- •Питання для контролю
- •Концептуальний плюралізм у суспільних (гуманітарних) науках як їх закономірна властивість. Його гносеологічні, соціальні та інші витоки (причини). Праворозуміння: поняття та класифікація.
- •Залежно від того, чи виникнення права пов’язується з людською свідомістю або за онтологічним статусом. Причини виникнення права (онтологічний критерій):
- •2) Поняття філософії права та її предмета: сучасні інтерпретації.
- •3) Складові філософії права: проблеми структуризації.
- •4) Як співвідносяться загальна теорія права і держави (праводержавознавство) та філософія права: “окремішність”?: ціле й частина? частина й ціле? загальне й особливе? особливе й загальне?
- •5)Основні функції філософії права.
- •6) Чи залежить якість (ефективність) професійної діяльності юриста від його філософсько-правових поглядів (знань, уявлень)?
- •8) Загальне поняття методології філософії права. Її склад (структура).
- •9) Концептуальні підходи у науці філософії права як фундамент її методології (поняття, види, загальна характеристика).
- •7) Предмет філософії права – найзагальніші праводержавні закономірності – як визначальний чинник формування її методології. Класифікація таких закономірностей.
- •10) Методи та способи (прийоми) дослідження у філософії права (поняття, види, загальна характеристика).
- •11) Потреби, інтереси та інші чинники, що впливають на застосування методології філософсько-правових досліджень. Методологічна дисципліна та її постулати.
- •12) Трансформаційні перетворення у методології сучасної вітчизняної філософії права та інших галузей юридичної науки (причини, стан, тенденції).
- •13) Термін “право” як засіб позначення низки понять, котрі відображають відповідні явища (герменевтико-лінгвістичний механізм та закономірності).
- •14) Поняття праворозуміння. Класифікація основних напрямків філософії права (типів праворозуміння).
- •15) Сутність і причини існування позитивістського типу право розуміння. Основні етапи його розвитку. Різновиди.
- •16) Юридичний (легістичний) позитивізм: загальна характеристика
- •1. Класичний позитивізм Дж. Остіна
- •2. «Чисте вчення про право» г. Кельзен.
- •3. Аналітична юриспруденція
- •17) Аналітична юриспруденція Дж.Остіна.
- •18) “Чисте” вчення про право г.Кельзена.
- •Концепція “первинних” і “вторинних” правил х.Херта.
- •Соціологічний позитивізм: загальна характеристика
- •21.Школа “вільного права” (є.Ерліх, Канторович, Жені).
- •22.Право як інструмент соціального контролю за боротьбою інтересів (р.Паунд).
- •Юридичний реалізм (к.Левеллін, Дж. Френк).
- •Правовий інституціоналізм (л. Дюгі, м. Оріу).
- •Психологічний позитивізм у філософії права: загальна характеристика
- •Правопсихологічна концепція л.Петражицького та її подальші прояви.
- •Екзістенціалістське праворозуміння
- •Комунікативне праворозуміння та герменевничне праворозуміння. Право як наслідок індивідуального інтелектуального визнання.
- •Комплексні (інтегральні) різновиди позитивістського праворозуміння: загальна характеристика
- •Марксистське праворозуміння.
- •Антропологічне праворозуміння.
- •Здобутки й проблеми позитивістського підходу до праворозуміння.
- •Загальна характеристика “природного” праворозуміння. Основні його різновиди (класифікації).
- •Філософсько-антропологічний підхід – методологічний фундамент сучасного наукового “природного” праворозуміння.
- •36.Основоположні права людини – онтологічна основа “природного” праворозуміння у хх-ххі ст.
- •39Соціальна сутність основоположних прав людини.
- •40. Зміст і обсяг прав людини як їх, відповідно, якісна й кількісна характеристики. Діалектика універсального й конкретно-історичного у феномені прав людини
- •Гідність людини як фундамент усіх її основоположних “природних” прав.
- •42Проблеми класифікації прав людини.
- •43.Здійснення прав людини проблеми його обмежування. Межі прав людини (поняття, класифікація). Принципи та підстави встановлення та застосування правообмежень.
- •44. Загальні тенденції розвитку прав і свобод людини (соціально-філософський аспект).
- •45.Діалектика універсалізації назв та урізноманітнення змісту й меж прав людини. Стандарти прав людини.
- •Верховенство права як панування прав людини у суспільстві та державі.
- •47. Загальне поняття цінностей. Їх класифікація.
- •48. Поняття цінності права. Аксіологія “природного” права і позитивного права.
- •51. Цінність права для суспільства; її показники.
- •52 Необхідність і проблеми зростання цінності права в умовах глобалізації.
- •53Правовиховні аспекти аксіології права.
15) Сутність і причини існування позитивістського типу право розуміння. Основні етапи його розвитку. Різновиди.
Як самостійна течія правової думки позитивізм виник у 30-40 роках 19 ст. У зв’язку з теоретичним обґрунтуванням формально-догматично юриспруденції.
Найближчим попередником цієї концепції був І. Бентам (1748-1832), а безпосереднім засновником і головним представником позитивізму – Дж. Остін.
Філософія права на думку позитивістів, повинна займатися вивченням її логічного змісту і мовного висловлювання. Позитивність права означає «Фактичне існування», його «дійсність».
Виділяють кілька видів позитивізму:
«Етатистський» позитивізм вбачає позитивістські права у встановленні його державною інституцією(«авторитетом»). Буття права для нього існує в актах цього авторитету (договорах, які санкціоновані державою, в законах, постановах, звичаєвому праві)
«Психологічний» позитивізм вбачає позитивність права в певних психологічних станах, таких, наприклад як «визнання», переживання належного».
«Соціологічний» позитивізм шукає позитивність права у певних зовнішніх способах поведінки: у фактичному виконанні правових приписів суб’єктами права або в його застосуванні певною групою людей.
Отже суть цього напрямку можна охарактеризувати так: джерелом знань є досвід і тільки досвід; методом науки є індукція і тільки індукція; предметом дослідження можуть бути факти і тільки факти.
16) Юридичний (легістичний) позитивізм: загальна характеристика
У другій половині 19 ст. домінуючим напрямом стає правовий позитивізм. Правовий позитивізм базується на політичній передумові, тобто на визнанні засадничої цінності держави, а також на вірі в експеримент, досвід який з природничих наук переноситися у правові науки. Головне завдання юридичної науки, згідно з цією теорією, полягає у тлумаченні та систематизації щораз численніших правових норм та в намаганні стабілізувати ці норми, виявом чого були кодифікації.
Один з представників позитивізму писав : «приватне і публічне право ґрунтується на юридично обов’язкових актах, на засадах, вироблених публічною владою, а не на суто дедуктивних висновках розуму, не на особистій думці якогось філософа чи правознавця.
Юридичний позитивізм вважає право утворенням держави, залежним від її державної влади і підкореним їй.
У розвитку юридичного позитивізму виділяють такі етапи:
1. Класичний позитивізм Дж. Остіна
2. «Чисте вчення про право» г. Кельзен.
3. Аналітична юриспруденція
Остін пояснював, що закон – це правило, встановлене для панування з баку однієї особи, що мислить, на іншою. З його точки зору, є закони Божі й закони людські. Божі не мають юридичного значення. Людські закони поділяють на позитивні та позитивну мораль.
Позитивні закони встановлюють політичні керівники для політичних підлеглих чи самі громадяни, щоб здійснити свої юридичні права, які їм надано. Правила позитивної моралі або моральні закон, не встановлені вищим політичним керівництвом для своїх підлеглих, включають такі правила, як статути клубів, закони моди, міжнародне право.
Отже за Остіном, закон- це певна команда. Проте він відрізняє закон від такої команди, яка подається з приводу якогось конкретного випадку чи стосується конкретної особи чи події. Закон є командою чи наказом, що зобов’язують особу чи осіб діяти певним чином завжди або утримуватися від певних дій.