7. Функції, сфера застосування та особливості офіційно - ділового стилю сулм.

Офіційно-діловий стиль в Україні зародився у період Київської Русі (земельні акти «Руська правда»).

У ХІХ ст. після Емського указу (1976 рік) українське діловодство було переведено на російську мову. У ХХ ст. було два спалахи відновлення українського офіційно-ділового стилю у 20 рр. і 60 рр.

Після прийняття Конституції Радянської України в 1989 році офіційно-діловий стиль став україномовним.

1. Сфера використання. Громадсько-політична, економічна, суспільна діяльність.

2. Мета. Регулювання офіційних відносин, формулювання законів, закріплення домовленостей.

3. Під стилі. Законодавчий, дипломатичний і адміністративно-канцелярський.

4. Жанри. Закон, акт, стаття, пакт, угода, заява, характеристика, звіт.

5. Ознаки стилю. Стандартизованість, логічність побудови, адресність, повнота, достовірність.

6. Мовні засоби. Наявність безособових форм, предикативних форм на -но, -то, поділ тексту на пункти та підпункти, відсутність особових займенників (за винятком заяви, автобіографії, пояснюючої записки, доручення).

Використання офіційно-ділових сталих висловів, канцеляризмів (слів, які використовується тільки в офіційно-діловому стилі при оформленні документів).

8. Функції, сфера застосування та особливості наукового стилю сулм.

Науковий стиль зародився у ХІХ ст. коли у 1861 році було видано журнал «Основа» і з першими статтями українських вчених.

На сьогоднішній день науковий стиль має дві основні проблеми:

1. Формування власне українського терміну системи.

2. Регулювання, використання іншомовних термінів поряд з власне українськими.

1. Сфера використання. Освіта, наука, технології.

2. Мета. Проаналізувати, систематизувати та повідомити результати досліджень.

3. Під стилі. Власне науковий, науково-навчальний, науково-популярний.

4. Жанри. Дисертація, курсова робота, реферат, монографія, підручник, посібник, журнальна стаття, лекція.

5. Ознаки стилю. Монологічність, предметність, аналітичність, аргументованість, логічність викладу, повнота інформації.

6. Мовні засоби. Використання термінологічної лексики, перевага абстрактних понять, використання простих чи ускладнених речень, наявність схем, таблиць, діаграм, рубрикація тексту на розділи, параграфи.

9. Культура мови і культура мовлення. Комунікативні ознаки культури мовлення.

Культура мови – це поняття, яке має два значення: 1) розділ мовознавства, який досліджує процеси формування мовних норм; 2) сукупність усіх мовних норм.

Культура мовлення – це живий процес реалізації мовних норм.

Культура мовлення базується на двох аспектах:

1. Знання мовних норм

2. Мовна майстерність

Культура мовлення характеризується такими ознаками:

1. Чистота мовлення

2. Інтонаційність

3. Виразність

4. Логічність

5. Повнота висловлювань

6. Завершеність

Висока культура мовлення означає досконале володіння літературною мовою у процесі спілкування та мовленнєву майстерність. Основними якісними комунікативними ознаками, їх ще називають критеріями, культури мовлення є правильність, точність, логічність, змістовність, доречність, багатство, виразність, чистота.

1)    Правильність - одна з визначальних ознак культури мовлення. Мова має свої закони розвитку, які відображаються у мовних нормах. Вільно володіти мовою означає засвоїти літературні норми, які діють у мовній системі. До них належать правильна вимова звуків і звукових комплексів, правила наголошування слів, лексико-фразеологічна, граматична, синтаксична нормативність, написання відповідно до правописних і пунктуаційних норм.

2)    Точність пов’язується з ясністю мислення, а також зі  знанням предмета мовлення і значення слова. Мовлення буде точним, якщо вжиті слова повністю відповідатимуть усталеним у цей період розвитку мови їхнім лексичним значенням. Точність мовлення залежить від інтелектуального рівня мовця, багатства його активного словникового запасу, ерудиції, володіння логікою думки, законами її мовного вираження.

3)    Логічність. Дотримання цієї ознаки культури мовлення означає логічно правильне мовлення, розумне, послідовне, у якому є внутрішня закономірність, яке відповідає законам логіки і ґрунтується на знаннях об’єктивної реальної дійсності.

4)    Змістовність мовлення  передбачає глибоке осмислення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з різнобічною інформацією з цієї теми, вміння добирати потрібний матеріал та підпорядковувати його обраній темі, а також повноту розкриття теми без пустослів’я чи багатослів’я.

5)    Доречність. Це такий добір мовних засобів, що відповідає змістові, характерові, експресії, меті повідомлення. Доречність мовлення – це врахування ситуації мовлення, комунікативних завдань, складу слухачів (читачів), їхнього стану, настрою, зацікавлень.

6)    Багатство. Показник багатства мовлення – великий обсяг активного словника, різноманітність уживаних морфологічних форм, синтаксичних конструкцій.

7)    Виразність. Ця невід’ємна частина культури мовлення означає використання невичерпних ресурсів виражальних засобів української мови і лежить в основі мистецтва володіння словом.

8)    Чистота. Мова тоді буде чистою, коли буде правильно звучати, коли вживатимуться тільки літературно-нормативні слова і словосполучення, будуть правильні граматичні форми.