Тема 2. Основні закони логіки.

ПЛАН

1. Специфічність законів логіки та їх роль у відображені зв’язків і відношень внутрішньої структури думок.

2. Загальна характеристика логічного закону. Характеристика формально-логічних законів.

3. Закони логічні і закони діалектики, взаємозв’язок і специфіка. Закон виключеного третього. Закон достатньої підстави.

4. Логіка і мова. Алфавіт мови логіки висловлювань.

Література:

1. Бандурка О.М., Тягло О.В. Курс логіки: Підручник. –К.: Літера ЛТД, - 2002.

2. Вступ до сучасної логіки. – Харків, 2010.

3. Ряшко В.І., Сокол Р.В. Логіка в запитаннях і відповідях (методичний посібник

для студентів і слухачів). – Львів. 2002.

4. Тофтул М.Г. Логіка: Посібник для студентів. – К.:Вид: Центр «Академія»,2009.

5. Хоменко І.В. Логіка для юристів: Підручник. – К.: Хрінком Інтер, 2001.

Основні поняття теми: Закон логіки, закон тотожності, закон виключеного третього, закон суперечності, закон достатньої підстави.

1.Специфічність законів логіки та їх роль у відображені зв’язків і відношень внутрішньої структури думок.

Завдання логіки - підвищитися над тими забобонами, які відбуваються від нечіткості та плутанини непослідовного мислення.

В. Мінто

Термін "закон логіки" має специфічний смисл у традиційній логіці й сучасній символічній логіці. У традиційній логіці - це абстрактний взаємозв'язок між поняттями та висловлюваннями у процесі роздумів, міркувань і як термін, позначає конкретний закон, який відображає ці взаємозв'язки, наприклад, закон тотожності або закон виключеного третього.

У сучасній логіці розрізняють терміни "закон мислення" і "логічний закон", або закон логіки.

Закон мислення - термін, що розкриває необхідні, стійкі, повторювальні взаємозв'язки між висловлюваннями у процесі роздумів і міркувань. Це принцип абстрактно-логічного, раціонального мислення, якого необхідно дотримуватися у процесі розсудів і міркувань. Відповідно, дотримання законів мислення, котрі виражають однозначність, несуперечливість, послідовність, обґрунтованість міркувань, постають необхідною умовою правильності міркувань і досягнення істини у пізнанні об'єктивного світу.

Логічний закон - закон, що входить у структуру певного типу логіки, елемент певної логічної теорії (системи логічного знання). Таких законів існує багато, отже, розрізняють закони традиційної та символічної логіки.

Закони традиційної логіки - закони, котрі входять у структуру традиційної логіки як історично першої системи логічного знання. До них належать: закон тотожності, закон несуперечності, закон виключеного третього, закон достатньої підстави.

Закони символічної логіки - закони, що входять у структуру певної формальної системи (про це див. 4).

На підставі логічних законів формулюються правила здійснення логічних операцій над поняттями та висловлюваннями, правила виведення одного висловлювання з іншого, правила доведення й спростування і под., тобто правило приписує, як необхідно здійснити логічну операцію, щоб результат був передбаченим (сам термін "закон" іноді ототожнюється за смислом з терміном "принцип" або терміном "правило").

Визначимо зміст законів традиційної логіки, їх формальний вираз і значення істинності, що встановлюють за допомогою таблиці істинності.

Закони логіки мають велике методологічне й евристичне значення у пізнавальній діяльності людей. Вони вимагають від суб'єктів пізнання виражати свої думки в певних мовних формах точно, чітко, однозначно, не суперечити самому собі, бути послідовним, вміти обґрунтовувати думки. Закони логіки допомагають логічно оцінювати міркування (усні та письмові), мислення промовців, авторів певних текстів, а саме - - визначити однозначність (чи неоднозначність) виразу думок, несуперечність (чи суперечність), послідовність (чи непослідовність) у міркуваннях, обґрунтованість (чи необґрунтованість) певних тверджень.

Знання сутності законів логіки та їх вимог до розумово-мовленнєвої діяльності людей є необхідною умовою для досягнення істини в пізнанні та формальної правильності міркувань.

2.Загальна характеристика логічного закону. Характеристика формально-логічних законів.

Закон тотожності визначається в онтологічному та логічному аспектах дослідження. В онтологічному аспекті закон тотожності визначає тотожність об'єктивно існуючих предметів самим собі (тобто, предмет змінюється у часі, але залишається дещо незмінне - якісна сутність предмета), фіксує момент сталості у розвитку предметів, явищ, процесів.

У логічному аспекті закон тотожності визначає сферу міркувань, в якій "неможливо думати, якщо не думати щоразу що-небудь одне" (Арістотель). Сучасною логічною мовою:

- у процесі міркувань стосовно певного предмета А він має залишатися тотожним самому собі;

- думка, яка стверджується у висловлюваннях, при повторенні повинна зберігати точно визначений зміст;

- теза, сформульована для доведення її істинності або спростування її хибності, повинна залишатися незмінною впродовж усього процесу доведення і спростування

Головна вимога закону тотожності - у процесі міркувань виражати свої думки точно й однозначно в чітко визначених термінах. У протилежному випадку виникають логічні помилки - "використання імен (термінів) або дієслів у різних смислах", підміна поняття", "підміна тези" в доведенні й спростуванні та ін.

Визначимо сутність цих помилок.

"Використання імен (термінів) або дієслів в різних смислах" - помилка в міркуваннях, унаслідок чого втрачається точність виразу думок; однозначність міркування. Наприклад, у висловлюванні "Людина - розумна істота", ім'я "людина" можна трактувати як збірне (всі люди, тобто клас людей) і незбірне (окремий індивід, котрий належить до класу людей); у висловлюванні "Студенти прослухали лекцію з логіки" дієслово "прослухали" можна визначати в смислі закінчення лекції, яку студенти слухали, або в смислі "не слухали лекцію, а займалися іншою справою", тому не запам'ятали зміст лекції.

"Підміна поняття" (лат. qui pro quo - хто замість кого) - логічна помилка в міркуваннях, що виникає тоді, коли при оперуванні певними термінами їм не надають чітко визначеного смислу, внаслідок чого термін набуває певного суб'єктивного змісту і його підміняють іншим. Так, через відсутність чітко визначеного смислу термінів "соціальна реклама" і "політична реклама" ці терміни підміняють, зокрема в передвиборчих кампаніях: під виглядом соціальної реклами в засобах масової інформації дають політичну.

"Підміна тези" (лат. ignoratio elenchi; лат. qui pro quo - хто замість кого) - логічна помилка в доведенні й спростуванні, яка виникає при недотриманні вимоги, щоб теза залишалася незмінною впродовж усього процесу доведення й спростування цієї тези

Закон несуперечності вперше теоретично сформулював Арістотель: "Неможливо, щоб одне і те саме водночас було і не було притаманне одному й тому самому в одному і тому ж відношенні". Сучасною логічною мовою: два суперечливих висловлювання стосовно одного предмета, взятого в одному й тому ж відношенні, в один і той самий час, не можуть бути відразу істинними або хибними - одне із них істинне, інше - хибне.

Для правильного розуміння сутності закону несуперечності потрібно визначити, що таке суперечність і несуперечність.

Суперечність (лат. - твердження і його заперечення (Арістотель); відношення між несумісними за обсягом поняттями А і не-А; відношення між певними видами висловлювань; властивість міркувань, в якому свідомо або несвідомо порушується закон несуперечності. У символічній логіці - кон'юнкція висловлювання А і його заперечення не-А за формулою (А л -"А).

Розрізняють такі види суперечностей:

І. Об'єктивну та суб'єктивну.

Об'єктивна (реальна) суперечність - виявлене у процесі пізнання об'єктивного світу відношення суперечності між структурними елементами складно організованої системи. Таку суперечність визначають як етап у розвитку певної системи. Наприклад, у суспільстві виникають суперечності між певними соціальними групами людей; між зростаючими потребами людей і можливостями їх задоволення тощо; у державі виникають суперечності між Законом і беззаконням, між гілками влади та ін.; суперечності, які постають у процесі міркувань, коли різні соціально структуровані групи людей, котрі мають свої інтереси, висловлюють суперечливі один одному думки, погляди на одну й ту саму проблему. Відношення суперечності, що виникають між структурними елементами певної системи, потребують вирішення.

Об'єктивні суперечності, які постають у певних структурно організованих системах, називають ще діалектичними суперечностями. Вони є предметом дослідження особливої філософської теорії розвитку - теорії діалектики.

Суб'єктивна суперечність - суперечність, що виникає в міркуваннях конкретної особи х за порушення нею закону несуперечності й визначається як непослідовність у міркуваннях за формулою А й не-А.