1. Міжнародні норми в галузі оборони праці

1.1. Соціальне партнерство в охороні праці

1.1.1. Поняття соціального партнерства та його суб'єкти

Міжнародний досвід показує, що оскільки в єдину систему охорони праці підучені декілька суб'єктів з різними інтересами, те, якою б сильною не була ьіконодавча складова цієї системи, все-таки найдійовішим залишиться шлях переговорів, спільний пошук шляхів вирішення проблем охорони праці в прі апізації, - все те, що ми вкладаємо в поняття «соціальне партнерство».

Соціальне партнерство в охороні праці вигідно для обох партнерів: і нільний внесок у поліпшення умов праці веде до росту продуктивності й підвищенню якості продукції, що важливо для роботодавців, і одночасно жнюмагає зберегти здоров'я працівників. І навпаки, погані умови праці при роздачі «безкоштовного молока» і маленькій надбавці до заробітної плати за шкідливі умови праці завдають шкоди здоров'ю працівників і у перспективі є невигідними для роботодавця.

Сьогодні в процесі трудових відносин ми все частіше зіштовхуємося з поняттям «соціальне партнерство». Воно прийшло до нас із міжнародного досвіду трудових відносин і поступово стає нормою нашого життя.

У Трудовий кодекс Російської Федерації уведений окремий розділ «Соціальне партнерство в сфері праці», де законодавчо закріплене визначення соціального партнерства (стаття 23).

Соціальне партнерство в сфері праці - це система взаємин між працівниками та роботодавцями, органами державної влади та місцевого самоврядування, спрямованих на забезпечення узгодження інтересів працівників і роботодавців з питань регулювання трудових відносин та інших безпосередньо пов'язаних з ними відносин.

В модельному законі СНД «Про соціальне партнерство» (прийнятий на 27-му пленарному засіданні Міжпарламентської Асамблеї СНД, постанова № 27-14 від 16.11.2006 р.) дається таке визначення:

Соціальне партнерство - взаємодія органів державної влади, об'єднань роботодавців і профспічок у визначенні і проведенні в життя узгодженої соціально-економічної політики, політики в області трудових відносин, а також двосторонні відносини між роботодавцями і профспілками, спрямовані на забезпечення узгодження їхніх інтересів у порядку, обумовленому законодавством.

Суб'єктами (сторонами) соціального партнерства с:

• Працівники - в особі профспілок;

• Роботодавці - в особі об'єднань роботодавців;

• Держава - в особі органів державної влади.

Соціальне партнерство будується на таких основних принципах:

• рівноправність сторін;

• довіра, повага і врахування інтересів сторін;

• визнання повноважень представників сторін соціального партнерства;

• сумлінність у відносинах сторін соціального партнерства, що передбачає щирість і конструктивність, прагнення прийти до згоди;

• добровільність прийняття сторонами певних зобов'язань;

• компроміс у вирішенні виникаючих розбіжностей;

• обов'язковість виконання досягнутих домовленостей, відповідальність сторін за виконання прийнятих зобов'язань і рішень;

• повне інформування сторін з метою виконання завдань соціального партнерства;

• верховенство колективних договорів над індивідуальними трудовими договорами при визнанні більш сприятливих умов останніх.

Одні з найважливіших трудових відносин - це відносини в галузі охорони праці.

Працівник приходить до роботодавця з метою - заробити на життя. Головними для працівника будуть питання: як я буду працювати, у яких умовах, наскільки безпечні будуть умови моєї роботи й скільки я буду за цс одержувати'⁷ У кожного працівника свої пріоритети в цьому списку, але одне неодмінно буде його цікавити - умови ііого праці.

Можливо, цілком достатнім буде жорсткого державного регулювання взаємин сторін, що беруть участь в охороні праці? Навіщо ще якесь соціальне партнерство?

Справа в тому, що взаємини суб'єктів охорони праці в організаціях настільки різноманітні, що передбачити всі нюанси в законах просто неможливо. Роль держави полягає в створенні певних правил взаємин суб'єктів охорони праці, у виданні нормативно-правових актів з охорони праці, у здійсненні контролю за дотриманням цих загальних правил. На суб'єктів охорони праці держава покладає обов'язки й надає певні права. Так що в умовах динамічно мінливої економіки ми можемо говорити лише про основні права

І обов'язки суб'єктів охорони праці, покладаючись на їхній здоровий глузд та уміння спільно знаходити шляхи вирішення виникаючих проблем.

Оскільки в галузі охорони праці перетинаються інтереси працівників і роботодавців, зрозуміло, що може виникати прагнення змінити баланс інтересів ми свою користь за рахунок іншої сторони. Зрозуміла й регулююча роль держави, що прагне встановити єдині для всіх правила і механізми виробки таємно погоджених рішень. У двох суб'єктів охорони праці - роботодавця і працівника - свої інтереси до охорони праці та природне прагнення дотримувати їх з найменшими для себе втратами.

Працівник зацікавлений, як мінімум, у забезпеченні з боку роботодавця ідорових і безпечних умов своєї праці, високої оплати прані.

Роботодавець ставить на перше місце економічні аспекти діяльності і прагне звести свої витрати до мінімуму, у тому числі й витрати па охорону праці.

Держава покликана встановити гарантії прав й обов'язків кожного із суб'єктів і створити механізм виконання встановлених норм охорони праці, для чого видаються закони й утворюються органи управління та нагляду за охороною праці.

Соціальне партнерство в охороні праці - це система пошуку взаємно-прийнятних шляхів рішення загальних проблем охорони праці в організаціях, система взаємних домовленостей між всіма суб'єктами охорони праці.

Ці взаємні домовленості закріплюються таким чином:

• У прийнятті колективних договорів, обов'язковою і невід'ємною складовою частиною яких є угоди про охорону праці;

• У створенні спільних структур в організаціях, покликаних вирішувати проблеми охорони праці;

• У формуванні системи управління охороною праці, яка сприяє зацікавленості роботодавця і кожного працівника в ефективній роботі з- охорони праці, у тому числі через економічні важелі.

Участь роботодавця в системі управління охороною праці в організації - це в першу чергу служба охорони праці.

Участь працівників у системі управління охороною праці - це створення спільних з роботодавцем комісій з питань охорони праці, вибори уповноважених осіб з питань охорони праці.

Участь держави в системі управління охороною праці - це прийняття законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці та контроль за його дотриманням всіма суб'єктами охорони праці на всіх рівнях.

Ідея соціального партнерства, зокрема в галузі охорони праці, є основоположною в. діяльності міжнародних організацій. Міжнародна організація праці (МОП) загалом має унікальну тристоронню структуру, визнану компетенцію і багатий досвід у соціальній сфері, тому вона відіграє важливу роль у розробці принципів, якими керуються уряди, організації роботодавців і організації працівників.

В Європейському Союзі соціальна політика також побудована па принципах соціального партнерства.