- •2. Предмет та система курсу «Порівняльна адвокатура». Особливості методології курсу
- •3. Історія виникнення і становлення інституту адвокатури в Україні
- •4. Прокуратори,Литовські статути.
- •5. Права за якими судиться малоросійський народ
- •6. Судова реформа 1864 р. Присяжні,приватні повірені.
- •7. Становлення адвокатури за радянських часів.
- •8.Адвокатська діяльність у структурі правових систем сучасності, порівняльно-правовий аспект.
- •9.Зародження та особливості інституту адвокатури у Стародавній Греції.
- •10. Виникнення та розвиток адвокатури у Римі (період імперії та республіканський період).
- •12. Характеристика адвокатури періоду раннього та пізнього Середньовіччя.
- •14. Проведення порівняльного аналізу становлення інституту адвокатури у сучасних європейських країнах: Великобританія, Франція, Німеччина.
- •15.Особливості становлення адвокатури у Великобританії
- •16.Становлення інституту адвокатури у сша.
- •17.Характеристика сучасного законодавства про адвокатуру країн романо-германського права
- •18. Особливості допуску до адвокатської діяльності у сша та Великобританії.
- •19. Права та обов'язки адвоката за законодавством Німеччини та Франції.
- •§ 43 Цього закону, "адвокат зобов'язаний сумлінно виконувати свої професійні обов'язки, бути гідним поваги і довіри, яких вимагає становище адвоката".
- •20.Особливості правового регулювання інст. Адвокатури у Швейцарії
- •21. Особливості допуску до адвокатської діяльності у Німеччині та Франції: порівняльний аспект.
- •22.Законодавство про адвокатуру 2013 р. В Італії
- •24. Обов'язкова участь адвоката-захисника у кримінальному процесі за законодавством Великобританії,
- •25. Інститут адвокатури у Великобританіїї
- •26. Правовий статус адвоката у сша
- •27. Правове положення адвокатури у системі пр. Інститутів сша
- •28 .Правове положення адвокатури у системі правових інститутів сша. Структура організаційно-правові форми адвокатської діяльності у сша та Канаді.
- •29. Умови набуття адвокатської професії; допуск до адвокатської практики у сша. Канаді, охарактеризувати відмінності.
- •30. Роль адвоката-захисника у системі кримінального судочинства сша.
- •31. Кодекс професійної етики сша. Порівняльна характеристика з європейськими стандартами.
- •32. Американська Асоціація адвокатів, її структура та повноваження.
- •33. Умови набуття адвокатської професії у Великобританії.
- •34. Обов'язкова участь адвоката у цивільному процесі за законодавством Франції Німеччини,України.
- •35. 3Агальні положення діяльності адвокатури Німеччини.
- •36. Правовий статус адвоката у Німеччині, його професійні права та обв'язки.
- •37. Спеціалізовані адвокати Німеччини.
- •38. Юридична освіта та допуск до адвокатської діяльності у Німеччині.
- •39. Гонорарна практика адвокатів у Німеччині.
- •40. Правове регулювання адвокатської діяльності Франції.
- •41. Структура адвокатури Франції та організаційні форми її діяльності.
- •42. Умови необхідні для допуску до адвокатської діяльності у Франції.
- •43. Оплата правової допомоги адвокатів у Франції, надання безоплатної правової допомоги.
- •44. Система юридичної освіти у Франції. Допуск до адвокатської діяльності.
- •45.Поняття та зміст професійної етики адвоката за законодавством Франції.
- •46. Надання адвокатом безоплатної правової допомоги у країнах Європи.
- •47. Загальна характеристика етапів розвитку адвокатури у Росії.
- •48. Порівняльно-правовий аналіз розвитку інституту адвокатури в Росії та країнах Європи.
- •49.Організація та діяльність суч адвокатури Росії
- •50. Поняття та зміст адвокатської діяльності за законодавством країн снд.
- •51. Визначення поняття адвокатури як виду професійної діяльності за законодавством країн снд.
- •52. Правовий статус адвоката за законодавством країн снд.
- •53. Членство адвоката у професійних об'єднаннях за законодавством країн снд.
- •54. Гарантії давок. Діяльності за законод країн снд та України
- •55.Страхування адвокатської діяльності за країнами снд та України
- •56. Правове положення адвоката в Європейському суді з прав людини.
- •57. Процесуальні основи діяльності адвоката в Європейському суді з прав людини. Вимоги, яким повинен відповідати адвокат-представник у Європейському суді з прав людини.
- •58. Підготовка та проведення справи в Європейському суді з прав людини.
- •59. Участь адвоката на стадії виконання рішення Європейського суду з прав людини.
- •60. Участь адвоката у Європейському суді з прав людини.
- •61.Міжнародно-правові документи, які регламентують діяльність адвокатури
- •62.Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства
- •64.Акти вторинного права єс
- •65. Поняття професійної етики адвоката, її зміст та значення.
- •67.Стаття 10. Конфіденційність
- •69.Стаття 13. Вимоги до рекламування адвокатської діяльності
- •67.Адвокатська таємниця та адвокатська недоторканість.
- •68.Розділ II набуття права на заняття адвокатською діяльністю. Організаційні форми адвокатської діяльності
- •70.Розділ X. Відповідальність за порушення правил адвокатської етики
- •71. Надання адвокатом безоплатної правовї допомоги в Україні
- •72. Участь адвоката у кримінальному процесі
- •76. Участь адвоката у позасудових способах захисту.Медіатори
- •77. Розділ VII адвокатське самоврядування
- •78. Стаття 45. Національна асоціація адвокатів України
- •79. Стаття 20. Професійні права адвоката
- •80.Організаційно-правові форми зд. Адвок. Діяльності в Україні
- •81.Зу Стаття 30. Гонорар
14. Проведення порівняльного аналізу становлення інституту адвокатури у сучасних європейських країнах: Великобританія, Франція, Німеччина.
Впродовж XVI—XIX століть адвокатура поступово набирає іншого вигляду та набуває сучасних форм. У нові часи вона стає самостійною і виробляє станову організацію, яка існує по сьогоднішній день.
Так, у Франції утвердження самостійного стану сталося внаслідок розпаду "общини адвокатів і повірених", про яку йшлося вище. Органом самоврядування адвокатської общини стали комітет або рада.
В Англії організація судових колегій набрала більш стрункого вигляду. Так, вони перетворилися на самоврядні общини з виборними старшинами, членами яких були як адвокати, так і кандидати. Вони присвоювали останнім звання адвокати або позбавляли його, здійснювали нагляд за внутрішньою дисципліною і, загалом, відали усіма справами общини.
У Німеччині за статутом 1876 р. адвокати об'єднувалися у адвокатську камеру (або адвокатську колегію) на чолі з виборною радою.
У цей період твердо утвердилася додаткова умова щодо допуску до адвокатської професії — наявність практичного стажу юридичної роботи або стажування. Наприклад, у Франції згідно з указом 1822 р. вимагалася наявність 3-річного практичного стажу або 5-річне стажування. У Німеччині статут 1878 p. встановив 3-річну практичну підготовку до самостійної адвокатської діяльності.
Зазнала докорінної зміни і гонорарна практика. Тепер винагорода за захист в суді або надання юридичної поради перестала бути платнею за особисту послугу, перетворившись на почесний дарунок, який не можна було ні обумовлювати, ні вимагати по суду (зокрема, у Франції та Англії). Але й клієнт, сплативши гонорар, не міг вимагати його повернення. У Німеччині за законом 1879 p. визначення гонорару чинилося як за домовленістю, так і за таксою.
Отже, минаючи масу проміжних і змішаних форм, що існували в середні століття в Європі, до початку новітнього часу сформувалося два основних типи побудови адвокатури: англо-французький і німецький. Розглянемо коротко основні риси кожної з них.
1. Англо-французька система організації адвокатури будувалася на наступних принципах: І. Відносна (на відміну від абсолютної) воля професії адвоката. ІІ. Станова організація адвокатури. ІІІ. Відділення адвокатури від судового представництва. ІV. Тісний зв'язок адвокатури з магістратурою. V. Відносна безплатність праці адвоката.
Розкриємо суть кожного принципу. 1-й принцип означає, що, незважаючи на те, що доступ в адвокатуру був відкритий для кожного, проте існував визначений освітній і моральний ценз для бажаючих стати адвокатом. 2-й принцип виражений у тому, що адвокатура являла собою самокеровану організацію, і тільки член цієї організації (колегії адвокатів) вважався адвокатом. 3-й принцип представлений як досить суворий організаційний і законодавчий поділ осіб, що займаються адвокатською діяльністю і судовим представництвом. 4-й принцип означає, що адвокатура і судова влада знаходяться на одному соціальному і правовому рівні. Адвокати мали переважне право на заняття суддівських посад. 5-й принцип виражений у тому, що оплата роботи адвоката вважалася даром вдячного клієнта за участь у його справі. Заборонені були всі угоди з приводу гонорару. Гонорар виплачувався тільки після закінчення справи, причому особисто клієнтом.
2. Німецька система. По ній організація адвокатури ґрунтувалася вже на трохи інших принципах, це: І. Відносна воля адвокатської професії. ІІ. Станова організація адвокатури. ІІІ. Сполучення адвокатської діяльності з правовим представництвом. ІV. Відсутність якого-небудь зв'язку адвокатури з магістратурою. V. Еквівалентна оплатність праці адвоката.
1-й і 2-й принципи вже описані в англо-французькій системі. Вони збігаються з німецькою. Але 3-й принцип означає відсутність організаційного розподілу між адвокатами і правовими представниками. Адвокати поєднують у собі сутність і діяльність обох цих суб'єктів. 4-й принцип полягав у тому, що адвокати не мали ніякого відношення до судової влади. Вони вважалися набагато нижче неї, і рідко хто з адвокатів міг стати суддею. 5-й принцип виражався в тому, що гонорар за надання адвокатом послуги був заробленою винагородою, а не даром вдячного клієнта, він визначався заздалегідь за згодою сторін або твердій таксі.
Коротко розглянувши обидва види зародження адвокатських систем Західної Європи, можна назвати основні причини розходження англофранцуської і німецької адвокатур. Очевидно, що ці причини знаходяться тільки усередині організації самої адвокатури. Нагадаємо, що два перших принципи побудови обох систем однакові. Тому причина розходжень систем знаходилася в інших трьох, а саме в наступному: там, де адвокатська діяльність з'єднана з представництвом, а адвокатура не може йти в порівняння із судом, причому адвокати за свою працю одержували винагороду в такому ж порядку, як і сфера обслуговування, там адвокатура швидко занепала, опустилася до рівня звичайного ремесла. Так вийшло з адвокатурою німецького типу. Англо-французька ж система адвокатури, навпаки, розцвіла.
Історія адвокатури кінця XІХ - початку XX століття, на жаль, розвивалася по типі саме німецької системи. Існуючий в багатьох країнах поділ власне адвокатури і правового представництва був згодом ліквідований, причому остаточно, адміністративними мірами. Наприклад, у Франції це відбулося досить пізно, із прийняттям у 1971 р. закону "Про реформу деяких судових і юридичних професій". Їм уперше була введена "єдина професія адвоката".
Така тенденція двадцятого сторіччя мала свої об'єктивні причини. Одна з них складалася в розширенні функції правового представництва. Судове представництво стало помітним свідченням майже повної регламентації громадського життя правом.
На цій базі сформувався новий напрямок юридичної діяльності - консалтинг, тобто надання юридичних консультацій у сфері бізнесу. Отже, був сформований новий тип юриста, що обслуговує ділових людей.
Інша тенденція сучасної західної адвокатури - це її інтернаціоналізація. Адвокати можуть тепер займатися своєю діяльністю не тільки на "своїй" території, але і практично у всіх країнах. Це насамперед стосується в першу чергу сфери обслуговування бізнесу, оскільки він став у принципі інтернаціональний. Інтернаціоналізація ж судової системи змінилася набагато в меншій мері.