Вибірковий модуль 7. Еколого-правові аспекти у сфері використання побутових і промислових відходів Лекція№43 Стійкість і безпечність навколишнього середовища. Поняття і класифікація відходів.

У 1992 році в Ріо-де-Жанейро на Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку обгрунтована концепція узгодженого розгляду проблем стану природного середовища та соціально-економічного розвитку. Вона передбачає встановлення динамічної рівноваги між антропогенним навантаженням на природне середовище та його здатністю до самовідновлення шляхом визначення порогових значень потенціалу стійкості. Важливим методом і способом наукового дослідження цієї проблеми є картографування названого потенціалу стійкості. Як предмет еколого-географічного картографування він має певні особливості.

Насамперед,стійкість — це фундаментальна властивість ландшафту, що виступає в діалектичній єдності з його мінливістю. При цьому стійкість відносна, а мінливість — абсолютна. Всякий ландшафт еволюціонує, змінюючи себе, і, очевидно, у нього повинна бути природна інерційність, що визначає стійкість (або опір) по відношенню до внутрішніх та зовнішніх збурюючих сил. Оскільки існують різні ландшафти, то вони мають неоднаковий характер цієї стійкості стосовно зовнішнього техногенного впливу. Розрізняють стійкість природних, природно-техногенних і техногенних систем. Якщо під стійкістю природних систем (ландшафтів) розуміють здатність зберігати під дією зовнішніх чинників набуту ними структуру і характер функціонування, то стійкість інтегральних природно-техногенних і техногенних систем — це їх властивість виконувати під дією зовнішнього впливу соціально-економічні функції ресурсо- і середовищевідтворення. Стійкість природних систем забезпечується механізмами, які виробились у процесі природної саморегуляції і саморозвитку. На відміну від природних систем, стійкість інтегративних систем досягається поєднанням процесів саморегуляції і управління. У дослідженнях доцільно використовувати не поняття стійкість, а потенціал стійкості, тобто характеристику його величини.

Названі особливості стійкості природних систем враховані при їх картографічному моделюванні. Моделювання здійснюється у два етапи: створення карт пофакторної стійкості окремих природних компонентів і синтетичної карти стійкості геосистем до різних господарських впливів та навантажень. На першому етапі створюються карти, які характеризують співвідношення тепло- і вологозабезпеченості, біокліматичного потенціалу, біологічної продуктивності, інтенсивності біологічного кругообігу, властивості природних компонентів (атмосферного повітря, поверхневих і підземних вод, грунтів), що визначають їх здатність до самоочищення і накопичення продуктів техногенезу тощо. Більшість названих сюжетів карт (крім властивостей компонентів природних ландшафтів, що характеризують їх самоочищення) охоплює зміст карти їх біотичного потенціалу. Таким чином, із пофакторних карт стійкості природних компонентів головними є карти біотичного потенціалу і потенціалу самоочищення.

Біотичний потенціал — це властивість ландшафту (особливо природно-заповідних об'єктів) зберігати або відновлювати генофонд, біологічне різноманіття і стійкість екосистем різного рівня. Його територіальний аспект можна певною мірою дослідити за допомогою гідротермічного потенціалу продуктивності фітомаси (Кр.), що характеризує приріст фітомаси даної екосистеми.

Потенціал самоочищення — це здатність ландшафту переробляти (розчиняти, адсорбувати) або виводити за свої межі забруднюючі речовини. Він значною мірою залежить від швидкості і характеру хімічних перетворень у природних ландшафтах. Багато авторів вирішальне значення надають живим організмам. Найбільшу здатність до самоочищення мають ландшафти з високою інтенсивністю кругообігу речовин і переважанням розсіючих потоків. Менше самоочищення відбувається там, де природні процеси повільні або переважають процеси акумуляції та накопичення речовин.

Потенціал самоочищення атмосферного повітря.Самоочисна здатність атмосфери визначається за метеорологічним потенціалом забруднення атмосфери (ПЗА) та метеорологічним потенціалом атмосфери (МПА). ПЗА встановлюється на основі аналізу повторювання метеорологічних характеристик: приземних інверсій, штилів, туманів, опадів, швидкості вітру тощо.

Для розрахунку названого показника використовують матеріали майже 150 метеостанцій України, які рівномірно розміщені на всій території держави. Проаналізовано матеріали кліматичних довідників, що характеризують швидкість вітру, опади, тумани. Інтегральні величини МПА фіксувались на карті за місцем розташування метеостанцій. Таким чином одержана територіальна інформаційна сітка. За розробленою нами шкалою оцінки проведено ізолінії однакових значень МПА шляхом лінійної інтерполяції. При цьому було також враховано форми рельєфу місцевості. Аналіз метеорологічного потенціалу атмосфери свідчить про те, що процеси накопичення переважають у гірських районах Криму і Карпат, у долині річки Дністер та інших районах, що зумовлене мікрокліматичними особливостями території. На рівнинній місцевості характерні процеси самоочищення атмосфери.

Стійкість водних об’єктів. Для розуміння змісту цієї карти необхідно виходити з наступних міркувань. По-перше, кожне водне середовище здатне до самоочищення. Інша річ, якими шляхами і з якою швидкістю воно здійснюється. По-друге, самоочисна здатність пов’язана з продукційною діяльністю живих організмів. По-третє, на якість і швидкість самоочищення впливає антропогенне забруднення природного середовища. Таким чином, стійкість води - це складний біохімічний і фізичний процес. У ньому можна виділити окремі групи факторів, які впливають на самоочищення води: її температурний режим, кольоровість і гідрологічні характеристики.

Температурний режим значною мірою зумовлює процес біотичного самоочищення через мінералізацію природних і антропогенних домішок у воді. Експериментальні дослідження показали, що при зниженні температури води від оптимальної 20°С до І6°С процес самоочищення уповільнюється не більше, ніж на 20%, що допустимо гігієнічно.

Рівень кольоровості води в основному залежить від концентрації гумінових і фульвокислот, які здебільшого надходять до водних об’єктів шляхом виносу з грунтів. Концентрація їх пропорційна збільшенню кольоровості води. Вихідна інформація для цього показника встановлювалась для гідрологічних постів у межах основних басейнів рік України (Західного Бугу, Дунаю, Південного Бугу, Дністра, Дніпра, Сіверського Дінця, рік Приазов’я, Криму). Для цього за кілька років нами виписані дати переходу температури води весною і восени через 16°С. Між цими датами підраховано кількість днів з такою ж температурою води. Встановлено, що вона збільшується з півночі на південь майже удвічі, за винятком річок гірських районів.

Проведені розрахунки свідчать, що біотичний потенціал поверхневих вод для рівнинних річок України в середньому становить 0,36, тобто він понижений, а для гірських і малих — ще нижчий. Тому високе антропогенне забруднення річок, особливо малих, створює певний екологічний ризик для живих організмів водних об’єктів. Цей ризик значною мірою залежить від гідрологічних характеристик водних об’єктів, які визначають величину розбавлення забруднювачів, зокрема середня багаторічна витрата води (м3/с). Для розрахунків показників картографування аналізувалися матеріали багаторічних спостережень на 310 гідрологічних постах, які територіально узгоджувалися з біотичним потенціалом водойм. Оскільки різниця витрати води для малих і великих річок дуже велика, визначали коефіцієнти витрат шляхом ділення показника витрати води певного водомірного поста на середню його величину для річок України.

Потенціал стійкості або самовідновлення водних об’єктів вираховували множенням показника біотичного потенціалу на коефіцієнт витрати води. Таким чином одержані показники картографування стійкості поверхневих вод до забруднення. Методом лінійної інтерполяції (у межах басейнів основних річок) між водомірними постами проведені ізолінії рівних значень потенціалу стійкості поверхневих вод. Вододільні лінії основних басейнів річок прийняті за нульове значення. Розроблена карта характеризує зонування території за стійкістю поверхневих вод до забруднення. Територіальний аналіз інформації показує, що малі річки України характеризуються мінімальним і дуже низьким, а великі — середнім, високим і дуже високим потенціалом самовідновлення. Високий потенціал мають Дунай і Дніпро.

Основним висновком, виходячи з територіального аналізу розробленої карти, є те, що найбільш чутливі до антропогенного впливу малі річки України. Саме тому на їх охорону і відтворення необхідно насамперед спрямовувати основні зусилля.

Стійкість грунтів характеризує їх властивість зберігати нормальне функціонування і структуру незалежно від різноманітних фізичних, хімічних та біологічних впливів. Стійкість- це також здатність грунтів до саморегуляції, яка залежить від багатьох чинників. Важливими серед них є : крутизна схилів, кам’янистісь, питомий опір, структурність, механічний склад, тип водного режиму, вміст гумусу, кислотність грунтів, залісненість території, ємність поглинання, інтенсивність біогенного кругообігу, господарська освоєність земель тощо.

Ранжування названих показників за їх інтенсивністю, або вираженістю дозволило скласти шкалу бальної оцінки стійкості грунтів

Тому результати територіального аналізу стійкості природного середовища є важливими для оцінки екологічних ризиків, прогнозування стану природного середовища, нормування антропогенних навантажень, моніторингу стану навколишнього середовища, раціональної організації території України тощо. Порівнюючи антропогенне, особливо техногенне навантаження, і стійкість природного середовища, можна виявити екологічний потенціал території, що важливо для розробки концепції сталого (збалансованого) розвитку регіонів України.

Поняття та класифікація відходів

Відхо́ди — будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхомутилізації чи видалення (ст. 1 Закону про Відходи). Відходи також є об'єктом права власності (Ст.8 Закону про Відходи). Право власності на відходи може переходити від однієї особи до іншої.

Історично «на вигляд» завжди були рідкі і газоподібні відходи промислові забруднення води і повітря — і вони ставали об'єктом першочергового контролю і регулювання, у той час як тверді відходи завжди можна було відвезти подалі або закопати — просто тим або іншим способом прибрати «з очей геть». У прибережних містах відходи досить часто просто скидалися в море. Екологічні наслідки поховання сміття через забруднення підземних вод і ґрунтів виявлялися іноді через декілька років або навіть через декілька десятків років, проте були від цього не менш руйнівні.

У суспільній свідомості поступово сформувалася ідея про те, що закопування відходів в землю або скидання їх у море — це неприпустиме перекладання проблем сьогодення на плечі нащадків. Паралельно окреслилася й інша тенденція: чим жорсткіше було законодавство з контролю стану води і повітря, тим більше вироблялося твердих токсичних відходів, оскільки всі методи очищення газоподібних і рідких середовищ призводять до концентрації забруднювачів у твердій речовині: в мулі, опадах, золі тощо.

Загальний обсяг відходів у світі сягає майже 800 млрд т, з них твердих відходів понад 300 млрд т.