3. Поняття об’єктивної та суб’єктивної логіки. Функції і принципи логіки.

Формальна логіка досліджує зв'язку між думками, що залежать від їх логічних форм, тобто перш за все від сенсу логічних термінів. Ці зв'язки мають місце незалежно від того, чи знаємо ми про них чи ні. Оскільки логічні терміни, принаймні деякі, представляють найбільш загальні характеристики позамовних дійсності, остільки в логіці виражається знання онтологічного характеру, знання про те, якими ознаками має дійсність. Такими знаннями, наприклад, є: (1) "Неможливо існування ситуації і в той же час її відсутність, зокрема, неможливо наявність властивості у предмета, і в той же час відсутність цієї властивості у предмета"; (2) "У змінюються предметів є властивості, які залишаються властивими їм у багатьох випадках принаймні деякий час ". Знання вказаних зв'язків і ознак включаються в світоглядну частина науки формальної логіки. У науці логікою ці знання виражається у вигляді так званих логічно-істинних висловлювань, тобто висловлювань, які є істинними незалежно від того, які входять до них дескриптивні терміни (ці висловлювання істини в силу особливостей їх логічних форм). Форми логічно-істинних висловлювань, якщо входять до них змінні зв'язуються квантарамі спільності, висловлюють (1) формально-логічні закони або (2) зазначені вище знання онтологічного характеру. Приклади формвисказиваній першого виду: (((p? q)? ((p?? q)); ((p? (q? r))? ((p? q)? r)). Приклади форм висловлювань другого виду: ? (P?? P); (p v? P); (p? P). Ці форми називають законами логіки, або тождественноістіннимі формулами (висловлюваннями). Причому висловлювання? (p?? p) - законом несуперечливий, (р v? p) - законом виключеного третього, (р? р) - закон тотожності. Очевидно, що закон несуперечливий висловлює першим із зазначених вище знань онтологічного характеру, а (р? Р) - друге. Правомірність формально-логічного закону несуперечливий з часів Аристотеля піддається критиці. Вважається, що висловлювання форми? (А?? А) не є логічно-істинним, тобто є явища, які існують і в той же час не існують; є предмети, які деяким властивістю володіють і в той же час не володіють. Всі приклади висловлювань про такі явища, предмети та властивості були відкинуті. Найчастіше при критиці закону несуперечливий наводять приклади не формально-логічних протиріч (тобто не суперечностей між думками, що описують наявність у предмета властивості і в той же час його відсутності і т.д.), а приклади так званих "словесних протиріч" , тобто висловлювань, в одному з яких коштує частка "не" або слово "невірно", а в іншому цієї частки немає. В іншому пропозиції начебто подібні. Е. К. Войшвилло досліджував наступне "словесне протиріччя": "У даний момент часу тіло знаходиться в даній точці, і невірно, що в той же час воно знаходиться в даній точці". Формально-логічний закон несуперечливий є потужним інструментом розвитку знання. У процесі пізнання з теорії, яку вважають дійсним, виводяться слідства, що не відповідають дійсності. У силу теорії, наприклад, стверджують ? А. Фактично стверджують А?? А. Закон несуперечливий каже, що не так? (A v? А), тобто невірно А?? А. Якщо припустити, що насправді можливо А?? А, то процес розвитку знання закінчиться. Оскільки неможливо А?? А, найчастіше переглядають якусь частину теорії, щоб уникнути суперечності і т.д. Основні методологічні принципи формальної логіки: тотожність, несуперечливий, виключеного третього і достатньої підстави. Ці принципи виражають найбільш загальні вимоги, яким повинні задовольняти наші міркування та логічні операції з думками, якщо ми ставимо перед собою мету досягати істину раціональними методами. Принцип тотожності встановлює вимогу визначеності мислення - у процесі міркування, вживаючи деякий термін, ми повинні вжити його в одному і тому ж сенсі, розуміти під ним щось певне. Хоча предмети, що існують в об'єктивній дійсності, безперервно змінюються, в поняттях про ці предмети виділяється чимось незмінним. У процесі міркування не можна змінювати поняття без спеціального застереження. По-іншому принцип тотожності можна назвати принципом застережень: якщо зраджуєш сенс терміну, то обмовив це, інакше будеш зрозуміли неправильно. Принцип несуперечливий вимагає, щоб мислення було послідовним. Він вимагає, щоб, стверджуючи щось про щось, ми не заперечували того ж про те ж у тому ж самому значенні в той же самий час, тобто забороняє одночасно приймати деякий твердження та його заперечення. Протиріччя в мовних контекстах іноді є неявними. Так, відоме твердження Сократа "Я знаю, що я нічого не знаю" приховує в собі суперечність. Справді, якщо Сократ знає, що він нічого не знає, то він і цього не знає. Принцип виключеного третього вимагає не одночасно відкидати висловлювання і його заперечення. Висловлювання А і? А не можна відкинути одночасно, тому що одне з них обов'язково Поправді, оскільки довільна ситуація або має, або не має місця в дійсності. Згідно з цим принципом потрібно уточнювати наші поняття так, щоб можна було давати відповіді на альтернативні запитання. Наприклад: "Чи є це діяння злочином або воно не є злочином?". Якщо б поняття "злочин" не було точно визначено, то в деяких випадках на етотвопрос неможливо було б відповісти. Інше питання: "Сонце зійшло або не зійшло?". Уявімо собі таку ситуацію: Сонце наполовину вийшло з-за обрію. Як відповісти на це питання? Принцип виключеного третього вимагає, щоб поняття уточнювалися для можливості давати відповіді на такого роду питання. У випадку зі сходом Сонця ми можемо, наприклад, домовитися вважати, що Сонце зійшло, якщо воно трохи здалося з-за обрію. В іншому випадку вважати, що воно не зійшло. Уточнивши поняття, ми можемо сказати про двох судженнях, одна з яких є запереченням іншого, що одне з них обов'язково істинно, тобто третього не дано. Принцип достатньої підстави вимагає, щоб будь-яке твердження було в якійсь мірі обгрунтовано, тобто істинність тверджень не можна приймати на віру. Судження, з яких виводиться твердження при його обгрунтуванні (якщо вважати правила логіки даними), називаються підставами, тому що розглядається принцип називається принципом достатньої підстави, що означає: підстав має бути достатньо для виведення з них розглядається затвердження. Якщо вимога принципу достатньої підстави не виконується, то твердження виявляються необгрунтованими, голослівними.