48. Поняття цінності права. Аксіологія “природного” права і позитивного права.

Під цінністю права розуміється його спроможність служити метою і засобом задоволення науково обґрунтованих, соціальне справедливих загальнолюдських потреб та інтересів громадян та їх об'єднань. Цінності

в праві слід сприймати як шкалу виміру самого права. Цінність у праві — це те сутнісне, що дозволяє праву залишатися самим собою.

Визначення юридичних цінностей — предмет юридичної аксіології.

Стверджуючи принципи свободи і справедливості, право набуває глибокого особистого значення, стає цінністю для окремої людини, конкретної групи та суспільства в цілому, відкриває особі доступ до благ і виступає дієвим засобом її соціальної захищеності. Як писав український мислитель

Б. Кістяківський, «право лише там, де є свобода особи». У цьому проявляється гуманістичний характер права. Саме через свою власну цінність право входить до арсеналу загальнолюдських цінностей, що виробляються поколіннями людей протягом історії.

Право в суспільстві в умовах цивілізації з аксіологічної точки зору — це не тільки необхідність, засіб соціального регулювання, але і соціальна цінність, соціальне благо.

Вихідним для розуміння права в цій якості є його особливості як інституційного утворення. Завдяки своїй інституційності право володіє низкою важливих властивостей — загальнообов'язковою нормативністю,

формальною визначеністю, високою забезпеченістю й іншими, які розкривають його місію істотної соціальної сили суспільства, носіями значної соціальної енергії.

Позитивізм, засновником якого був Огюст Конт — (французький філософ), скерований проти метафізики (вважався спекулятивною філософією). Позитивісти вважали, що справжні наукові (тобто позитивні) знання містяться у практичному розумінні людини, підкоренні явищ природи. У юридичній науці появилося відгалуження позитивізму — юридичний позитивізм. Дослідники нового напряму зосереджували увагу на вивченні лише діючих нормативно-правових актів, права, яке встановила держава, законодавча влада. Заперечувалось природне право, інтуїціонізм. Тим самим вони обмежили завдання юридичної науки. Доповненням до позитивного права допускається морально-етичні та деякі інші соціальні норми, без метафізичних обґрунтувань. Поява юридичного позитивізму завдячує серії нових наукових відкриттів у природничих науках (фізика, хімія, біологія), мінералогія. Ці нововідкриті закони мають реальне застосування — на відповідних дослідах, а природне право таких дослідів (наочно-демонстративних за бажанням людини) влаштувати не може. Тому появилась зневіра до природного права, а появилась віра у нове право — позитивне. Але юридичний позитивізм не є послідовним, тому почали виникати оновлені позитивістські течії: емпіріокритицизм, неопозитивізм, постпозитивізм та ряд інших. Ці раціоналістичні теорії здійснювали агонію опонентів позитивізму. Заміна однієї позитивістської теорії іншою згодом до заміни і першої. Цей процес нескінченний і безрезультативний, оскільки підтвердити ту чи іншу позитивістську теорію немає чим, а заперечити завжди можна.

У наукових колах поступово формується прихильність до природного права, до його чергового відродження. Позитивістські течії не знищили вчення про природне право, а зробили його більш струнким і стабільним. Первинне поняття про природне право в античні часи мало релігійний зміст. В епоху Відродження релігійний зміст природного права насичується законами розвитку природи, утворюючи певну систему норм. Ця система норм доповнюється у Новому часі моральними нормами, що регламентують дух людини. Тоді природне право формує конкретний порядок дій людини, які необхіні для її практичної життєдіяльності, для задоволення деонтологічних потреб.

Епоха сучасної філософії (ХІХ – ХХ ст.) сприяла появі природного права як науки. Природне право, загартоване у боротьбі з юридичним позитивізмом, формулює власні теоретичні засади, здійснює наукові обґрунтування деонтологічного процесу людини, але не заперечує позитивне право (хоча заперечення в бік природного права існують і сьогодні). Навпаки природне право намагається покращити позитивне право, зробити його більш динамічним, мобільним, наближеним до себе.

Для кращого співставлення позитивного і природного права необхідно виділити їхні спільні та відмінні риси.

Спільні риси між позитивним та природним правом:

1. Як позитивне право, так і природне право скеровані на регулювання поведінки людини, підтримання гармонійності Всесвіту;

2. У позитивному і природному праві спільними є значна частина моральних норм;

3. Природно-правові принципи й функції знаходять своє відображення також в позитивному праві;

4. Існує процедурне позитивне право і процедурне природне право;

5. Чотири ознаки злочину у позитивному праві: суспільне небезпечність, протиправність, винність і караність характерні й для природного права;

6. Чотири ознаки складу злочину у позитивному праві, об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона притаманні також й природному праву;

7. Позитивне і природне право мають спільну логіку;

8. Позитивне і природне право підтримують державні органи.

Відмінні риси між позитивним та природним правом:

1. Позитивне право створила людина, чого не можна сказати про природне право. Теорія природного права завжди онтологічна, а теорія позитивного права в кращому випадку намагається випливати з онтології;

2. Природне право є досконалим, вічним а позитивне — недосконалим, короткочасним;

3. Частина норм природного права є незмінною а норми позитивного права — змінні, хоча й консервативні;

4. Природне право регулює онтологічні й деонтологічні процеси, а позитивне право — лише деонтологічні;

5. Природне право змінюється повільно й еволюційно, позитивне право — швидко й революційно;

6. Не всі норми позитивного права відповідають природному праву. Природне право — еталон для позитивного;

7. Природне право — метафізичне, а позитивне право — раціональне. Існує надприродне право, але надпозитивного права немає;

8. Для позитивного права важливим є елементарна мораль, а для природного — вища мораль;

9. Позитивне право заперечує природне, а природне право підтримує позитивне;

10. Позитивне право обмежує свобідну волю, застосовує примус, сприяє виконанню волі іншої людини, а природне право підтримує, охороняє свобідну волю людини.