4. Історичні етапи розвитку логічного знання.

Термін "логіка" стосовно до науки про мислення вперше був введений стоїками, виділили під цією назвою лише ту частину справжньої участі Аристотеля, яка узгоджувалася з їх власних уявлень про природу мислення. Сама назва "логіка" проводилося ними від грецького терміну "логос" (який буквально означає "слово"), а зазначена наука зближувалась по предмету з граматикою і риторикою. Середньовічна схоластика, остаточно оформивши та узаконила цю традицію, як раз перетворила логіку в простий інструмент ( "органон") ведення словесних диспутів, в знаряддя тлумачення текстів "священного писання", в чисто формальний апарат. У результаті виявилося дискредитованим не тільки офіційне тлумачення логіки, але навіть і сама назва її. Вихолощена "аристотелівська логіка" тому і втратила кредит в очах всіх видатних натуралістів і філософів нового часу. З тієї ж причини більшість філософів XVI - XVIII століть взагалі уникали вживати термін "логіка" як науки про мислення, про інтелект, про розум. Визнання непридатності офіційної схоластично-версії формальної логіки як "Органон" дійсного мислення, розвитку наукового знання - лейтмотив всієї передової філософської думки того часу. "Логіка, яка тепер використовуються, швидше служить зміцненню та збереженню помилок, що мають свою основу, в загальноприйнятих поняттях, ніж відшукання істини. Тому вона більш шкідлива, ніж корисна", - констатує Френсіс Бекон. "... У логіці її силогізми і більша частина інших її настанов швидше допоможуть пояснити іншим те, що нам відомо, або навіть, як у мистецтві Луллія, безглуздо міркувати про те, чого не знаєш, замість того, щоб вивчати це", - вторить йому Рене Декарт. Джон Локк вважає, що "силогізм в кращому випадку є лише мистецтво вести боротьбу за допомогою того невеликого знання, яке є у нас, не додаючи до нього нічого". На цій підставі Декарт і Локк вважали за необхідне віднести всю проблематику колишньої логіки в область риторики. Оскільки ж логіка зберігається як особлива наука, то вона одностайно тлумачиться не як наука про мислення, а як наука про правильне вживання слів, імен, знаків. Гоббс, наприклад, розвиває концепцію логіки як обчислення слів-знаків. Набагато обережніше підходять до справи Р. Декарт і Г. Лейбніц. Їм також імпонувала ідея створення "загальної математики" замість колишньої, висміяну і дискредитованої, логіки. І вони мріяли про заснування "універсальної мови", системи термінів, визначених строго і однозначно, тому що допускають над собою чисто формальні операції. Однак і Р. Декарт, і Г. Лейбніц, на відміну від Гоббса, чудово бачили принципові труднощі, що стояли на шляху здійснення цієї ідеї. Декарт розумів, що визначення термінів у "універсальною мовою" не можуть бути продуктом полюбовного угоди, а повинні бути отримані тільки в результаті ретельного аналізу простих ідей, з яких, як із цеглинок, складається весь інтелектуальний світ людей; що сам точний мова "загальної математики "може бути лише чимось похідним від" істинної філософії ". Тільки тоді вдалося б замінити мислення про речі, даних в уяві (тобто за тодішньою термінологією, в спогляданні), взагалі в реальному чуттєво-предметному досвіді людей, свого роду "обчисленням термінів і тверджень" і зробити висновки стола безпомилковими, як і рішення рівнянь.

Приєднуючись в цьому пункті до Декарту, Г. Лейбніц категорично обмежував область застосування "загальної математики" лише тими речами, які відносяться до сфери дії "сили уяви". "Загальна математика" та повинна становити, за його думки, лише "так би мовити, логіку сили уяви". Але саме тому з її ведення виключаються як вся метафізика, так і "лише розуму співмірні речі, як думку і дію, так і область звичайної математики". Вельми суттєве обмеження! Мислення, у всякому разі, тут залишається за межами компетенції "загальної математики". Не дивно, що Г. Лейбніц з неприхованою іронією ставився до чисто номіналістіческой трактуванні логіки, викладеної у Дж.Локк, згідно з якою логіка розуміється як особлива наука про знаки. Лейбніц розкриває труднощі, пов'язані з таким розумінням логіки. Перш за все, констатує він, "наука про міркуванні, складань судження, винахід, мабуть, дуже відмінна від знання етимології слів і слововживання, що представляє щось невизначене і довільне. Крім того, пояснюючи слова, доводиться робити екскурсії в область самих наук, як це видно за словниками, з іншого ж боку, не можна займатися науками, не даючи в той же час визначень термінів ".

Тому замість того поділу філософії на три різні науки, яке Дж.Локк копіює в стоїків (логіка, фізика і етика), Лнйбніц вважає за краще говорити про три різних аспектах, під якими виступає одне й те саме знання, одні й ті ж істини, - теоретичному (фізика), практичному (етика) і термінологічному (логіка). Колишньої логікою тут просто відповідає термінологічний аспект знання, або, за висловом Лейбніца систематизація знання за термінами в довіднику. Зрозуміло, така систематизація, навіть найкраща, не є наука про мислення, бо Лейбніц мав про мислення глибше уявлення. А справжнє вчення про мислення він відносив до метафізики, слідуючи в цьому сенсі термінології та суті логіки Арістотеля, а не стоїків. Ідея Г. Лейбніца про можливість і продуктивності відомості міркувань до обчислень протягом багатьох років не знаходила розвитку та застосування. Символічна логіка почала створюватися лише в середині XIX ст. Її розвиток пов'язаний з діяльністю Лж.Буля, А.М.Де-Моргана, Ч. Пірса, Г. Фреге та інших відомих вчених. Значний внесок у створення символічної логіки внесли російські вчені П. С. Порецький, Е.Л. Буніцкій та ін Таким чином, на початок поточного століття символічна логіка оформилася в якості відносно самостійної дисципліни в рамках логічної науки. Застосування методів символічної логіки до вирішення поставлених проблем традиційної логікою, а також проблем, які навіть не могли бути нею поставлені, викликало на початку ХХ ст. революцію в логіці. Саме використання методів символічної логіки відрізняє логіку сучасну від традиційної. Разом з тим у сучасній логіці зберігаються всі досягнення і вся проблематика традиційної логіки. Діалектична логіка також має давнє походження. Ідеї діалектики мислення сходять до давньосхідної та античної філософії. Основні категорії діалектичної логіки використовувалися вже в ранній грецької класики/VI - V ст. до н.е. /, однак вони не були об'єднані в систему, і діалектична логіка була далека від виділення в самостійну науку. У розвиток діалектичної логіки внесли певний внесок Платон і Арістотель, окремі ідеї цієї логіки висловлювалися середньовічними філософами. Класичні форми діалектичної логіки надали німецькі філософи Нового часу Кант, Фіхте, Шеппінг і особливо Гегель. Діалектична логіка Гегеля є систематичним навчанням, хоча вона й розроблена в позиції об'єктивного ідеалізму. Діалектичну логіку на основі матеріалістичної розробляли К. Маркс, Ф. Енгельс і В.І. Ленін. Подальший розвиток вона отримала в працях сучасних філософів.