3. Авторитаризм

Поняття авторитаризм.

Поняття авторитаризм або авторитарна влада, частково застосовується при харак­теристиці тотальної політичної системи.

Однак поняття тоталітаризм і авторитаризм не тотожні. Автори­тарні політичні системи займають проміжне місце між демократією і тоталітаризмом. Справді, за диктаторською природою влади, необ­меженою законами і демократизмом, авторитарний режим близький до тоталітарного. Збереження автономності окремих суспільних сфер, і, особливо, приватного життя, в яке держава не втручається своїм контролем і регулюванням, авторитаризм близький до демократії. Авторитаризм - політичний режим, встановлений або нав'яза­ний такою формою влади, що концентрується в руках однієї люди­ни або в окремому органі влади і знижує роль інших, передусім, представницьких інститутів (асоціацій, об'єднань, союзів тощо), формалізація і вихолощування справді організаційного і регулятив­ного змісту політичних процедур та інститутів, що зв 'язують дер­жаву і суспільство. Авторитаризм взагалі притаманний владі і по­літиці, але основи і ступінь його різноманітні: природні якості політичного лідера (авторитарної, владної особистості), розумні, раціональні, справедливі дії якого викликані необхідністю особли­вого роду ситуації: стан війни, суспільна криза тощо, соціальні (виникнення соціальних або національних конфліктів) та ін. аж до ірраціональних, коли авторитаризм переходить в крайню форму -тоталітаризм, деспотизм. Авторитарно всякий наказ волі влади сус­пільству і нав'язане йому, а не прийнята добровільно і усвідомле­на поведінка. Об'єктивність авторитаризму може бути зв'язана з ак­тивною перетворюючою діяльністю влади. Три ознаки або властивості авторитаризму відрізняють від інших типів прояву влади і звичайно поєднуються: по-перше, централізація влади; по-друге, безапеляційний командний засіб керівництва; по-третє, безу­мовне підкорення. Всі властивості авторитаризму зводяться до ак­центу на примушенні до використання волі особи, яка управляє, придушення волі та свободи підлеглих і суспільства в поєднанні з обвинуваченням демократичних режимів у неспроможності згур­тування народу, встановлення порядку і вирішення суспільних про­блем. З таких позицій в 30-х роках в Німеччині створювалася ідеологічна та політична доктрина авторитарної держави. Вста­новлення авторитарної диктатури відбувається, як правило, на тлі економічної кризи, розгулу злочинності і корумпованості всіх верств влади. Виникнення авторитарних режимів є наслідок, результат нестабільності перехідних періодів суспільного розвитку.

Особливості авторитаризму.

Авторитарній політичній системі прита­манні специфічні риси. По-перше, носієм політичної влади виступає одна людина (монарх, тиран тощо) або група осіб (військова хунта та ін.). Здійснюється монополізація влади і політичної діяльності вузькою групою осіб, не допускається політична опозиція існуючому режиму. По-друге, виникнення неконтрольованих владою сфер суспільного життя: незалежних профспілок, професійних об'єднань творчої інтелігенції, молодіжних організацій, економічних струк­тур. Невтручання держави в економіку, заохочення ринкових ме­ханізмів саморегулювання суспільного життя. Необмеженість влади, її непідконтрольність громадянам. По-третє, всіляке зао­хочення владою прагнення людей до трудової активності, до прид­бання власності, акцій, до участі в різноманітних економічних програмах. Наявність жорсткої податкової політики в умовах ав­торитарного режиму поєднується з цільовими державними кре­дитами на розвиток галузей матеріального виробництва. Держа­ва бере на себе фінансування програм у сфері науки, культури, освіти, охорони здоров'я. Опора, в разі необхідності, на силові структури, що покликані оберігати безпеку режиму, суспільний порядок, охорону кордонів держави.

Політична поведінка влади при авторитарному режимі ха­рактеризується високим рівнем економічної, політичної та пра­вової компетентності, що дозволяє швидко і ефектно здійсню­вати реорганізацію суспільних структур і концентрувати зусилля на вирішенні найбільш важливих проблем. Авторитарні систе­ми визначити дуже тяжко. На відміну від тоталітаризму, авто­кратія - влада, основана на якому-небудь авторитеті, не вста­новлена шляхом демократичної процедури (авторитарна влада), а тоталітаризм - влада, що не знає жодного іншого «авторите­ту», окрім зовнішнього примушення, прямого насильства (тота­літарна влада).

Чим же відрізняються авторитарні системи від тоталітаризму? Найважливіша відзнака полягає в тому, що авторитарна влада не має тоталітарних амбіцій. Авторитарні режими не мають єдиної ідеології, а вони швидше засновані на розмитій концепції націо­нального інтересу. Авторитарний режим - це режим, що має ос­нову беззаперечного підпорядкування владі всіх сфер суспільства та зв'язаний з деспотичною владою однієї особи (монарх, дикта­тор) або групи осіб (військові та релігійні клани).

В сучасному світі авторитарні режими мають ряд різновидностей: теократичний (Іран після 1979 p.); неототалітарний режим в умовах існування масових політичних партій (Мексика); військове правління, за якого політична діяльність або взагалі заборонена, або обмежена; персоніфікований режим, коли влада належить лідеру без сильних інсти­тутів влади, за винятком поліції (Саддам Хусейн в Іраку). І, нарешті, є ще одна категорія авторитарних режимів, що вже зникає - монархія. Не всі монархії авторитарні. В Європі -Англія, Норвегія, Швеція, Да­нія, Бельгія, Люксембург, Іспанія - монархії, що існують в системах парламентської демократії. Йдеться про монархії в найменш розвине­них країнах, де монарху належить вся повнота влади (Марокко, Йорда­нія, Саудівська Аравія та ін.). Залежно від копкретпо-історичпих обста­вин авторитарний режим може орієнтуватися не тільки на демократію, але іі на тоталітаризм. Історичний факт: переростання авторитарного режиму па Кубі в тоталітарний політичний режим. Водночас автори і,і ризм в Іспанії, Південній Кореї, Аргентині, Чілі поступово еволюційну вав в демократію.

В посттоталітарпій Україні присутні явні елементи авторитаризм. По-перше, постійно проявляється тенденція посилення виконавчої ні,і ди за рахунок ослаблення влади законодавчої та її концентрації в рука» одного лідера. Причому, всі гілки виконавчої влади від президента дії силових міністерств вимагають для себе ледь не виняткових повноті жепь. По-друге, поява різноманітних форм власності сприяє створювап шо елементів громадянського суспільства. По-третє, практична відсутність принципу гласності в діяльності органів державної влади і реальної відіш відальності керівників за результати своєї діяльності. По-четверте, ши рокі законодавчі повноваження виконавчих органів держави (президент та уряду). Але, мабуть, головне в авторитаризмі носттоталітарпого сус пільства - спроможність поєднувати економічний розвиток на базі пріо ритету приватної власності і ринкової економіки з набранням почутім особистої відповідальності громадян. А це, певно, сприяє руйнуванню тоталітарних структур і створенню дієздатних демократичних інститутів.

Історично авторитаризм існував у різних формах в найрізноманітніші епохи і в різноманітних країнах - античні грецькі і східні деспотії і ти рапії - Персія, Спарта і багато інших феодальних абсолютистських ре жимів та іп. Теорія абсолютизму вперше розроблена па початку XIX ст. ультракопсервативпими і реакційними теоретиками Жоржем де Мені ром і Леоном де Боиальдом як відповідь на Французьку революцію і соціалістичні рухи. З розвитком індустріального суспільства ідея авто ритаризму стала набирати відтінки конструктивної політичної ідеології, контрреволюційна у Жоржа де Мептра ідея порядку втратила монархічну орієнтацію, відпала концепція абсолютистського авторитаризму: абсо лютна і незалежна від людей влада короля - це причина політики; його міністри (апарат влади) - це засоби; суспільство підданих, що нідко ряється, - це результат. В XIX ст. авторитаризм стає постійною і важ ливою течією німецької політичної думки і поповнився ідеями націо пальної і державної єдності, які авторитаризм мав реалізувати. До кіпця століття авторитаризм став розглядатися як засіб потужної національ­ної і соціальної мобілізації, управління зверху процесом державного будівництва. В першій половині XX ст. показова авторитарна доктрина вкрай правого французького ідеолога і політика Шарля Морраса, для якого індустріалізація, проникнення держави в суспільство, висока мо білізація народу - засіб здійснення політики. Авторитаризм дедалі час тіше стає націоналістичним, антидемократичним.