2. Розкрийте особливості сучасної західної філософії та назвіть її основні філософські напрями, школи.

У сучасній філософії і соціології спостерігається величезна кількість підходів до проблеми людини, які найчастіше конфронтують один з одним. Особливо стали популярними спроби західної філософської антропології створити цілісну картину людини. Термін "філософська антропологія" означає сформоване на Заході філософське вчення про людину (виникло в 20-30-х роках XX ст.ст., представлене такими філософами як М. Шелер, М. Ландман й ін.). Останнім часом він широко вживається і у вітчизняній літературі.Дане вчення претендує не тільки на роль єдиної теорії людини, але і на виконання нею методологічної й інтегруючої функції в системі філософії і соціології і використовується як альтернатива діалектико-матеріалістичним поглядам на світ і людину. Зараз приділяється багато уваги тому, щоб, виходячи з визнання ущербності людського організму, обґрунтувати незмінну сутність людини.У філософській антропології є такий варіант біологізаторної концепції, відповідно до якого сутність людини вбачається в її агресивності. Агресивність же трактується як інстинкт, як необхідна частина поведінки людини, без якого вона не може існувати і переборювати труднощі.Почали відроджуватися й ідеї надлюдини, що виходять із уявлення про людину як істоту, у якій виражається нескориме прагнення стати вищою за саму себе (Е. Бенц, В. Панненберг).Усі концепції сучасної філософії, що прагнуть вивести сутність людини з її біологічної неповноцінності, використовуються як засіб теоретичного обґрунтування невинності тих, хто розв'язує війни, виправдання насильства інстинктом агресивності.

БІЛЕТ 13 1. Визначте головні тези вчення Піфагора.

Про всесвіт-Піфагор був першим, хто назвав Всесвіт «Космосом» через ту впорядкованість, яка йому притаманна. За його вченням основоположні принципи світобудови можна висловити мовою математики. Початком, що об'єднує всі речі, виступають числові співвідношення, які виражають гармонію й порядок природи: «Всі речі суть числа».

Про Бога-За вченням Піфагора, «Бог — це число чисел», це єдинийБог, що містить в собі все. Бог виявляється як закон і сам є закон. А прийняття цього Закону — Клятва слухняності закону. Піфагорійці, даючи клятву, були впевнені, що справа, яку вони обіцяють виконати, освячена божественним Законом.

Про сакральну математику-У своєму прагненні осягнути вічну Істину Піфагор звертався до математики, вважаючи цю священну науку найкращим методом для осягнення й висловлення першопринципів, об'єднуючої сили космосу. З цієї точки зору, усе створене прив'язане до числових правил і пропорцій, які синтезовані числі десять — досконалому числі.

Про гармонію-Гармонія присутня скрізь у Всесвіті: і в комбінації ритмів астрономічних тіл, за якими вони обертаються в просторі, відомій як «музика сфер», і в мистецтві музики, яка очищує душу. Гармонія встановлена не лише на фізичному рівні, але також і в зв'язках між космічним і моральним порядком. Піфагор увів звичай застосовувати музику для очищення душі й практикував лікування музикою

Про еволюцію-Друга сторона вчення Піфагора говорить про Еволюцію як закон космосу, єдиний для всього. Безсмертна душа людини, діючи згідно з цим законом, переходить з одного тіла в інше, набирає необхідного досвіду, пізнає світ, закони, Природу, завойовує Мудрість, щоб повернутися на свою Божественну Батьківщину.

Про дружбу-Піфагорійці високо цінували дружбу, яка розглядалась як невід'ємна умова спільного життя, що добре ілюструє відомий вислів: «між друзями всі речі — спільні». Піфагорійська дружба досі слугує гідним прикладом відданих, чесних, щирих стосунків між людьми.

Про перевтілення душі-За Піфагором, душа є безсмертною та перевтілюється після смерті в інші живі істоти, зокрема, у тварин. Грецький філософ Ксенофан висміював це бачення: «Одного разу Піфагор проходив біля людей, які знущалися з собаки. „Не бийте його. Це душа одного мого друга. Я впізнав її по голосу.“»

2. Розкрийте суперечливість філософських ідей Ф. Ніцше. Ф.Ніцше протиставляє силу життя культурним нормам й цінностям, вважаючи, що саме людська слабкість і незахищеність спричинюй виникнення культури як системи штучних засобів виживання. Мораль — це засіб боротьби слабких проти сильних. Життя не підлягає моральним оцінкам, бо воно є лише таким, яким воно може бути: "Людина, якою вона повинна бути, - це звучить для нас настільки ж безглуздо, як і "дерево, яким воно повинно бути". Свою позицію Ф.Ніцше позначає не як "аморалізм" (неморальність), а як "імморалізм" (позаморальність). Мораль, на думку Ф.Ніцше, тримається на авторитеті та залякуванні, але "Бог помер" тому, що він не втручається у життя для його зміцнення. Ті ж, що посилаються на Бога, підтримують слабкість і виродження, а не силу життя. Якщо ж людина відчуває у собі "голос крові”, вона повинна не звертати увагу на мораль, стати "по той бік добра і зла" й піднести себе саму на надлюдський рівень. Здатна на таке людина стає "надлюдиною", і тільки вона може бути справжнім виявленням сили життя. Очевидно, що Ф. Ніцше також постає проти розуму як засобу організації людського життя, вважаючи останнє сліпою силою і самовладною сутністю. Але, заперечуючи Ф.Ніцше, слід сказати, що людське буття не зводиться до життя людського організму; у духовному світі діють інші закони, ніж у матеріально-фізичному. Якщо в матеріальному світі панують закони маси й сили, то в духовному - прагнення самовдосконалення і прийняття будь-чого з участю розуму, тобто через розуміння. Неважко також усвідомити й те, чому деякі ідеї Ф.Ніцше були схвально оцінені фашизмом.

БІЛЕТ 14 1. Філософія атомізму Демокріта та Левкіппа.

Основу філософських роздумів Демокріта складає ідея атомізму, якав самому загальному вигляді вже з'явилася в давньосхідної культурі і яка, яквважають історики, була сприйнята Демокрітом від його вчителя Левкіппа. Алевін розробив її далі, оформивши в цілісну концепцію.

Коротко цю концепцію можна викласти таким чином. Демокритвважав, що існує нескінченна безліч світів; одні світи виникають,інше гинуть. Всі вони складаються з безлічі атомів і порожнечі. Пустота --між світами і атомами. Самі ж атоми неподільні і позбавлені порожнечі. Крімвластивості неподільності атоми незмінні, не мають всередині себе ніякогоруху; вони вічні, не знищуються і знову не з'являються. Число атомів усвіті нескінченно. Вони відрізняються один від одного за чотирма ознаками: 1) поформі, 2) за величиною, 3) по порядку і 4) по положенню. Так, А відрізняєтьсявід Р формою, АР від РА порядком, Ь від Р-становищем. Величина у атомів тежрізна; на Землі вони малі, причому настільки, що органи чуття не встані їх сприймати. Такі пилинки, які є в кімнаті, невидимізвичайно, але помітні в промені світла, що подає в темну кімнату. Їхнепомітність в звичайних умовах дає підставу вважати, що вони неіснують, насправді ж вони є; такі й атоми. Атоми буваютьсамої різної форми (А і Р, наприклад); вони можуть бути кулясті, незграбні,увігнуті, випуклі, крючкообразни, якореобразни і т. п. З різних атомів ірізного їх числа, шляхом зчеплення і утворюються різні речі і світи. Якщоб вони знаходилися в стані спокою, то пояснення різноманіття речей булоб неможливо. Їм як самостійним елементів притаманне рух. Перебуваючив русі, атоми стикаються один з одним, змінюючи напрямок руху;одним з видів руху є вихор. Сам рух безначальний і небуде мати кінця.

Тепер перейдемо до більш детального вивчення принципів, характерних дляфілософії Демокріта.

атомізму Демокріта і парадокси Зенона

2. Розкрийте суть вчення С. Кірк’єгора.---------------------------------------------------------------

БІЛЕТ 15 1. Особливості філософського вчення Елейської школи (Парменід, Зенон).

Еле́йська шко́ла — давньогрецька філософська школа, що виникла в місті Елея на півдні Італії у 6-7 століттях до н. е. Головними її представниками були Ксенофан, Парменід, Зенон Елейський, Мелісс Самоський, Горгій.

На відміну від мілетської та піфагорійської традицій розглядати дійсність як узгодження, єднання протилежностей елеати аргументовано критикують усі вчення, де визнається рухома, мінлива першооснова речей. Елеати обґрунтовують поняття про незмінну сутність істинного буття, позірність усіх помітних змін та відношень між речами, бо в іншому випадку будь-яке вчення про ту чи іншу річ стає простою марою, жодне знання не є опорою ані в теорії, ані в практичному житті.

Елейська школа вперше розрізнила мислення (і мислиме буття) та чуттєві дані (і буття, що сприймається чуттєво), виділила буття як поняття прореальність. Завдяки цьому вперше був здійснений поділ між поняттям і тим, що воно позначає, поняття стає окремим предметом дослідження. Елеати змогли сформулювати поняття єдності, єдиного буття як неперервного, незмінного, неподільного цілого, однаково присутнього в усіх елементах чуттєво даної дійсності.

Поняття «буття» стало одним з головних для класифікації відомої реальності, для побудови перших логічно обґрунтованих систем знання за принципом поєднання відомих уявлень у висловлювання, які не суперечать одне одному. Здійснені перші спроби аналізу понять, що використовувалися філософами, призвели до відкриття феномену обмеженості, суперечливості понять. Так, відомі апорії Зенона засвідчили, що поняття «єдине — множинне», «обмежене — необмежене» та інші неспроможні відобразити дійсність, яку за своїми визначеннями вони повинні відображати. Завдяки цьому відкриттю постала проблема створення нових понять, придатніших для пізнання Космосу. Передусім — це проблема відображення засобами логіки зміни, руху, процесів.