2. Суть та зміст управління конкурентоспроможністю підприємства
Управління конкурентоспроможністю підприємства слід розуміти як науково обґрунтований вплив - шляхом розробки та реалізації системи організаційно-економічних, технологічних та інших заходів - на процеси формування та збереження стійкої конкурентоспроможності.
Зміст управління конкурентоспроможністю підприємства включає такі питання, як:
1. оцінка конкурентоспроможності підприємства в цілому та конкурентоспроможності окремих видів продукції;
2. розробка конкурентної стратегії підприємства;
3. реалізація конкурентної стратегії підприємства.
Для оцінки конкурентоспроможності підприємства необхідно:
а). вивчити і проаналізувати сукупність показників, які відображають рівень його економічного розвитку (структура управління; системи землеробства та тваринництва; технології ; структура виробництва; забезпечення ресурсами; методи організації виробництва;методи управління; інформаційне забезпечення організації виробництва; натуральні та вартісні показники обсягів та динаміки виробництва в цілому по підприємству та в розрізі окремих видів продукції, насамперед, тих, що лежать в основі спеціалізації підприємства; показники його фінансового стану тощо); оцінити досконалість елементів господарського механізму підприємства та ін. (в т. ч. маркетинг).
б). дослідити та вивчити зовнішнє середовище функціонування підприємства, з’ясувати, як виглядає підприємство в середовищі конкурентів.
Можна сказати, що обидва зазначені пункти рівнозначні, не допускаються ні недооцінка власних можливостей (її можна допустити в пункті „а”), ні недооцінка суб’єктів зовнішнього середовища, зокрема конкурентів (пункт „б”). При цьому слід пам’ятати, що дуже важливе значення має достовірність та повнота інформації, яку використовують для проведення оцінки конкурентоспроможності.
При вивченні зовнішнього середовища увагу треба зосередити, зокрема, на:
дослідженні стану і рівня розвитку конкуренції на ринку товарів і послуг;
вивченні факторів, які спрямовані на формування конкурентного середовища (механізм державного регулювання конкуренції) і спричиняють рівнозначний вплив на всіх конкурентів;
вивченні та оцінці можливостей підприємств-конкурентів – суб’єктів ринку.
Для дослідження стану конкурентного середовища проводять розрахунково-аналітичну роботу, спрямовану на визначення:
суб’єктів товарного ринку (кількість та склад продавців та покупців);
продуктивних меж товарного ринку (перелік та обсяг товарів, в т. ч. товарів, які можуть заміняти одні одних);
географічних обрисів товарного ринку;
об’єму товарного ринку;
кількісних показників структури товарного ринку (кількість суб’єктів та їх питома вага в об’ємі ринку; показники ринкової концентрації; умови входу на ринок; відкритість ринку для міжрегіональної і міжнародної торгівлі);
якісних показників структури товарного ринку (бар’єри входу на ринок – обставини, які перешкоджають вхід на ринок новим суб’єктам);
ринкового потенціалу господарюючого на ринку суб’єкта [10, с. 358-359].
Механізм державного регулювання конкуренції охоплює:
1). заходи із системи антимонопольної політики;
2). заходи, спрямовані на створення необхідних умов для економічної конкуренції;
3). фінансові важелі регулювання конкуренції;
4). вплив на явище конкуренції через систему державної стандартизації продукції, технологій тощо.
Змістом антимонопольної політики держави є постійний нагляд за функціонуванням діючих монополій, та обмеження їх параметрів; кваліфікація домінуючого становища на ринку і відповідні санкції держави (аж до примусового розукрупнення підприємств – монополістів); контроль за злиттям і поглинанням підприємств, а теж за ходом приватизації з метою запобігання появі нових монопольних структур; дотримання межі державного втручання у зовнішню торгівлю; прямий контроль цін і заробітної плати; реалізація системи заохочень створення і функціонування конкуруючих підприємств; квотування і ліцензування окремих видів діяльності; реалізація заходів, спрямованих на стимулювання малого бізнесу шляхом надання податкових пільг, дотацій та пільгових кредитів; спрощення умов організації бізнесу в даній галузі.
На реалізацію антимонопольної політики в країні прийнято цілий ряд нормативно-правових актів. Реалізація антимонопольної політики держави сприяє виходу на ринок великої кількості товаровиробників.
Останнє, як відомо, є однією з основних умов виникнення економічної конкуренції.
На створення сприятливих умов для економічної конкуренції спрямовані Закон України „Про захист економічної конкуренції” та інші нормативно-правові акти цього напряму.
До фінансових важелів регулювання конкуренції належать: система кредитування; система оподаткування; регулювання розмірів виробництва та реалізації продукції, параметрів рівня рентабельності тощо.
Оцінка можливостей підприємств-конкурентів.
Вивчення та оцінка можливостей підприємств-конкурентів включає:
1). достовірний перелік підприємств - суперників.
2). дослідження можливостей появи на ринку нових підприємств – конкурентів (остання веде до зниження рівня цін на продукцію та відповідно – до зниження рівня рентабельності; до витіснення з ринку слабших „старих підприємств”);
3). збір якнайповнішої інформації про економічну діяльність конкурентів, про їх тактику та стратегію тощо;
4). застосування сучасних методів оцінки конкурентоспроможності підприємства.
Методами оцінки конкурентоспроможності підприємства виступають: метод різниць, метод рангів, метод балів та метод еталону (графічний).
Конкурентоспроможність підприємства характеризують, серед іншого, з допомогою коефіцієнта конкурентоспроможності.
Коефіцієнт конкурентоспроможності (ККф) характеризує здатність підприємства до виживання і виражає відношення між ринковою вартістю Р та витратами виробництва TC = FC + VC:
ККф
=
,
де
Р - ціна;
ТС - сума витрат виробництва;
FC – постійні витрати;
VC – змінні витрати.
Коефіцієнт конкурентоспроможності не повинен досягати одиниці, бо це означатиме, що підприємство працює без прибутку. Чим більше коефіцієнт перевищує одиницю, тим успішніше діє суб’єкт конкуренції, тим міцніша його позиція на ринку. Треба пам’ятати, що ринкова вартість по-справжньому проявляється тоді, коли існує рівновага між попитом і пропозицією на певний продукт. Якщо така рівновага відсутня, то ринкова ціна відхиляється від вартості стихійно, під впливом нерегульованих економічних процесів.
Оцінка конкурентоспроможності конкретного підприємства передбачає наступне: визначення кола підприємств-конкурентів; збирання інформації про діяльність останніх; формування системи оціночних показників; обробка інформації та отримання узагальнюючої оцінки стану конкурентоспроможності.
Визначення групи підприємств-конкурентів – важливий етап роботи, оскільки підприємство може бути конкурентоспроможним у межах певного сегменту ринку, а в межах іншого – ні. Конкурентами певного підприємства є підприємства, які відповідають таким ознакам:
входити в єдиний регіональний ринок діяльності або його певний сегмент;
мати відповідну структуру виробництва і асортимент продукції;
мати порівняння фаз життєвого циклу підприємства та основних стратегічних цілей його розвитку;
використовувати однакові канали реалізації товарів.
Перші дві ознаки визначальні для початку конкурентної взаємодії. Невідповідність підприємств за двома іншими ознаками допускає їх конкуренцію, але визначає нерівність стартових умов конкурентної боротьби.
Збирання інформації про діяльність підприємств-конкурентів і для оцінки конкурентоспроможності підприємства можна здійснювати кількома шляхами:
отримання об’єктивної кількісної інформації про основні результати господарсько-фінансової діяльності підприємств-конкурентів. Джерелом її отримання можуть бути форми бухгалтерської, статистичної або податкової звітності; кон’юктурні огляди регіонального споживчого ринку, виконані відповідними маркетинговими фірмами; матеріали галузевої та спеціальної преси, спеціально замовлені дослідження;
збирання якісної інформації про діяльність підприємств-конкурентів, їх стратегію та тактику. Така інформація може бути отримана шляхом проведення соціологічних опитувань, вибіркових спостережень, залучення експертів тощо.
неповнота, іноді - і відсутність доступу до інформації про діяльність фірм-конкурентів нерідко зумовлює необ’єктивну оптимістичну оцінку стосовно переваги підприємства над його конкурентами.
Повнота збирання інформації та широта використання джерел – запорука об’єктивності висновків, які будуть отримані на стадії її обробки.
Формування системи оціночних показників включає перелік основних критеріїв та показників оцінки конкурентоспроможності. В процесі оцінки конкурентоспроможності підприємства можуть використовуватися як кількісні, так і якісні показники, що стосуються виробничої, фінансової, комерційної та організаційно-управлінської діяльності. Якісні показники використовуються в процесі оцінки у вигляді опису бальної оцінки якості, отриманої на основі експертного зіставлення фактичного стану з найкращим.