3.4 Порядок оформлення розрахункових документів

В безготівкових міжгосподарських розрахунках застосовуються такі розрахункові документи:

• платіжні доручення;

• платіжні вимоги-доручення;

• чеки;

• акредитиви;

• веселі;

• платіжні вимоги;

• інкасові доручення(розпорядження);

• платіжні картки.

Платіжне доручення – письмове доручення клієнта перерахувати певну суму з його рахунку на рахунок одержувача.

Платіжні доручення використовуються у таких випадках:

• за фактично відвантажену продукцію,

• в порядку попередньої оплати,

• для перерахування підприємствами на рахунки населення заробітної плати, пенсій, стипендій тощо,

• для розрахунків з бюджетом,

• в інших випадках за згодою сторін.

Реквізити, що містить платіжне доручення:

• № платіжного доручення,

• дата,

• повна назва платника,

• код ЄДРПОУ платника (10 цифр),

• назва банку платника і його місцезнаходження,

• код МФО банку платника (6 цифр),

• повна назва одержувача коштів,

• код ЄДРПОУ одержувача,

• назва банку одержувача і його місцезнаходження,

• код МФО банку одержувача,

• № дебетового рахунку,

• № кредитового рахунку,

• сума платежів цифрами і буквами,

• сума ПДВ,

• призначення платежу,

• підпис керівника підприємства,

• підпис головного бухгалтера підприємства,

• печатка підприємства-платника.

В окремих випадках платіжне доручення попередньо гарантується банком для забезпечення гарантії оплати.

Гарантовані платіжні доручення використовуються у випадках, коли одержувач коштів не має банківського рахунку. Платіж здійснюється через відділення зв’язку.

Платіжна вимога-доручення – комбінований документ, що складається з двох частин; що передбачає дві цілі:

• верхня частина – вимога одержувача коштів (постачальника) до платника (покупця) сплатити вартість поставленої йому продукції або наданих послуг,

• нижня частина – доручення платника своєму банку перерахувати з рахунку дану суму.

Цей платіжний документ заповнюється одержувачем коштів і надсилається платнику, як правило, за допомогою банку одержувача і банку платника.

Чеки використовуються з метою скорочення готівкових розрахунків. Чек – це письмове розпорядження власника поточного рахунку виплатити вказану суму грошей пред’явнику чека.

Отже, чекодавець – юридична або фізична особа, що здійснює платіж за допомогою чека.

Чекодержатель – юридична або фізична особа, яка отримує кошти за чеком.

Емітент – банк, що видає чекову книжку підприємству або людині.

Згідно діючого законодавства:

• строк дії чекової книжки – 1 рік,

• чек пред’являється до сплати у банк протягом 10 календарних днів після розрахунку,

• чек обов’язково містить назву фірми або ПІБ фізичної особи -чекодержателя,

• чеки на пред’явника є недійсними.

Акредитив – форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням заявника акредитиву зобов’язаний виконати платіж на користь бенефіциару за поставлені товари (послуги) і надати повноваження іншому банку здійснити цей платіж.

Акредитиви поділяються на туристські (грошові) і комерційні.

Туристський акредитив – це грошовий документ, виданий банком клієнту з проханням до зазначеного в ньому відділення чи банку, банкам-кореспондентам у своїй чи країні за кордоном оплачувати в межах визначеної суми протягом визначеного часу чеки, виписані власниками акредитива. Туристам, що виїжджають за кордон, акредитив може бути виписаний у національній чи іноземній валюті, в залежності від бажання туриста.

Комерційний акредитив – це форма розрахунків між покупцем і постачальником, застосовувана тоді, коли постачальник недостатньо упевнений у платоспроможності покупця. Застосовується у розрахунках по зовнішній торгівлі. Сутність її зводиться до того, що банк покупця гарантує постачальнику оплату товарів покупцем. Техніка розрахунків полягає в наступному. Банк імпортера на прохання останнього видає гарантійний лист-акредитив, яким підтверджує, що виставлені експортером відповідно до акредитива векселя будуть оплачені чи акцептовані по пред’явленню. Такі векселі експортер легко може врахувати у своєму банку, одержавши платіж негайно після відправлення товарів. Комерційний акредитив може також приймати форму письмового доручення банку-імпортера банку-кореспонденту в країні експортера оплатити чи акцептувати в межах зазначеної суми протягом визначеного терміну векселя, виставлені експортером.

Отже, заявник акредитиву – платник, який звернувся до банку для відкриття акредитиву.

Бенефіциар – юридична особа, на користь якої виставлений акредитив (продавець, виконавець послуг).

Емітент – банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнту.

Виконуючий банк – банк бенефіціара або інший банк, що виконує акредитив за дорученням банку-емітента.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

• покритий – акредитив, для здійснення платежів по якому завчасно бронюються кошти платника у повній сумі,

• непокритий – акредитив, оплата якого гарантується банком-емітентом,

• відзивний – акредитив, який може бути анульований банком емітентом без погодження з бенефіціаром,

• безвідзивний – акредитив, який може бути анульований банком-емітентом лише за згодою бенефіціару.

Якщо на акредитиві не вказано, що він є відзивним, це автоматично означає, що акредитив безвідзивний.

Кожний акредитив відкривається для розрахунків лише з одним бенефіціаром і не може бути переадресованим.

Авізо (у даному контексті) – офіційне повідомлення бенефіціару з боку виконуючого банку про відкриття і умови акредитиву.

Строк дії акредитиву не повинен перевищувати 15 днів, проте у деяких випадках може бути подовжений ще на 10 днів (наприклад, при зміні умов постачання продукції).

Вексель – цінний папір, який засвідчує зобов’язання векселедавця (боржника) сплатити векселедержателю певну суму грошей у певний день.

Переказний вексель – відрізняється від простого наявністю третьої особи, що має отримати кошти замість векселедержателя.

Згідно діючого законодавства, кошти юридичних і фізичних осіб можуть бути списані з їх рахунків лише за їх згодою або за рішенням суду. Виняток з цього правила – податки і штрафи, накладені податковими органами.

Отже, платіжна вимога – документ, що вимагає від банку списати кошти з рахунку клієнта у безспірному порядку за рішенням суду. Цей документ подає до банку або представник підприємства-позивача, або судовий виконавець.

Якщо мова йде про податки чи податкові штрафи, то заповнюється не платіжна вимога, а інкасове доручення, що відрізняється від платіжної вимоги лише призначенням платежу.