Внутрішні статеві органи

До внутрішніх статевих органів належать: піхва, матка, маткові труби та яєчники (рис 3)

Піхва

Піхва (vagina, colpos) —трубчастий м'язово-еластичний орган завдовж­ки 8-10 см, що починається від дівочої пліви і закінчується біля місця при­кріплення до шийки матки. Біля шийки матки піхва утворює заглиблення — склепіння піхви: переднє, заднє і бокові. Заднє склепіння межує з дугласо-вим простором, пропунктувавши його, можна отримати вміст черевної по­рожнини, що має важливе діагностичне значення.

Передня стінка піхви у верхньому відділі межує із сечовим міхуром, у нижньому — з уретрою. Задня стінка піхви прилягає до прямої кишки.

Шари піхви:

• зовнішня оболонка — адвентиція (сполучнотканинна оболонка);

• м 'язовий шар, що складається з внутрішнього циркулярного та зовніш­нього поздовжнього;

• слизова оболонка, представлена багатошаровим плоским епітелієм (рис 2).

Слизова оболонка піхви не містить залоз, вміст піхви утворюється внас­лідок просочування рідини з лімфатичних та кровоносних судин, а також за рахунок слизу залоз шийки матки. У здорової жінки в піхві міститься невелика кількість вмісту білуватого кольору. Цей вміст має кислу реакцію завдяки молочній кислоті, котра утворюється внаслідок життєдіяльності піхвових бацил (паличок Додерлейна), що створюють нормальний мікро-біоценоз піхви. Молочна кислота, концентрація якої у вагіні здорової жінки досягає 0,4%, знищує патогенні мікроби, що потрапляють у піхву ззовні. Цей процес називається процесом "самоочищення піхви".

"Самоочищення піхви " можливе лише за умови нормального функціо­нування яєчників, бо під впливом естрогенних гормонів, що виділяються яєчниками, відбувається дозрівання епітеліальних клітин слизової оболонки і накопичення в них глікогену, яким живляться палички Додерлейна.

Якщо функція яєчників порушується, кількість глікогену зменшуєть­ся, піхвові бацили утворюють недостатню кількість молочної кислоти, то реакція вмісту піхви може стати лужною, що сприяє розвиткові патогенних бактерій та грибів. У такому випадку виникає запалення піхви — кольпіт.

Для характеристики стану вагінальної мікрофлори існує поняття чис­тоти піхвового вмісту. Розрізняють чотири ступені чистоти вагінально-го вмісту:

І ст. — у вмісті піхви виявляють лише палички Додерлейна та епітелі­альні клітини, реакція вмісту кисла;

II ст. — піхвових бацил менше, з'являються поодинокі лейкоцити, ре­акція кисла;

III ст. — піхвових бацил мало, переважає кокова флора, багато лейко­цитів, реакція слаболужна;

IV ст. — піхвових бацил немає, багато патогенних мікроорганізмів (коки, трихомонади, гриби), реакція лужна. Функції піхви:

• починаючи з періоду статевого дозрівання, через піхву назовні виво­диться менструальна кров;

• участь у здійсненні статевої функції жінки та процесі запліднення;

• під час пологів піхва утворює родовий канал;

• бар'єрна функція: процес самоочищення піхви перешкоджає попадан­ню в матку патогенних мікроорганізмів.

Матка

Матка (uterus, hystera) — м'язовий порожнистий орган, що за формою нагадує грушу, дещо сплющену у передньо-задньому напрямку. Довжина

порожнини невагітної матки становить 7-8 см, з яких у дорослої жінки 2/3 припадає на тіло, а 1/3 на шийку (у дівчаток — навпаки, що має значення для діагностики генітального інфантилізму), маса — 50-100 г, товщина стінок — 1-2 см.

Розрізняють тіло (corpus), перешийок (isthmus) і шийку (collum, cervix) матки.

Наймасивніша частина матки називається тілом. Частину матки над лінією прикріплення маткових труб називають дном матки (fundus uteri).

Перешийок — частина матки між тілом і шийкою завдовжки близько 1 см (рис 4) Верхньою межею перешийка є місце щільного прикріплення очеревини до матки спереду (це відповідає анатомічному внутрішньому вічку шийки матки), нижньою — гістологічне вічко шийки матки (межа переходу слизової матки в слизову цервікального каналу). У процесі по­логів перешийок разом із шийкою матки утворює нижній сегмент матки, саме у цій ділянці проводиться розріз матки при операції кесаревого розти­ну, саме тут найчастіше трапляються розриви матки.

Шийка матки має дві частини — піхвову та надпіхвову. Піхвова час­тина шийки матки виступає в просвіт піхви і є доступною для огляду вагі-нальними дзеркалами, вона покрита багатошаровим плоским епітелієм. Над-піхвова частина лежить вище від місця прикріплення до шийки стінок піхви.

Всередині шийки матки проходить цервікальний канал, який вистеле­ний циліндричним епітелієм (рис 5). Він має два вічка: внутрішнє та зовнішнє. Зовнішнє вічко у жінок, що не народжували, круглої форми, після пологів зовнішнє вічко набуває форми поперечної щілини. Шийка матки у жінок, що не народжували, має конічну форму, у тих, що народжували — циліндричну.

Стінка матки складається з трьох шарів: слизової оболонки, м'я­зової та серозної.

Слизова оболонка матки (endometrium) складається з двох шарів — функціонального, у якому відбуваються циклічні зміни, пов'язані із менст­руальним циклом, і базального, який прилягає безпосередньо до мюметрію. Ендометрій містить залози, що виділяють секрет.

М'язова оболонка (myometrium) складається з трьох пластів м'язів, що ідуть у різних напрямках: зовнішній (поздовжній), середній (циркуляр­ний), внутрішній (поздовжній). У тілі матки переважають циркулярні пуч­ки, а у шийці — поздовжні.

Тіло матки має порожнину (cavum uteri). На поздовжньому розрізі по фронтальній площині порожнина матки має форму трикутника, основою якого є дно матки, а вершиною — внутрішнє вічко. Кутами трикутника є біля основи — внутрішні отвори маткових труб, біля вершини — внутрішнє вічко матки. Передня та задня стінка матки дотикаються одна до одної, тому порожнина матки є практично вузькою щілиною.

Серозна оболонка (perimetrium) утворюється очеревиною, яка з пере­дньої черевної стінки переходить на сечовий міхур, відтак на матку, утво­рюючи міхурово-маткову заглибину (excavatio vesico-uterina). Переходячи з матки на пряму кишку, очеревина утворює прямокишково-матковий, або дугласів простір (excavatio recto-uterina). Бокові поверхні матки не покриті очеревиною.

Матка розміщується в центрі малого таза. Поздовжня вісь матки нахи­лена допереду (anteversio). Між тілом та шийкою матки існує тупий кут близько 120°, в нормі він відкритий допереду (anteflexio).

Функції матки:

• протягом періоду статевої зрілості матка виконує менструальну функ­цію;

• упродовж вагітності матка є плодовмістилищем і створює оптимальні умови для розвитку фето-плацентарного комплексу;

• у пологах матка виконує функцію зганяння.

Маткові труби

Маткові труби (tubae uterinae) відходять від матки в ділянці її кутів і йдуть у верхніх відділах широкої зв'язки матки у напрямку бокових стінок таза. Довжина маткових труб 8-12 см. Виділяють 4 частини труби: а) інтер-стиціальну (pars interstitialis, pars intramuralis), що проходить крізь товщу м'яза матки, її діаметр досягає 0,5-1 мм; б) перешийкову (pars isthmica) — одразу після виходу труби з матки; в) ампулярну (pars ampullaris) — най-ширшу частину, що закінчується лійкою (infundibulum tubae), діаметр тру­би в цьому відділі до 5-8 мм. Лійка має численні тонкі вирости, що назива­ються фімбріями (fimbriae tubae).

Стінка труби складається з трьох шарів: слизової оболонки, утвореної циліндричним війчастим епітелієм, м 'язового шару і серозної оболонки, що являє собою очеревину (рис. 6, 7).

У дитячому віці труби довгі і звивисті. У періоді статевого дозрівання вони стають дещо коротшими, ширшими та менш звивистими внаслідок посиленого розвитку м'язового шару.

Скорочення маткової труби залежать від фази менструального циклу. Найбільш інтенсивно маткова труба скорочується в період овуляції, що має сприяти прискоренню транспортування сперматозоонів в ампулярну час­тину труби. У лютеїнову фазу циклу під впливом прогестерону розпочи­нається функціонування секреторних клітин слизової, труба заповнюється секретом, її перистальтика сповільнюється. Ці чинники поряд із рухами війок миготливого епітелію сприяють просуванню заплідненої яйцекліти­ни по матковій трубі.

Функції маткових труб:

•          в ампулярній частині маткової труби відбувається запліднення;

•          по маткових трубах запліднена яйцеклітина потрапляє в матку.

Яєчники

Яєчники (ovaria) — парні жіночі статеві залози. Яєчник є органом под­війної функції — внутрішньої секреції (виробляє естрогенні гормони, про­гестерон) та зовнішньої (продукує яйцеклітини).

Розміри яєчників 4х2х1 см. Вони розміщені на задньому листку широ­кої зв'язки матки так, що його ворота (hylus ovarii), через які проходять судини і нерви, вкриті широкою зв'язкою, а більша частина поверхні не вкрита очеревиною. Яєчник підтримується в черевній порожнині широ­кою матковою зв ' язкою, власною зв ' язкою яєчника та лійково-тазовою зв ' яз-кою.

Між яєчником та трубою міститься надяєчниковий придаток (еро-ophoron), нижче прикріплення брижі яєчника розташований прияєчник (paroophoron). Ці утворення мають вигляд тонких канальців, вони є рудимен­тарними утворами, фізіологічного значення не мають, проте з них інколи розвиваються параоваріальні кісти.

Шари яєчника: зовні він вкритий кубічним епітелієм, під яким знахо­диться білкова оболонка, що складається з колагенових волокон, кірковий шар, в якому власне відбувається розвиток фолікулів та жовтого тіла, і моз­ковий шар, що складається із сполучної тканини, у якій проходять судини та нерви (рис. 8).

Функції яєчника:

• ендокринна — виробляє статеві гормони;

• генеративна — в яєчниках відбувається процес дозрівання фолікулів та продукція яйцеклітини;

• упродовж перших місяців гестації в яєчнику функціонує жовте тіло вагітності, що забезпечує нормальний перебіг її першого триместру.

Зв'язковий апарат матки та яєчників

Збереження визначених анатомо-топографічних співвідношень у ма­лому тазі забезпечується підвішуючим, закріплюючим та опорним апара­том матки. Завдяки цьому апарату матка є рухомою, що є однією з умов нормального розвитку вагітності, фізіологічного перебігу пологового акту, функціонування сечового міхура та прямої кишки. Однак порушення функції зв'язкового апарату є причиною неправильних положень матки, її опущен­ня та випадіння.

Підвішувальний апарат:

1. Широкі зв 'язки матки (lig.latum uteri) — подвійні листки очереви­ни, що йдуть від ребер матки до бокових стінок таза, де переходять в парієтальну очеревину. У верхніх відділах широких зв'язок проходять маткові труби, у задніх — яєчники. Між листками широких зв'язок міститься на-вколоматкова клітковина, де проходять кровоносні, лімфатичні судини та нерви.

2. Круглі зв'язки матки (lig. teres uteri) мають довжину 10-15 см, діа­метр 3-5 мм. Ідуть від кутів матки, відходячи наперед і нижче від місця прикріплення маткових труб, до внутрішніх отворів пахвинних каналів, про­йшовши через пахвинний канал, розгалужуються в товщі лобкового горба та великих статевих губ. Функція: забезпечують нахил матки допереду (anteflexio).

3. Власні зв 'язки яєчників (lig. ovarii proprium) ідуть від ребра матки, нижче маткових труб, до яєчників. У товщі цієї зв'язки проходять яєчни­кові судини.

4. Підвішуюча зв'язка яєчника, або лійково-тазова зв'язка (lig. infun-dibulo-pelvicum), — дистальна частина широкої зв'язки матки, що перехо­дить в очеревину бокової стінки таза. Вона утримує ампулярний кінець тру­би у підвішеному стані, до яєчника нею підходять судини (a. et v. ovaricae).

Фіксуючий та закріплюючий апарат матки складають:

1. Кардинальна, або поперечна, зв 'язка матки (lig. transversum s. cardi-nale), яка складається з віялоподібне розміщених сполучнотканинних та гладеньком'язових елементів, що йдуть від нижнього відділу матки на рівні її внутрішнього вічка до стінок таза.

2. Крижово-маткові зв 'язки (lig. sacro-uterinum) складаються з глад­ких м'язових та фіброзних волокон. Вони ідуть від задньої поверхні ший­ки матки приблизно на рівні внутрішнього вічка, охоплюють з боків пря­му кишку і прикріплюються до передньої поверхні крижової кістки. Фун­кція: утримують шийку матки на місці при фізичному навантаженні та під час пологів.

Опорний (підтримуючий) апарат матки — м'язи тазового дна.

Кровопостачання статевих органів

Кровопостачання зовнішніх статевих органів здійснюється гілка­ми внутрішньої статевої артерії (a.. pudenda interna) і частково — стегно­вої. Внутрішня статева артерія (a. pudenda intema) — парна судина, що відходить від a. iliaca intema.

Кровопостачання внутрішніх статевих органів (рис. 9, 10). Матко­ва артерія (a. uterinae) відходить від підчеревної артерії, іде по ребру мат­ки, на рівні внутрішнього вічка розгалужується на дві гілки, більша з яких (ramus ascendens a. uterinae) піднімається вгору і живить тіло матки і матко­ву трубу (ці гілочки анастомозують з гілками яєчникової артерії). Менша гілка (ramus descendens a. uterinae) постачає кров'ю шийку матки і верхню третину піхви.

Яєчникова артерія (a. ovarica) — парна судина, яка відходить від че­ревної аорти (ліва яєчникова артерія може відходити від ниркової), поста­чає кров'ю яєчник, маткову трубу та частково, завдяки анастомозам, матку.

Венозний відтік здійснюється однойменними венами, які утворюють сплетення в ділянці клітора, в товщі широких зв'язок, навколо сечового міхура, тому травми статевих органів супроводжуються значними кровотечами.

Лімфатична система

Лімфатична система являє собою густу мережу лімфатичних судин та вузлів, які розміщені за ходом кровоносних судин. Основними колектора­ми лімфи є:

• від зовнішніх статевих органів — пахвинні лімфатичні вузли;

• від шийки матки — підчеревні, здухвинні і крижові;

• від тіла матки та труб — верхні і нижні поперекові лімфатичні вузли.

Знання анатомії лімфатичної системи надзвичайно важливе для діаг­ностики стадії злоякісних процесів жіночих статевих органів. При онколо­гічних процесах ракові клітини, що відриваються від первинного вогнища росту, напередовсім потрапляють у лімфатичні вузли малого таза і затри­муються ними. При цьому лімфовузли збільшуються в розмірах. Бар'єрна роль лімфовузлів важлива також при запальних захворюваннях органів ма­лого таза та інших патологічних процесах.

Іннервація статевих органів

Іннервація статевих органів здійснюється від нервових сплетінь, що локалізуються в черевній порожнині та малому тазі: верхнього та нижньо­го підчеревного (тазового), матково-піхвового, яєчникового. Тіло матки от­римує переважно симпатичну іннервацію, шийка матки та піхва іннерву-ються парасимпатичними волокнами.

Зовнішні статеві органи іннервує статевий нерв (n. pudendus).

Тазова очеревина

Парієтальна очеревина, що вистеляє внутрішню поверхню черевної стінки, спускаючись у малий таз, переходить на верхівку сечового міхура, далі йде по задній його поверхні. На рівні внутрішнього маткового вічка вона переходить на передню поверхню тіла матки і утворює міхурово-маткову заглибину (excavatio vesico-uterina). При фізіологічному положенні матки це заглиблення має вигляд щілини, оскільки нахилене наперед тіло матки щільно прилягає до задньої стінки сечового міхура. Дно цього заг­либлення утворює міхурово-маткова складка (plica vesico-uterina). Від міхурово-маткової складки очеревина піднімається вгору, покриває тіло мат­ки, далі спускається в таз, утворюючи позаду матки більш глибоку загли­бину—матково-прямокишкове заглиблення (excavatio recto-uterina), або дугласів простір.

З боків від матки очеревина утворює подвійну складку — дуплікатуру, яка є широкою зв'язкою матки.

Клітковина малого таза

Позаочеревинний простір таза виповнений клітковиною — сполучною тканиною, що оточує органи малого таза. Навколо матки, піхви, сечового міхура та прямої кишки клітковина утворює скупчення, які залежно від місця розміщення мають відповідні назви: 1) навколоміхурова (паравезі-

кальна); 2) навколоматкова (параметральна) розміщується з боків від матки між листками широкої зв'язки; 3) навколопіхвова (паравагінальна); 4) навколопрямокишкова (параректальна). Усі ці скупчення, зливаючись, пере­ходять одне в одне.

За своїми функціями тазова клітковина є м'яким еластичним футля­ром, що забезпечує рухомість закладених у неї органів, у клітковині прохо­дять кровоносні та лімфатичні судини, нижні відділи клітковини, в яких з'являється велика кількість фіброзних волокон, разом з фіксуючим та підтримуючим апаратом беруть участь в утриманні матки та піхви у фізіоло­гічному положенні.