Соціально-еко- номічна сутність заробітної плати
Ефективність праці певною мірою ви- значається діючою системою заробітної пла- ти. Заробітна плата як соціально-економічна категорія, з одного боку, є основним джере- лом грошових доходів працівників, тому її величина значною мірою характеризує рі- вень добробуту всіх членів суспільства. З ін- шого боку, правильна організація оплати пра- ці сприяє більш повному заохоченню праців- ників, а відтак – підвищенню ефективності виробництва на конкретному підприємстві.
Заробітна
плата
як
елемент
ринку
праці
є
ціною
робочої
сили,
а
як
елемент
конкретного
виробництва
–
статтею
витрат
на
виробництво,
що
включається
до
со-
бівартості
продукції
(робіт,
послуг)
на
окремому
підприємстві.
Як ціна робочої сили заробітна плата формується на ринку праці і є зовнішнім параметром відносно до підприємства. Як елемент ціни виробництва заробітна плата має визначатися часткою у створеній підприємством вартості. Під час формування системи оплати праці на конкретному підприємстві необхідно забезпечувати підви- щення заробітної плати тільки у зв'язку зі збільшенням кількості виготовлюваної пра- цівниками продукції, більш ефективним використанням ресурсів, зростанням продук- тивності праці.
Заробітна плата є дієвим інструментом активізації людського фактора і викорис- тання трудового потенціалу. При цьому використання існуючого кваліфікаційного і творчого потенціалу працівників має повністю залежати від наукової обґрунтованості і вибору методів узгодження заробітної плати з кваліфікацією, змістом виконуваної роботи, результатами праці й умовами, в яких вона здійснюється.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про оплату праці» №108/95-ВР від 24 бере- зня 1995 р., зі змінами і доповненнями, заробітна плата – це винагорода, обчисле- на, як правило, у грошовому вираженні, яку за трудовим договором власник або упо- вноважений ним орган виплачує працівнику за виконану ним роботу. Розмір заробіт- ної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Функції заробітної плати такі:
відтворювальна функція полягає в тому, що вона є джерелом відтворення робочої сили і засобом залучення людей до праці;
регулююча функція проявляється в тому, що заробітна плата є мобілізуючим засобом розподілу і перерозподілу працездатних кадрів по регіонах країни, галузях економіки з урахуванням ринкової кон'юнктури;
стимулююча функція відіграє вирішальну роль при встановленні залежності рівня заробітної плати від кількості, якості і результатів праці;
соціальна функція заробітної плати відтворює її призначення щодо забезпе- чення соціальної справедливості, соціальних пільг та гарантій, а також належної ви- нагороди за виконувану працю.
В економічній теорії розрізняють такі види заробітної плати:
номінальну;
реальну.
Номінальна заробітна плата – це сума грошових коштів (грошових одиниць), яку отримують працівники за виконання визначеного обсягу робіт відповідно до кіль- кості та якості витраченої ними праці, а також підсумкових результатів праці.
Через те, що в ринкових умовах господарювання в різних регіонах країни мо- жуть бути встановлені різні ціни на товари, на однакову заробітну плату працівників, які виконують однотипну роботу, можна придбати різну кількість товарів. Відтак, більш точною характеристикою доходів працівників є реальна заробітна плата. Во- на відображає сукупність матеріальних благ і послуг, які може придбати працівник на номінальну заробітну плату. Розмір реальної заробітної плати залежить від величини номінальної заробітної плати і рівня цін на предмети споживання і послуги. Цю зале- жність можна відтворити за допомогою формули (5.2):
НЗП
І ,
І
Ц
(5.2)
де ІРЗП, ІНЗП, ІЦ – індекси реальної, номінальної заробітної плати та індекс цін.
Якщо ціни на товари зростають швидше ніж номінальна заробітна плата, то ре- альна заробітна плата знижується.
Слід зауважити, що за своєю структурою заробітна плата неоднорідна, кожний її складовий елемент виконує окрему функцію матеріального стимулювання і має пев- ну економічну самостійність за необхідного взаємозв'язку всіх її частин.
Як визначено ст.2 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата за своєю структурою складається з основної (постійної) і додаткової (змінної) частин, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до визначених норм праці (норми часу, норми виробітку, норми обслуговування, поса- дових обов'язків). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок і відрядних розці- нок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені норми за трудові успіхи та винахідливість, а також за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати – виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, ком- пенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які здійснюються понад встановлені зазначеними актами норми.
Особливе місце в системі оплати праці посідає мінімальна заробітна плата, яка є законодавчо встановленим розміром заробітної плати за просту, некваліфіко- вану працю, нижче якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником мі- сячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати не вклю- чаються доплати за роботу в надурочний час, у важких, шкідливих, особливо шкідли- вих умовах праці, на роботах з особливими природними географічними і геологічни- ми умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я, а також премії до ювілей-
них дат, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, матеріальна допомога. У разі коли працівнику, який виконав місячну (годинну) норму праці, нарахована заробітна плата нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати, підп- риємство здійснює доплату до її рівня.
Слід додати, що мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і госпо- дарювання. Вона є основою для визначення державних тарифів у сфері оплати пра- ці, пенсій, стипендій, допомоги та інших соціальних виплат.
Розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням:
вартісної величини мінімального споживчого бюджету з поступовим зближен- ням рівнів цих показників в міру стабілізації та розвитку економіки країни;
загального рівня середньої заробітної плати;
продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов.
Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі, не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу. Розмір міні- мальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один раз на рік у Законі про Державний бю- джет України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів представ- ників професійних спілок, власників або уповноважених ними органів, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення Генеральної угоди. Вона може пе- реглядатися при внесенні змін до Закону про Державний бюджет України залежно від зростання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги за угодою сторін коле- ктивних переговорів.
Джерела коштів на оплату праці визначаються ст.4 Закону України «Про оплату праці», згідно з якою до них належать частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок господарської діяльності підприємства. Для установ і організацій, що фі- нансуються з бюджету, – це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел. Об'єднання громадян оплачують працю найманих працівників з коштів, які форму- ються згідно з їх статутами.