1. Охарактеризуйте пошуки р. Декарта.

У своїх наукових і філософських пошуках Р. Декарт встав на позиції скептицизму, або сумніви в усьому. Його скептицизм носить методологічний характер, оскільки радикальний скептицизм потрібний Р. Декарту тільки для того, щоб прийти до абсолютно достовірної істини. Хід міркувань Р. Декарта наступний. Будь-яке твердження про світ, Бога і людину може викликати сумнів. Безперечним є тільки одне положення - "Мислю, отже, існую", - оскільки акт сумніву в нім означає і акт мислення, і акт існування. Положення "мислю, отже існую" - єдине положення, яке в принципі не викликає сумніву, кладеться Декартом в основу його філософії. Сама філософська система Декарта є яскравим зразком раціоналістичного методу пізнання, оскільки усі філософські твердження виводяться їм раціонально-дедуктивним шляхом з єдиного основоположення, з мислячого суб'єкта.

Декарт вважає, що основні розумні ідеї душі, головна з яких - ідея Бога, не придбані, а природжені (інші ідеї - ідеї числа, фігури). Філософія Декарта дістала назву дуалістичною, оскільки в ній постулируется існування двох субстанцій - матеріальною, яка має протяжність, але не має мислення, і духовною, яка має мислення, але не має протяжності.

Раціоналізм Р. Декарта стверджує, що розум в змозі витягнути з себе вищі ідеї, необхідні і достатні для осмислення природи і керівництва поведінкою Людина убачає ці ідеї "внутрішнім" зором (інтелектуальною інтуїцією) через їх виразність і ясність. Користуючись далі точно сформульованим методом і правилами логіки, він виводить з цих ідей усю решту знання.

У роботі "Міркування про метод" Декарт сформулював основні правила, яким треба слідувати, щоб "вести свій розум до пізнання істини".

• Перше правило: приймати за істинне те, що самоочевидно, сприймається ясно і виразно і не дає приводу для сумніву.

• Друге правило, кожну складну річ слід ділити на прості складові, доходячи до самоочевидних речей (правило аналізу)

• Третє правило: в пізнанні йти від простих, елементарних речей до складніших (правило синтезу).

• Четверте правило вимагає повноти перерахування, систематизації як пізнаного, так і пізнаваного, щоб бути упевненим в тому, що ніщо не пропущене

2. Характерні особливості духу.

Дух - сукупність і осереддя усіх функцій свідомості, що виникають як віддзеркалення дійсності, але сконцентрованих в єдиній індивідуальності, як знаряддя свідомої орієнтації насправді для дії на неї і врешті-решт для її перероблення. З точки зору матеріалізму, натуралізму - дух виникає тільки як явище вторинне порівняно з дійсністю, впливаючи на неї і через громадську практику переробляючи її, без чого неможлива і її історія, або з точки зору ідеалізму, спіритуалізму - передує дійсності, породжуючи її різними образами.

історії розвитку поняття "духу" у філософії нового часу і в сучасній філософії можна виділити такі крайні точки зору (що виходять з того, що первинно в розвитку природи і суспільства) :

 матеріалізм(Фохт, Молешотт, Бюхнер), що перебільшував чуттєві відчуття, так що нічого не залишалося, окрім фізичної матерії, з якої дух з'являвся на зразок якогось фізичного ж витікання або випару;

 спіритуалізм (від латів. spiritus - дух), що перебільшував або людські представлення (Гербарт), або волю або афекти (Шопенгауэр, Вундт), або інстинкти (Фрейд), область людської психіки (Бергсон), або несвідоме (Э. Гартман) або підсвідоме, або особу як деяку субстанцію (Лотце, Л. Лопатин) - усе це було аналогами поняттю "дух", первинному, такому, що стояв на початку усього.

Поняття "духу" у філософії іноді зближувалося з поняттям "душі", але їх розподіл відбувався найчастіше на тій основі, що дух - це інтелектуальний, розумний початок (розум, свідомість), а душа - психологічний, чуттєвий, емоційний початок. "Дух" також розглядався як вища частина "душі" (у Арістотеля разом з "раціональною, розумною душею", є і такі її частини, як "тваринна душа" - чуттєва, емоційна і "рослинна душа" - природні інстинкти, потреби - голод, статевий інстинкт). У християнській філософії виділяли дух (розум), душу (почуття, психіка) і тіло (матерія) - універсальні частини як людини, так і природи (світу).

БІЛЕТ 31