середовища з урахуванням цілей і характеру їх використання, зональних і регіональних їх особливостей.

Ст. 163 ЗК України передбачає, що завданням охорони земель є забезпечення і відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і придбаних якостей земель. Зміст охорони земель визначається у ст. 164 ЗК України, у якої зазначено, що охорона земель включає:

• обґрунтування і забезпечення досягнення раціонального землекористування;

• захист сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників від необґрунтованого їхнього вилучення для інших потреб;

• захист земель від ерозії, селів, підтоплень, заболочування, повторного засолення, пересушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами і від інших несприятливих природних і техногенних процесів;

• зберігання природних водно-болотних угідь;

• запобігання погіршення естетичного стана й екологічної ролі антропогенних ландшафтів;

• консервацію деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь.

Порядок охорони земель встановлений законодавством.

Охорона земель також містить у собі здійснення ряду заходів, передбачених законом, що спрямовані на попередження шкідливого впливу на земельні ресурси:

1) стандартизацію і нормування в галузі охорони земель і відтворення родючості ґрунтів;

2) рекультивацію порушених земель;

3) охорону земель від забруднення небезпечними речовинами;

4) охорону ґрунтів.

Земельно-правова відповідальність.

Особи, винні в порушенні вимог земельного законодавства, несуть адміністративну, кримінальну і цивільно-правову відповідальність відповідно до законодавства України. Ст. 210 ЗК України визначає, що за вчинення незаконних угод із землею, а також угод, укладених власниками землі, із порушенням встановленого для них порядку придбання або відчуженості земельних ділянок, наступає цивільно-правова відповідальність, яка спричиняє за собою визнання зазначених угод недійсними, що здійснюється в судовому порядку. Також законодавство визначає, що земельна ділянка може бути вилучена у особи, якщо судом буде встановлено, що вона була придбана за рахунок прибутків, отриманих від злочинної діяльності.

Також Земельний Кодекс України передбачає (ст. 211) перелік дій, за вчинення яких фізичні і юридичні особи піддаються мірам адміністративного, кримінального і цивільно-правового впливу. До таких дій можна віднести:

• укладання угод з порушенням земельного законодавства;

• самовільне заняття земельних ділянок;

• псування сільськогосподарських та інших земель, забруднення їх хімічними і радіоактивними речовинами, стічними водами, засміченими промисловими, побутовими й іншими відходами;

• розміщення, проектування, будівництво, запровадження в дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель;

• невиконання вимог до використання земель по цільовому призначенню;

• порушення термінів повернення тимчасово зайнятих земель або невиконання зобов'язань по приведенню їх у стан, придатний для використання їх по призначенню;

• знищення межових знаків;

• приховування від урахування і реєстрації, перекручування даних про стан земель, розмірах і кількості земельних ділянок;

• непроведення рекультивації порушених земель;

• знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехнічних споруджень, захисних насаджень;

• невиконання умов зняття, зберігання і нанесення родючого прошарку ґрунту;

• самовільне відхилення від проектів землеустрою;

• відхилення від державної реєстрації земельних ділянок і надання недостовірної інформації про неї;

• порушення термінів розгляду заяв із приводу земельних ділянок.

Законодавством України може бути встановлена відповідальність і за інші види порушень земельного законодавства. Кодекс України про адміністративні правопорушення встановлює відповідальність:

• за порушення правил використання земель (ст. 53 КУпАП);

• самовільне заняття земельної ділянки (ст. 53¹ КУпАП);

• приховування або перекручування даних земельного кадастру (ст. 53² КУпАП);

• несвоєчасне повернення тимчасово зайнятих земель або неприведення їх у стан, придатний для використання по призначенню (ст. 54 КУпАП);

• самовільне відхилення від проектів внутрішньогосподарського землеустрою (ст. 55 КУпАП);

• знищення межових знаків (ст. 56 КУпАП).

Кримінальна відповідальність наступає відповідно до Кримінального Кодексу (КК) України:

• за самовільне заняття земельної ділянки і самовільне будівництво (ст. 195 КК);

• навмисне знищення або пошкодження майна (ст. 198 КК);

• порушення правил екологічної безпеки (ст. 242 КК);

• незастосування заходів для ліквідації екологічного забруднення (ст. 243 КК);

• приховування або перекручування відомостей про екологічну обстановку або захворюваність населення (ст. 244 КК);

• забруднення або псування земель (ст. 245 КК);

• безгосподарське використання земель (ст. 260 КК).

Цивільно-правова відповідальність у сфері екології припускає відшкодування шкоди за збиток, заподіяний власникам земельних ділянок і землекористувачам. Ст. 156 ЗК України встановлює підстави відшкодування шкоди власникам земельних ділянок і землекористувачам внаслідок:

• вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом;

• тимчасового заняття сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників для інших видів використання;

• встановлення обмежень по використанню земельних ділянок;

• погіршення якості ґрунтового покрову та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників;

• приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників у негожий для використання стан;

• неотримання прибутків за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відшкодування шкоди власникам землі і землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадяни і юридичні особи, що використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадяни і юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, у тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими й іншими відходами і стічними водами (ст. 157 ЗК України). Порядок визначення і відшкодування шкоди власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

З питань здійснення права власності на землю і землекористування, а також застосування мір юридичної відповідальності за порушення вимог земельного законодавства можуть виникати суперечки, що вирішуються у встановленому законом порядку.

Змістовий модуль 6.ПФ.С.01.ПП.Р.05.14 Правовий режим використання та охорони надр і водних ресурсів