Запальні захворювання сечовидільної системи

Уретрит

При запальних процесах у вагіні нерідко виникає запалення уретри, що може мати як гострий, так і хронічний перебіг. Збудниками його є та сама патогенна мікрофлора, що викликає кольпіт (трихомонади, хламідії, грибки, іноді — гонококи). Клінічні симптоми уретриту — біль, частіше наприкінці акту сечовипускання, різь під час сечовипускання, часті покли­ки до сечовипускання, нерідко — гематурія. Іноді можуть спостерігатись гнійні виділення з уретри.

Діагностика базується на скаргах хворої та даних огляду: наявність гіперемії та набряку в ділянці зовнішнього вічка уретри.

Іноді уретрит набуває хронічного перебігу. Частіше це трапляється у жінок з хронічними запальними процесами придатків матки, хронічними кольпітами, ендоцервіцитами. Хронічний уретрит має подібні до гострого симптоми, проте вони виражені значно слабше, періоди загострення зміню­ються ремісіями. Необхідно обов'язково проводити цистоскопію.

У жінок у постменопаузі нерідко виникає сенільний уретрит, який су­проводжує сенільний кольпіт. В основі цих захворювань лежить дефіцит естрогенів, у результаті якого виникають атрофічні зміни у слизовій обо­лонці уретри та вагіни. Вони мають надзвичайно стійкий перебіг, хворих турбує часте сечовипускання, воно стає болючим, іноді відмічається не­тримання сечі. Деколи при огляді знаходять вивернену слизову оболонку уретри, яку можуть помилково прийняти за поліп.

Лікування має бути етіопатогенетичним. Враховуючи поєднану пато­логію, призначають ті ж антибактеріальні препарати, що й для лікування кольпіту. Крім того, проводять місцеву терапію, що включає в себе теплі сидячі ванни з відварів трав; при хронічних процесах вдаються до інсталя­цій уретри 1% розчином протарголу, 0,02% коларголу, шипшинової чи об-ліпихової олії.

У випадку наявності сенільних уретритів раціонально використовувати естрогени. Їх можна додавати у вигляді масляних розчинів до мазевих основ чи емульсій і вводити у вагіну та одночасно змащувати зовнішній отвір урет­ри. Курс лікування—10-14 днів. Повторюють курс лікування через 2-3 місяці. Одночасно можна проводити загальну гормонотерапію.

Цистит

Запалення сечового міхура зустрічається при запальних процесах гені­талій досить часто. Сечовий міхур може втягуватись у запальний процес при гострих аднекситах, особливо при формуванні тубооваріальних пух­лин. Гострі цистити при запальних захворюваннях геніталій перебігають, як правило, в легкій формі. Хворі скаржаться на часті поклики до сечови­пускання, різь та біль при ньому, особливо наприкінці акту сечовипускан­ня. Іноді виникає гематурія. В аналізах сечі знаходять мікрогематурію, піу-рію, протеїнурію, бактеріурію. При хронічних запальних процесах жіно­чих статевих органів кожне захворювання може супроводжуватися цисти­том, він набуває хронічного перебігу. Нерідко відмічається загострення циститу під час менструацій.

Діагностика базується на клінічних даних. Можна проводити цисто­скопію (за умови відсутності загострення), при якій знаходять набряк та гіперемію стінок сечового міхура, що має дифузний характер. Вогнищева гіперемія буває на боці запального процесу (тубооваріальноі пухлини) як симптом втягнення в процес стінки сечового міхура.

Лікування циститу, як супутнього захворювання, полягає у призначенні тих самих антибактеріальних препаратів, що використовуються для лікуван­ня основного процесу. Ефективними є нітрофуранові препарати, фторхіно-лони (норбактин, офлоксацин, ципрофлоксацин). Призначають також уро-лесан, цистенал, особливо за наявності дизуричних явищ. Якщо в процесі лікування продовжують турбувати дизуричні явища, гематурія, необхідна кон­сультація уролога. При хронічних циститах, крім уросептиків, призначають інстиляції в сечовий міхур 0,02% розчину коларголу або 1% розчину про­тарголу, фізметоди (УВЧ, іонофорез, фонофорез, парафінові аплікації над лобком). Тривалість терапії контролює уролог. У постменопаузі до лікуван­ня слід додавати естрогени — вводити у вагіну естрогель, а також проводити загальну гормонотерапію (естрюл, мікрофолін).

Цисталгія

У результаті гіпофункції яєчників, гемодинамічних розладів, що вини­кають при запальних процесах, різноманітних нейроендокринних порушен­нях, у жінок може виникати цисталгія — захворювання, що не має в своїй основі морфологічних змін.

Симптоматика захворювання подібна до циститу, проте немає змін у аналізах сечі. Не знаходять змін у сечовому міхурі при цистоскопії. Часті­ше ця патологія зустрічається в жінок у постменопаузі.

Клінічний перебіг характеризується кризами та ремісіями, тривалим перебігом. Основні скарги — почастішання сечовипускання, імперативні поклики та біль при акті сечовипускання. Можливий біль у ділянці проме­жини, уретри.

Діагноз базується на даних анамнезу, особливостях клінічного пере­бігу, аналізах сечі, цистоскопії. Потрібне ретельне обстеження для вста­новлення причини цисталгії.

Лікування проводить уролог. Воно повинно бути етіопатогенетичним, включати лікування гінекологічних захворювань, що призводять до пору­шення гемодинаміки в малому тазі. Проводять загальнозміцнюючу тера­пію, призначають седативні препарати, анальгетики, пресакральні новокаї­нові блокади.

З урахуванням віку хворої, слід проводити гормонотерапію — у репро­дуктивному віці призначають циклічну гормонотерапію за загальноприйня­тими схемами, у літньому віці — естрогени, зокрема естріол по 1-2 таб. на день протягом 3 тижнів. Можна призначати клімен у безперервному режимі.

Досить ефективним методом є голкорефлексотерапія, яка здійснює зне­болювальний ефект та зменшує дизуричні явища.

Можна призначати терапію синусоїдними модульованими струмами за допомогою вагінального електрода (2-3 курси з перервами у 2-3 місяці).

Нетримання сечі

Нетримання сечі — мимовільне виділення сечі без покликів до сечо­випускання. Воно буває справжнім та несправжнім. При справжньому не­триманні сечі немає порушення анатомічної цілісності сечових шляхів. При несправжньому — сеча мимовільно виділяється назовні внаслідок вродже­них або набутих дефектів сечовода, сечового міхура або сечівника. До врод­жених дефектів можна віднести екстрофію сечового міхура, епіспадію, ек­топію вічка сечовода в уретру або піхву. Як правило, набуті дефекти пов'я­зані з травмою; при цьому порушується цілісність сечових шляхів, утво­рюються нориці (сечовідно-піхвова, міхурово-піхвова, міхурово-ректаль-на, уретро-ректальна). Справжнє нетримання виникає як результат пору­шення функції сфінктерів та фіксуючого апарата сечового міхура. Прояв­ляється переважно при підвищенні внутрішньочеревного тиску — піднятті тягарів, кашлі, чханні.

Причиною цього розладу можуть бути перенесені пологові травми, опу­щення та випадіння жіночих статевих органів, ендокринні порушення, врод­жена недостатність мускулатури сечового міхура.

Розрізняють повне та часткове нетримання сечі.

Нетримання сечі призводить до цілого ряду незручностей як фізично­го, так і психологічного характеру: виникає мацерація шкіри, неприємний запах, затруднення при здійсненні статевого акту. Через ці обставини жінці доводиться залишати або змінювати роботу. Це впливає на психіку жінки, викликаючи у неї депресивний стан.

Розрізняють три ступені нетримання сечі:

• І ступінь — мимовільне виділення сечі відбувається при відносно важ­кому фізичному навантаженні (підняття тягарів, біг, сильний кашель).

• II ступінь — нетримання сечі виникає при незначному фізичному на­вантаженні (ходіння, сміх), акт сечовипускання частково збережений.

• III ступінь — сеча виділяється у стані спокою, при зміні положення тіла, уві сні. Акт сечовипускання відсутній.

Обстеження розпочинають з ретельного гінекологічного та урологі­чного дослідження. Про наявність нетримання сечі жінка, зазвичай, повідом­ляє лікарю сама. Проте за допомогою деяких прийомів можна виявити по­чаткові прояви захворювання. Для цього під час огляду на гінекологічному кріслі жінці слід запропонувати покашляти чи натужитись. Якщо при цьому з'являються краплі сечі, можна діагностувати порушення функції сечовипус­кання. Відкритий і розгорнутий зовнішній отвір сечовипускного каналу мо­же свідчити про наявність нефункціонуючої уретри. Проводять цистоско­пію, яка дає можливість виявити наявність запальних процесів у шийці, неповне змикання шийки. З'ясувавши причини нетримання сечі, визнача­ють методику лікування.

При І та П ступенях проводять консервативне лікування, що полягає в застосуванні електростимуляції м'язів діафрагми таза та уретри синусовими модульованими струмами (за допомогою апарата «Амплшульс»), вібрацій­ного масажу попереково-крижової ділянки.

Електропроцедури проводять одночасно з лікувальною фізкультурою за спеціально розробленою методикою. Гладку мускулатуру сечового міху­ра і проксимальної частини уретри стимулюють а-адреноміметиками. Для лікувального контролю за справжнім нетриманням сечі використовують вагінальні песарії та діафрагми. Вони забезпечують підтримку основи се­чового міхура і запобігають підвищеній рухомості його шийки та уретри при раптовому підвищенні внутрішньочеревного тиску.

У випадку II та III ступенів важкості проводять різноманітні хірургічні втручання — пластику сфінктера, зміцнення фасціальних тканин, транспо­зицію дна сечового міхура, колагеновий імплантант уретри тощо. Операції проводять урологи.

У менопаузі при нетриманні сечі призначають гормонотерапію — ок-тестрол 0,001, фолікулін по 10000 ОД в/м'язово. За наявності протипока­зань до застосування естрогенів призначають андрогени.

ЗАХВОРЮВАННЯ СЕЧОСТАТЕВОЇ СИСТЕМИ ПРИ ОПУЩЕННІ ТА ВИПАДІННІ ВАГІНИ ТА МАТКИ

У результаті змін тазового дна, що виникають внаслідок пологової трав­ми, відбуваються опущення та випадіння стінок вагіни та матки. Частіше вони виникають у жінок, що багато разів народжували або мали дітей з великою масою. У жінок літнього віку цьому сприяють атрофічні зміни у тазовому дні.

При опущенні чи випадінні стінок вагіни чи матки виникає цистоцеле — провисання стінки сечового міхура, що спричиняє випинання передньої

стінки вагіни. При виражених цистоцеле порушується відтік сечі — спос­терігається нетримання сечі, разом з тим у сечовому міхурі залишається залишкова сеча, що сприяє розвиткові інфекції. Надалі це може призвести до порушення функції нирок. Випадіння матки може супроводжуватись гідроуретером чи гідронефрозом або поєднанням цих патологічних про­цесів. Іноді на фоні гідронефрозу може розвиватись ниркова недостатність.

Лікування в основному хірургічне. Вибір об'єму оперативного втру­чання залежить від ступеня опущення чи випадіння стінок вагіни та матки. У випадку наявності протипоказань жінкам літнього віку рекомендують носити песарії, що коригують положення вагіни та матки.

Пієлонефрит

При гострих аднекситах, параметритах у процес може втягуватись не лише сечовий міхур, а й нирки. Це буває порівняно рідко, тому що для ви­никнення запального процесу в нирках необхідно 7-10 днів, а при застосу­ванні сучасної антибіотикотерапії гострий запальний процес вдається купі-рувати протягом 2-3 днів.

Клініка гострого пієлонефриту проявляється підвищенням температу­ри до 39°С, ознобом, головним болем, нездужанням. Ці ж ознаки харак­терні і для гострого запалення придатків матки, але при пієлонефриті з'яв­ляється сильний біль у попереку, що іррадіює за ходом сечовода, в стегно. Симптом Пастернацького позитивний на стороні ураження. В аналізі сечі виявляється піурія.

Лікування проводять спільно з урологом. При порушенні пасажу сечі з нирки (визначається при екскреторній урографії) останній відновлюють шляхом катетеризації нирки. Проводять інтенсивну антибактеріальну те­рапію з використанням цефалоспоринів (цефобід, клафоран, кефзол, цефт-ріаксон), фортум, зінацеф; хінолонів (офлоксацин, таривід, заноцин, нор-бактін); нітрофуранів (фурагін, фуразолідон), невіграмону, 5-НОК, уросуль-фану, бісептолу. При гнійних формах пієлонефриту (апостематозний не­фрит, карбункул нирки, абсцес нирки) — лікування тільки оперативне з наступною антибактеріальною і дезінтоксикаційною терапією.

Хронічний пієлонефрит може бути при хронічних, з тривалим пере­бігом запальних процесах придатків матки. Захворювання частіше пере­бігає латентно і діагноз можна встановити лише завдяки додатковим мето­дам дослідження: в аналізі сечі — сліди білка, лейкоцитурія, бактеріурія, порушується концентраційна здатність нирок, знижується щільність сечі. Це захворювання у разі відсутності адекватного лікування може вести до розвитку нефрогенної гіпертензії, хронічної ниркової недостатності.

Лікування полягає у санації всіх вогнищ інфекції, особливо в геніталі­ях. З метою антибактеріальної терапії призначають ті самі препарати, що й при лікуванні гострого процесу, з урахуванням чутливості мікрофлори сечі до антибактеріальних середників. Широко використовують фізіотерапев­тичні методи, санаторно-курортне лікування (Трускавець, Гусятин).