Особливості організації оплати
праці на підприємстві
Як вказано в ст.5 Закону України «Про оплату праці», організація оплати праці здій- снюється на підставі:
законодавчих
та
інших
нормативних
актів;Генеральної угоди на державному рі- вні;
галузевих, регіональних угод;
колективних договорів;
трудових договорів.
Суб'єктами організації оплати праці є:
органи державної влади та місцевого самоврядування;
власники, об'єднання власників або їх представницькі органи;
профспілки, об'єднання професійних спілок або їх представницькі органи;
працівники.
Організація оплати праці визначає взаємозв'язок мір праці і мір її оплати. Міри праці визначають за допомогою кількісних та якісних показників, а міри оплати – за допомогою прожиткового рівня.
Основною вимогою до організації оплати праці на підприємстві є забезпечення необхідного підвищення заробітної плати при зменшенні її витрат на одиницю продук-
ції, а також гарантованості виплати заробітної плати за рахунок результатів фінансо- во-господарської діяльності підприємства.
Організацію оплати праці слід будувати з урахуванням таких принципів:
Здійснення оплати праці найманого працівника залежно від його особистого вкладу, кількості та якості витраченої праці.
Надання самостійності підприємству у виборі форми і системи оплати праці, а також визначенні її розміру відповідно до чинного законодавства.
Дотримання співвідношення в оплаті праці різних категорій і професійно- кваліфікаційних груп з урахуванням складності та престижності виконуваних робіт, а також умов праці.
Стимулювання підвищення організаційно-технічного рівня виробництва, змен- шення собівартості і поліпшення якості продукції.
Регулювання системи оплати праці з тим, щоб забезпечити просте відтво- рення робочої сили на підприємстві.
Посилення соціального захисту працівників.
Ясність і простота способів нарахування заробітної плати.
Забезпечення виконання основних принципів організації оплати праці здійсню- ється за допомогою таких її складових елементів, як система угод і договорів на різ- них рівнях ієрархії, а також через нормування праці, тарифну систему, різні форми й системи оплати праці на окремих підприємствах і його структурні підрозділи. Кожний з цих елементів має власне призначення, проте їхня взаємодія забезпечує дієве фор- мування системи матеріальної зацікавленості у досягненні високих виробничих пока- зників кожним з працівників.
За сучасних умов господарювання суб'єктів підприємницької діяльності разом із загальноекономічними змінами відбуваються певні зміни і в сфері оплати праці. Про- те ці зміни відбуваються повільно, і система оплати праці має такі недоліки:
суттєві розбіжності в розмірах заробітної плати працівників однакового про- фесійно-кваліфікаційного рівня у державному і недержавному секторах;
низька частка заробітної плати у валовому внутрішньому продукті (ВВП);
деформоване співвідношення мінімального і максимального рівнів заробітної плати;
втрата тарифною системою оплати праці своєї стимулюючої функції, недо- статня тарифна частина в загальній заробітній платі;
недостатня залежність розмірів заробітної плати від кількості та якості праці;
невиконання мінімальною заробітною платою своїх функцій;
деформація співвідношення рівнів заробітної плати працівників фізичної і ро- зумової праці.
Зважаючи на вказані недоліки, слід зазначити, що правильна організація систе- ми оплати праці є необхідною умовою ефективного стимулювання праці. Її реформу- вання має здійснюватися шляхом підвищення ціни робочої сили; встановлення єди- них регуляторів і рівноцінних умов відтворення робочої сили незалежно від форм власності; збільшення тарифної частини у заробітній платі; підвищення частки міні- мальної заробітної плати у середній заробітній платі; удосконалення механізму дер- жавно-договірного регулювання заробітної плати тощо.
Як вказано в ст.6 Закону України «Про оплату праці», основою організації сис- теми оплати праці є тарифна система, яка включає такі елементи:
тарифні сітки;
тарифні ставки;
схеми посадових окладів;
тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).