11. Культура мовлення під час дискусії.

Важливе місце після логіки та організації дискусії має культура мовлення. Адже не так вже й багато людей у ході суперечки вміють дотримуватися елементарної культури мовлення. Це в першу чергу стосується використання необразливих, дипломатичних формулювань і т.п., це стосується вмінню висловлювати лаконічно свою думку, не припускатися двохзначного трактування своїх висловлювань і позицій.

Важливе місце також слід приділити часу виступів сторін, які ведуть дискусію. Не можна, щоб одна сторона мала більше часу для виступів.

Не можна, щоб хтось зі сторін переходив на силові методи ведення дискусії. Сила голосу – це ще не вирішення проблеми, це не наближення до найкращого розв’язання суперечки.

Не можна у жодному разі під час дискусій використовувати недозволені методи ведення суперечок: ображати один одного, натякати на якісь певні негативні сторони один одного, не маючи конкретних доказів чи відносячи до суперечки речі, які не мають логічного відношення до розглядуваних питань.

12. Основні правила ділового спілкування.

Ділова бесіда – це спілкування двох - п’яти осіб, з метою вирішення професійних питань та прийняття певних рішень.

Ділова бесіда здійснюється за умови дотримання таких вимог:

1. Становлення місця та часу.

2. Визначення теми та ознайомлення усіх учасників.

3. Становлення контакту при діловій зустрічі відбувається через фатичне спілкування.

4. Обговорення теми (обов’язково висловлюються усі учасники ділової бесіди).

5. Прийняття рішення та його фіксація.

6. Вихід із контакту передбачає висловлення вдячності, сподівань, побажань і прощання.

Вимоги до етики ділового спілкування:

1. Культура мови та мовлення.

2. Культура слухання – це вироблення умінь сприймати почуту інформацію, її аналізувати, спів ставляти зі своїми судженнями та вступати у процес обговорення.

3. Повага до співрозмовників та їхньої думки: уважно слухати не перебивати; говорити чітко, конкретно; не засуджувати, не осуджувати відмінну точку зору; ввічливо, тактовно реагувати на зауваження; доречно та обґрунтовано вказувати неточності, помилки.

4. Грамотно відповідно до стандартів оформляти необхідні документи.

Жанри ділових бесід:

1. Спілкування керівника з підлеглим:

- консультативна або інформаційна

- дисциплінарна

- оперативна

- поточна

2. Спілкування керівника з відвідувачем:

- інформаційна

- співбесіда

3. Спілкування працівника з клієнтом:

- консультаційна

- поточна

4. Спілкування двох колег:

- аналітична

- інформаційна

13. Роль невербальних засобів спілкування в професійному мовленні.

Поряд зі словесними засобами — мовленнєвими — на культуру спілкування впливають жести співрозмовників, інтонація, паузи, рухи тіла тощо. 

Невербальна (несловесна) комунікація — це система знаків, що використовуються у процесі спілкування і відрізняються від мовних засобами та формою виявлення. Науковими дослідженнями, зокрема, доведено, що за рахунок невербальних засобів відбувається від 40 до 80 % комунікації. Причому 55 % повідомлень сприймається через вирази обличчя, позу, жести, а 38 % — через інтонацію та модуляцію голосу.

Невербальна комунікація залежить від типу культури. Є, звичайно, жести, експресивні сигнали, які майже однакові в усіх народів (усмішка, сердитий погляд, насуплені брови, хитання головою тощо). Водночас є досить багато невербальних засобів, звичок, що прийняті лише однією нацією. Відомі невербальні сигнали, що в різних народів несуть різну інформацію. Наприклад, більшість європейських народів передають згоду, хитаючи головою згори донизу. Болгари цим жестом передають незгоду, японці — лише підтверджують, що уважно слухають співрозмовника. Популярний жест "коло", утворене пальцями руки, більшістю англомовних народів, а також в Європі та Азії застосовують з метою передавання інформації про те, що все гаразд, усе правильно. Але у Франції, наприклад, цей жест означає "нічого", в Японії — "гроші".

Серед невербальних засобів спілкування першою слід назвати оптико-кінетичну систему, що складається з жестів, міміки і пантоміміки, рухів тіла (кінесики). Далі виокремлюють паралінгвістичну та екстралінгвістичну системи. Паралінгвістична система — це вокалізації, тобто якості голосу, його діапазон, тональність. Екстралінгвістична система — це темп, паузи, різні вкраплення в мову (плач, сміх, кашель тощо). Традиційно вважалось, що ці види засобів є навколомовними прийомами, які доповнюють семантично значущу інформацію. 

Серед невербальних засобів особливою є система організації простору і часу спілкування — проксеміка. Ідеться про розміщення учасників зустрічі та доцільні, прийняті в різних ситуаціях і культурах часові характеристики різних форм спілкування, зокрема монологу та діалогу. Нарешті, специфічною знаковою системою в невербальній комунікації є контакт очей, — основний засіб візуального спілкування.

Невербальна комунікація нерідко слугує як для підсилення, так і для ослаблення семантичного значення слів. (Можна сказати: "Я прошу тебе йти у своїх справах" так, що голос і благальний вираз очей говоритимуть протилежне.) Ці дані перебувають у руслі так званого лінгвоцентризму, що передбачає вивчення будь-яких видів комунікації на зразок людського мовлення.