11.4.8. Приклад обчислення координат точок розімкненого

теодолітного ходу

Нехай теодолітний хід прокладено між вихідними пунктами А та В

іс. Іі.4.11). В ході виміряно праві за ходом горизонтальні кути. Координати

хідних пунктів та дирекційні кути вихідних сторін відомі:

ХЛ = 360,62 м; УА = 172,18 м;

Хв = 2929,94 м; Ув = 1254,50 м;

ас_л = 278°22,5'; ав_Д = 269*01,2'.

Обчислення виконують у відомості координат (табл. ІІ.4.3). У першу

юнку відомості записують назви пунктів вихідних сторін та номери точок

щолітного ходу, в колонку 2 - значення горизонтальних кутів. Додавши їх,

гржують практичну суму горизонтальних кутів ходу ]Г Д^ = 1989°19,2'. Її

ічення записують у відомість координат.

Теоретичну суму горизонтальних кутів для розімкненого ходу, коли

уііряно праві за ходом горизонтальні кути, обчислюють за формулою (П.4.10).

іькість кутів у ході (и+1) =11. Підставивши у формулу значення дирекційних

:ів та враховуючи, що 180°-11=1980°, отримують значення теоретичної суми

:ів у ході і записують його під значенням практичної суми кутів у колонці 2.

И + І

£А , . Т

= 2 7 8 ° 22,5-269° 01,241980° =1989° 21,3'

8.

•8

I S 'я

Я ' 5 &

* і

$

з;

•4

<wґ

3

w

a

з

w

<N m —<

f > CQ. OQ.

w w

За формулою (11.4.12) знаходять кугону нев'язку н ході

h п • X А.. и„ - 1 х = 1 1 9 , 2 - -1989° 21,3' = - 2,1

і і

Результат записують у колонку 2 під теоретичною сумою горизонтальних

в. Визначають допустиму кутову нев'язку ходу за формулою (ІІ.2.22)

donfp = 1 '4п + ї = 1' • VTT = 3,3'.

Кутова нев'язка в ході менша за допустиму, тому її можна розподілити у

ряні кути. Оскільки в ході немає коротких сторін, то нев'язку можна

оділяти у виміряні кути порівно. Поправки записують зверху над кутами,

равлені поправками кути записують у колонку 3. За виправленими кутами

ачають дирекційні кути так само, як і в зімкнутому полігоні. У наведеному

сладі дирекційний кут сторони А-1 ходу обчислюють за формулою

Сд==== . Яд-І = «с-А + 180° - р х .

59°

Лг,99 аА-і = 278° 22,5'+ 180° - 59° 57,0' = 38° 25,5'.

Аналогічно визначають усі інші

дирекційні кути ходу. Записують дирекційні

кути у колонку 4 в рядки, що розташовані між

пунктами ходу. Контролем правильності

обчислення дирекційних кутів є отримання

вихідного значення дирекційного кута ав.д.

У колонку 5 виписують горизонтальні

прокладення у метрах.

Прирости координат обчислюють анало-

гічно, як і в зімкнених ходах, і їхні значення

записують в колонки 6 та 7. Знаки приростів

координат залежать від величин дирекційних

кутів. Визначивши прирости координат, зна-

ходять їх алгебраїчні суми:

£Дхпр = +2569,77 м і £Аупр = +1081,90 м .

Теоретичні суми приростів координат

знаходять за формулами (ІІ.4.33) та (ІІ.4.34):

£Дхт =2929,94 - 368,62 = +2561,32 м,

,1.4.11. Схема розітненого 2А-УТ = 1254,50- 172,18 = +1082,32 м.

теодолітного ходу

ЗДір= 1989° 19,2'

'291,91 зд„ = 1989° 21,3'

14^6 Л " "2,Г

228,11

Теоретичні суми прирості» координат записують у колонки 7 та 8 під

практичними сумами приростів координат. Далі визначають нев'язки у

приростах координат за формулами (ІІ.4.34) та (ІІ.4.35). Отримують

Ах =+0,45 м, /ду =-0,42 м.

Величину лінійної нев'язки обчислюють за формулою (ІІ.4.26), а

підносної - за (ІІ.4.27). Вони становлять

/ , = Jo,452 + 0,422 =0,616 м, Л = —і— < —— (допустима).

Р 4749 3000

Знайдені (практичні) суми приростів координат ув'язують. Поправки в

прирости координат обчислюють за формулами (ІІ.4.28) та (ІІ.4.29).

Поправки в сантиметрах записують червоним кольором над відповідними

приростами координат. Додавши алгебраїчно ці поправки до визначених

приростів координат, отримують виправлені прирости координат. Контролем

правильності обчислень є те, що суми виправлених приростів координат

повинні дорівнювати теоретичним сумам приростів координат.

Координати точок теодолітного ходу визначають аналогічно, як і в

полігонах. Контролем правильності обчислення координат слугує те, що

офимані координати кінцевої точки ходу дорівнюють заданим координатам

цієї точки (у наведеному прикладі координати точки В).