1.Основні положення вчення Дж. Бруно.

Вихідна категорія міркувань Бруно — Єдине, котре тотожне Буттю як збігу сутності та існування. Єдине є незмінним і всеохоплюючим, єдністю максимуму та мінімуму, збігом усіх протилежностей. Матерією Всесвіту є світло, яке є єдністю можливості та дійсності, суцільною актуальністю. У згорнутому вигляді матерія постає як пітьма. Розгорнута матерія втілюється у мінімумі — атомі, що має потенції максимуму. Активність матерії спричиняється світовою душею — усезагальною формою, яка містить у собі розум і загальну причину. Світова душа все пронизує й одухотворює, стаючи початком життя; останнє знаходить свій прояв у формах рослин, тварин, розумних істот. Умовою існування Всесвіту є нескінченна порожнеча (тотожна хаосу), тому Всесвіт не має центру й однорідний за складом і будовою. А оскільки душа, рух, відчуття притаманні всьому Всесвітові, то зірки в Космосі можуть бути сонцями з планетами, на яких можуть жити розумні істоти. Бруно також вважав, що і сонця, і планети не є вічними. Бог, на думку Бруно, тотожний природі і являє себе як сукупність законів Всесвіту. У Бруно вибудовується така низка ототожнень: природа дорівнює буттю, буття — сутності, сутність — Богові, Бог — внутрішній основі речей. Своєрідну ієрархію рівнів створює Джордано Бруно у сфері пізнання. Пізнання розпочинається з відчуття, що дає нам речі та образи; образи попередньо впорядковує уява, а розсудок виводить із них загальне; інтелект, подальша сходинка, переводить знання у ранг мислення, а розум знаменує охоплення вихідної єдності буття, тобто споглядання Бога (інтелектуальна інтуїція). Цим ученням Бруно частково приєднується до міркувань представників зрілої і пізньої схоластики, а частково стає попередником пізніших опрацювань (І.Кант).У людині Бруно висував на перший план душу, але душа не відділена від тіла, а користується ним. Шлях до людської могутності відкриває так звана "практична магія" — наслідування творіння. "Практична магія" потрібна людині в земному житті, де людина утверджується за допомогою дії у праці. Щодо потойбічного життя, якщо таке існує, то воно не схоже на земне життя, а наше життя єдине й неповторне. Тому його треба цінувати, долати мужньо всі негаразди і прикрощі заради сходження до вищого розуміння світу. Бруно прославляє також людське співжиття, підпорядковане законові загальної корисності. А релігія радше потрібна для управління варварськими народами. У Бруно концепція світу постає досить продуманою і стрункою. Світобудова — цілісна, жива, динамічна. Людина органічно вписана у природу, яка поки що різнобарвна, сповнена несподіваних таємниць.

2. Закони діалектики.

Діалектика кількісних і якісних змін

Закон взаємопереходу кількісних і якісних змін розкриває механізм формоутворення нового, ще не існуючого. Однак, говорячи про специфіку вказаного закону, нам не обминути питання про його зв'язок з іншими законами. Отже, постає питання про діалектику самих законів. Цілісність процесу розвитку виражається у взаємоперетворенні законів, кожен з яких, у свою чергу, конкретизує зміст іншого. Наприклад, процес «роздвоєння єдиного» є становленням і розвитком самозаперечення предмета, яке являє собою процес кількісних змін, оскільки він здійснюється у межах даної якості. Разом з тим це — і процес формоутворення визначеності протилежностей у складі цілого, і кількісної визначеності їх відношення у ньому.Єдність і протилежність законів діалектики забезпечує розуміння системності розвитку внутрішньорозчленованої цілісності. Це розуміння зумовлює необхідність виведення законів діалектики одного з іншого. Виведення одного закону з іншого є розкриттям їх внутрішнього необхідного зв'язку як способу обґрунтування їх один одним і в цілому їх самообгрунтування.

Протиріччя буття і пізнання

Закон єдності і боротьби протилежностей посідає в матеріалістичній діалектиці особливе місце як закон, що відображає джерело розвитку.Відображаючи об'єктивне джерело розвитку, визначаючи шлях його пізнання, розглядуваний закон орієнтує на діяльність, спрямовану на теоретичне і практичне вирішення проблем. Зважаючи на світоглядне, методологічне і практичне значення закону єдності і боротьби протилежностей, філософи вважають його «ядром» діалектики.

Глибоке осмислення світоглядно-методологічної функції закону єдності і боротьби протилежностей можливе лише на основі проникнення в його об'єктивний зміст, відображуваний категорією «діалектична суперечність».

Насиченість сучасного світу суперечностями знаходить своє безпосереднє вираження в тому, що термін «суперечність» все більше проникає в наше щоденне спілкування, мову, стає категорією масової свідомості. За суперечністю розкривається протистояння, але вже не у сфері думки або її вираження у мові, а за ними. Зрозуміло, що нам добре знайома суперечність між словом і ділом. Але й ця суперечність вказує на більш глибинну суперечність — суперечність самого діла, або предмета, про який йде мова.

Заперечення заперечення. Циклічність і поступальність змін

Спочатку з'ясуємо зміст категорії заперечення, який насамперед виступає як єдність протилежностей: збереження і подолання.

Категорія заперечення постає загальною і необхідною формою наступної діяльності, формою духовного освоєння майбутнього, його практичного втілення в дійсність. Образ нового історичного світу є результатом теоретичного аналізу об'єктивного процесу заперечення. З позицій категорії заперечення нове мислення роздвоює сучасний історичний світ на його позитивний зміст, який повинен бути розвинений, і на те, що повинно долатися.

Як єдність протилежних моментів (збереження і подолання) діалектичне заперечення не просто розділяє певні етапи в розвитку, але й створює між ними послідовний зв'язок. Тобто, категорія заперечення в діалектиці служить для визначення генетичного зв'язку між етапами розвитку тог» чи іншого процесу, історичності між ними.

Матеріалістична діалектика доводить розуміння заперечення до самозаперечення як закономірного результату розвитку внутрішньої суперечності, на відміну від суто зовнішнього заперечення, як результату зіткнення внутрішньо не зв'язаних між собою явищ. Будучи зовнішнім, подібне заперечення ліквідує умови для розвитку явища, яке підлягає подібного роду запереченню.

БІЛЕТ 28