20. Закони дидактичного навчально-виховного процесу. Зовнішні і внутрішні закономірності процесу навчання.

Закони дидактичного учбово-виховного процесу виражають стійкі внутрішні зв’язки, що відображають функціонування і розвиток процесу виховання, навчання. Основні закони:

• закон соціальної обумовленості мети, змісту і методів навчання розкриває об’єктивний процес впливу суспільних відносин на формування всіх елементів виховання і навчання;

• закон навчання, що виконує і розвиває для всебічного розвитку особистості;

• закон обумовленості навчання і виховання характером діяльності учня – співвідношення між способами організації навчання, діяльністю учнів і результатами навчання;

• закон єдності і взаємозв’язку теорії і практики;

• закон єдності і взаємообумовленості індивідуальної і колективної організації навчальної діяльності;

• закон цілісності і єдності педагогічного процесу – гармонійної єдності раціонального, емоційного, змістовного, операційного, мотиваційного компонентів педагогічного процесу.

Зовнішні закономірності процесу навчання – характеризують залежність навчання від суспільних процесів і умов, від соціальної ситуації, рівня культури та ін.

До внутрішніх закономірностей процесу навчання відносяться зв’язки між його компонентами: між метою, змістом, методами, засобами, формами.

Закономірності, що виявляються у навчанні за наявності певних умов:

– навчальна діяльність учителя носить і виховний характер;

• залежність між взаємодією педагога і учня в результаті навчання – чим інтенсивнішою, свідомою є навчально-пізнавальна діяльність учня, тим вищою є якість навчання).

21. Концепция личностно ориентированного обучения. Личностно-ориентированное обучение в начальной школе.

Личностно ориентированное образование рассматривают личность как сложную, индивидуальную цель­ность, неповторимость и высшую ценность, которая обладает потребностью в самореализации своих возможно­стей.

С позиций личностно ориентированного обучения – ученик – личность, способная развивать свои природные ресурсы, делать выбор, принимать решения и нести за них ответственность, вырабатывать собственные ценности в процессе учебной и другой деятельности.

Обучение строится на иных (в сравнении с тради­ционной дидактикой) принципах. Главным среди них можно считать принцип “развивающей помощи” – не диктовать готовое и, возможно, не нужное ученику знание, а разбудить его собствен­ную познавательную активность, которая выразится в выборе и содержания, и целей, и методов работы, и поведения, и ценностей.

В традиционной школе процесс учения сводится к усвоению учебной програм­мы и знаний, отобранных учителем. Личностно ориентированный тип обучения – “опытное учение”: школьники учатся в свободной самостоятельной деятельности, на собственном опыте, в процессе дискуссий и принятия решений.

Целью личностно ориентированного обучения в начальной школе является развитие лично­сти, ее самосознания, ее самореализация. Знание, школьная программа – средство развития. Чтобы создать такое обучение, необходимо: сменить позицию учителя; создать ат­мосферу “свободы учения” в классе, использовать методы, стиму­лирующие активность ученика и его развитие.

К методам, стимулирующим “свободу учения”, относятся:

– постановка проблем для решения их как реальных, а не учебных;

– использование разных источников знания – людей, опытов, книг, аудиовидеотехники и др.; организация учения как исследования, эксперимента, игры.

К достоинствам личностно-ориентированного обучения отно­сятся: внимание к внутреннему миру ребенка, развитию личности школьника посредством учения; во-вторых, поиск новых методов, форм и средств обучения.