2.2 Закон України «Про охорону праці»

Закон України «Про охорону праці» був прийнятий Верховною Радою в 1992 році, доповнений у наступні роки і затверджений Президентом в новій редакції в 2002 році.

Цей закон включає дев’ять розділів і 44 статті.

В Розділі I (ст. 1-4) «Загальні положення» визначаються основні визначення, принципи державної політики в області охорони праці, а також на кого розповсюджується дія закону.

Розділ II (ст. 5-12) «Гарантії прав громадян на охорону праці» висвітлює обов’язки роботодавця перед працівниками щодо умов праці, питання охорони праці жінок, неповнолітніх, інвалідів.

У Розділі III (ст. 13-24) «Організація охорони праці» йдеться про обов’язки роботодавця щодо створення системи управління охороною праці і забезпечення її функціонування; висвітлюються питання організації служби охорони праці на підприємстві, її функції, джерела фінансування; зобов’язання робітників турбуватися про своє здоров’я й безпеку оточуючих, виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, проходити медогляди.

В Розділі IV (ст. 25, 26) «Стимулювання охорони праці» запроваджено економічне стимулювання працівників (ст. 25) за активну участь і ініціативу з впровадження заходів з підвищення рівня безпеки праці, яке здійснюється у відповідності з колективним договором, угодою, законодавством. Відшкодування збитків (ст. 26) за порушення правил охорони праці – державі, юридичним і фізичним особам відбувається згідно з діючим законодавством.

Розділ V (ст. 27-30) – «Нормативно-правові акти охорони праці». До них належать правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції, обов’язкові для виконання. Вони переглядаються не рідше одного разу на 10 років.

Розділ VI (ст. 31-37) «Державне управління охороною праці» визначає органи державного управління охороною праці та їх компетенцію – Кабінету Міністрів України, спеціально уповноваженого органа виконавчої влади, Ради Міністрів АР Крим, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування.

Розділ VII (ст. 38-42) – «Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці». Державний контроль (ст. 38) здійснюють:

• спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці (Держгірпромнагляд);

• спеціально уповноважений центральний орган з питань радіаційної безпеки (Державний комітет України із ядерної та радіаційної безпеки);

• спеціально уповноважений центральний орган з питань пожежної безпеки (Управління пожежної охорони МНС України);

• спеціально уповноважений центральний орган з питань гігієни праці (Санітарно-епідеміологічна служба МОЗ України).

В статтях 39 и 40 визначаються права і відповідальність, а також соціальний захист посадових осіб спеціально уповноваженого центрального органа виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Громадський контроль за виконанням законодавства з охорони праці (ст. 41) здійснюють профсоюзні спілки або уповноважені працівниками особи, які наділені правом перевіряти стан охорони праці (ст. 42).

В Розділі VIII (ст. 43, 44) – «Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці» – визначається відповідальність за порушення вимог з охорони праці: дисциплінарна, адміністративна, матеріальна і кримінальна.

Розділ IX – «Прикінцеві положення» визначає початок дії цього закону і терміни приведення законодавчих актів у відповідність цьому закону.