21. Концепція особистісно-орієнтованого навчання. Особистісно-орієнтоване навчання у початковій школі.

Особистісно-орієнтована освіта розглядає особистість як складну, індивідуальну цілісність, неповторність і вищу цінність, яка володіє потребою в самореалізації своїх можливостей.

З позицій особистісно-орієнтованого навчання – учень – особистість, здатна розвивати свої природні ресурси, робити вибір, ухвалювати рішення і нести за них відповідальність, виробляти власні цінності в процесі навчальної та іншої діяльності.

Навчання будується на інших (порівняно з традиційною дидактикою) принципах. Головним серед них можна вважати принцип “розвиваючої допомоги” – не диктувати готове і, можливо, не потрібне учню знання, а розбудити його власну пізнавальну активність, яка виразиться у виборі і змісту, і мети, і методів роботи, і поведінки, і цінностей.

У традиційній школі процес навчання зводиться до засвоєння навчальної програми і знань, дібраних учителем. Особистісно-орієнтований тип навчання – “досвідне навчання”: школярі вчаться у вільній самостійній діяльності, на власному досвіді, у процесі дискусій і ухвалення рішень.

Метою особистісно-орієнтованого навчання у початковій школі є розвиток особистості, її самосвідомості, її самореалізація. Знання, шкільна програма – засіб розвитку. Щоб створити таке навчання, необхідно: змінити позицію вчителя; створити атмосферу “свободи навчання” у класі, використовувати методи, стимулюючі активність учня і його розвиток.

До методів, стимулюючих “свободу навчання”, відносяться:

– постановка проблем для вирішення їх як реальних, а не навчальних;

– використовування різних джерел знання – людей, дослідів, книг, аудіовідеотехніки та ін.; організація навчання як дослідження, експерименту, гри.

До достоїнств особистісно-орієнтованого навчання відносяться: увага до внутрішнього світу дитини, розвитку особистості школяра за допомогою навчання; по-друге, пошук нових методів, форм і засобів навчання.

22. Неуспеваемость. Социально-экономические, биопсихические и педагогические причины неуспеваемости. Средства преодоления неуспеваемости.

Под неуспеваемостью понимается ситуация, в которой результаты обучения не соответствуют дидактическим и воспитательным нормам образовательного учреждения. Неуспеваемость выражается в том, что ученик имеет слабые навыки чтения, счета, слабо владеет интеллектуальными умениями анализа, обобщения и др.

Исследования установили три группы причин школьных неудач.

1. Социально-экономические – материальная необеспеченность семьи, неблагополучная обстановка в семье, алкоголизм, педагогическая безграмотность родителей.

2. Причины биопсихического характера – это наследствен­ные особенности, способности, черты характера.

3. Педагогические причины. Педагогическая запущенность чаще всего является результатом ошибок, низкого уровня рабо­ты школы. Причины – дидактическая, психологическая, методическая не­компетентность учителя.

Для устранения дидактических причин неуспеваемости есть такие средства:

1. Педагогическая профилактика – поиски оптимальных педагогических систем, в том числе применение активных мето­дов и форм обучения, новых педагогических технологии, про­блемного и программированного обучения, компьютеризация.

2. Педагогическая диагностика – систематический конт­роль и оценка результатов обучения, своевременное выявление пробелов.

3. Педагогическая терапия – меры по устранению отставания в учебе В (дополнительные занятия).

4. Воспитательное воздействие – индивидуальная планируемая воспита­тельная работа, которая включает и работу с семьей школьника, она является частью социально-педагогической, психологической работы с трудными учащимися.